5 лютого 2025 року місто Київ
справа № 757/57382/20-ц
провадження №22-ц/824/2017/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Департамент поліції охорони
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Департаменту поліції охорони
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 1 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Притули Н.Г.,
У грудні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту поліції охорони від 23 листопада 2020 року № 26- о/с; поновити її на посаді провідного фахівця відділу правового забезпечення Департаменту поліції охорони; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем та займала посаду провідного фахівця відділе правового забезпечення Департаменту поліції охорони. Наказом ДПО від 23 листопада 2020 року позивачка була звільнена із займаної посади на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України з формулюванням - через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
На переконання позивачки, у відповідача, насправді, відбувалось скорочення штату, а тому процедура її звільнення відбулась з порушенням вимог ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивачка не була попереджена про своє звільнення за два місяці до зміни істотних умов праці, які не були узгоджені з Профспілкою ДПО; їй не були запропоновані усі вакантні посади, на які вона могла претендувати. Зокрема, відповідно до наказу Національної поліції України від 11 серпня 2020 року № 649 «Про затвердження Переліку змін у штатах органів і підрозділів поліції охорони» було введено дев'ять посад новоствореного управління правового забезпечення ДПО із одночасним скороченням восьми посад відділу правового забезпечення ДПО. Зазначений наказ не був доведений до відома працівників, яких безпосередньо стосувалось відповідне скорочення. Позивачці не були запропоновані відповідачем усі вакантні посади ДПО, на які вона могла претендувати.
Також відповідач не виконав умови пунктів 4.1.3 та 4.1.4 Колективного договору ДПО щодо проведення скорочень працівників та узгодження цього із Профспілкою ДПО.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 1 липня 2024 року задоволені позовні вимоги. Скасовано наказ Департаменту поліції охорони від 23.11.2020 № 260 о/с. Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця відділу правового забезпечення Департаменту поліції охорони з 23 листопада 2020 року. Стягнуто з Департаменту поліції охорони на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 875111,16 грн., суми розраховані без відрахування податків та платежів.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується лише на тому, що позивач не відмовлялась від продовження роботи так як відсутня в матеріалах справи її заява про таку відмову, а акт, складений Департаментом в присутності позивача, з яким остання відмовилась ознайомитися та який є однією з підстав її звільнення за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, суд «не визнав», не вдаючись навіть до його дослідження в судовому засіданні та заслуховування, що стало підставою для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Крім того, апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції помилково вважає, що у повідомленні ОСОБА_1 від 21.09.2020 про зміну істотних умов праці (в частині найменування посади) повинна бути зазначена інформація про посади, які були запропоновані позивачу, враховуючи, що було створено два окремі відділи (претензійно-позовної та договірної роботи).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу Департаменту поліції охорони залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представники Департаменту поліції охорони Лисенко О.В., Рябушиць Я.М. апеляційну скаргу підтримали і просили задовольнити.
ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Представник третьої особи Первинної профспілкової організації працівників Департаменту поліції охорони в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судом установлено, що наказом Департаменту поліції охорони від 31.01.2020 № 27о/с ОСОБА_1 призначена на посаду провідного фахівця відділу правового забезпечення Департаменту поліції охорони, їй установлений відповідно до Колективного договору між Департаментом поліції охорони та Профспілкою Департаменту поліції охорони на 2019-2021 роки посадовий оклад у сумі 6910 грн. та надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 25 відсотків її посадового окладу та надбавка за вислугу років. Згідно зі ст.27 КЗпП України ОСОБА_1 встановлений випробувальний строк у три місяці, починаючи з 03.02.2020.
Підставою для цього наказу стала заява ОСОБА_1 від 21.01.2020.
Наказом Національної поліції України від 11.08.2020 № 649 був затверджений перелік змін у штатах органів і підрозділів ДПО. Як убачається з переліку змін, замість відділу правового забезпечення, який реорганізовувався (скорочувалися всі 8 посад) створювалося управління правового забезпечення (9 посад), в склад якого входив відділ договірної роботи (4 посади) та відділ претензійно-позовної роботи (4 посади).
21.09.2020 ОСОБА_1 особисто під підпис, відповідно до вимог ст.32 КЗпП України, була повідомлена відповідачем, що наказом НП України від 11.08.2020 № 649 відділ правового забезпечення ДПО реорганізований в управління правового забезпечення Департаменту поліції охорони.
Також її повідомили, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці істотні умов праці (системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій тощо) не змінюються, за виключенням найменування посад, запропоновували продовжити роботу в межах спеціальності, кваліфікації та посади.
Вказане повідомлення не містить інформації про посади, які були запропоновані позивачу, враховуючи що було створено два окремих відділи (претензійно-позовної та договірної роботи). Суду не надано доказів, що позивач була ознайомлена з наказом Національної поліції України від 11.08.2020 № 649.
25.09.2020 ОСОБА_1 звернулась до начальника Департаменту поліції охорони із заявою, у якій просила перевести її на посаду провідного фахівця відділу претензійно-позовної роботи управління правового забезпечення Департаменту поліції охорони з 01.10.2020.
28.09.2020 ОСОБА_1 звернулась до начальника Департаменту поліції охорони із заявою, у якій просила вважати подану нею заяву від 25.09.2020 про переведення її на посаду провідного фахівця відділу претензійно-позовної роботи управління правого забезпечення Департаменту поліції охорони відкликаною, посилаючись на те, що у відповідача відбулося скорочення штату, а тому вона залишає за собою право протягом двох місяців ( з 21.09.2020) ознайомлюватись із запропонованими їй посадами відповідно до стажу її роботи та спеціальності та погоджуватись чи не погоджуватись з ними.
В заяві не відображено відмову ОСОБА_1 продовжувати роботу у зв'язку з істотною зміною умов праці.
Наказом Департаменту поліції охорони від 08.10.2020 № 227 о/с переміщені до управління правового забезпечення Департаменту поліції охорони з дорученням роботи у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зокрема, провідний фахівець відділу правового забезпечення ДПО ОСОБА_1.
Переміщення відбулось до Управління правового забезпечення та без визначення відповідного відділу (договірної роботи чи претензійно-позовної роботи). Тобто позивача не було переміщено на жодну із вакантних посад Управління правового забезпечення.
Відповідачем не доведений факт скасування наказу про переміщення від 08.10.2020, визнання його незаконним, його тимчасовість. Позивачка не оскаржувала зазначений наказ.
23.11.2020 т.в.о. начальника управління кадрового забезпечення Департаменту поліції охорони підполковником поліції ОСОБА_2, заступником начальника управління - начальником організаційно-аналітичного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ДПО ОСОБА_3, секретарем Профспілки ДПО, головним інспектором відділу комплектування, організації штатної роботи та проходження служби УКЗ ДПО лейтенантом поліції ОСОБА_4 був складений акт про відмову від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.
Акт складений про те, що 23.11.2020 о 9.27 год. у приміщенні Департаменту поліції охорони (кабінет № 67) провідний фахівець відділу правового забезпечення Департаменту поліції охорони ОСОБА_1. відмовилась від продовження роботи у Департаменті поліції охорони у зв'язку із зміною істотних умов праці. Водночас вона була повідомлена 21.09.2020 відповідно до ст.32 КЗпП України про те, що Наказом НП України від 11.08.2020 відділ правового забезпечення ДПО реорганізований в управління правового забезпечення ДПО, а також про те, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці істотні умови праці (системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій тощо) не змінюються, за виключенням найменування посад. Також ОСОБА_1 ознайомлена з пропозицією продовжити роботу в межах спеціальності, кваліфікації та посади на посаді провідного фахівця відділу претензійно-позовної роботи управління правового забезпечення ДПО.
Наказом Департаменту поліції охорони від 23.11.2020 № 260о/с провідний фахівець відділу правового забезпечення ДПО ОСОБА_1 звільнена на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці) з 23.11.2020, з наданням їй відповідно до ст.44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, компенсації за вісім діб невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 03.02.2020 до 23.11.2020, установивши щомісячну премію за листопад 2020 року у розмірі 72,7%.
Підставою для видання цього наказу зазначені: наказ НП України від 11.08.2020 № 649; повідомлення про зміну істотних умов праці від 21.09.2020, Акт про відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці від 23.11.2020 № 4837/43/4-2020.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, про що у відповідності до ст.32 КЗпП України була повідомлена позивач. До такого висновку суд першої інстанції дійшов, порівнявши функціональні обов'язки провідного фахівця відділу правового забезпечення Департаменту поліції охорони, посада яку займала ОСОБА_1 , та провідних фахівців відділу договірної роботи та відділу претензійно-позовної роботи Управління правового забезпечення. Після створення двох відділів, функціональні обов'язки провідного фахівця відділу претензійно-позовної роботи та договірної роботи стали значно вужчими. Зміни в організації праці відбулись у зв'язку з необхідністю у зміні загального функціоналу правового забезпечення з наглядової та контрольно- консультативної функції на виробничо-практичну, з метою підвищення ефективності діяльності юридичної служби.
Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами, що позивачка відмовилась від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, врахувавши, що позивач заперечувала вказану обставину.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у відповідача не відбулися ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, що могло бути підставою для звільнення позивача за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, тому відсутні підстави для встановлення обставин, які необхідні для вирішення вимог про поновлення на роботі працівника, звільненого за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Врахувавши, що під час розгляду справи не встановлено, що позивач відмовилась від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач без законної підстави прийняв оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 .
За період з 23 листопада 2020 року по 1 липня 2024 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток в сумі 875111,16 грн., суми розраховані без відрахування податків та платежів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення ( частина перша та шоста статті 43 Конституції України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює на будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.4 ст.19 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ, у тому числі практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України ( відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ст.32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в іншій структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Узв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів та найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою. Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою ( частини перша та друга статті 33 КЗпП України).
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 цього Кодексу.
Підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов (п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України).
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством ч.ч.1 та 2 ст.49-2 КЗпП України).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених КЗпП України. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно ( згідно з ч.3 ст.49-2 КЗпП України).
Припинення трудового договору за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованими, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо) ( п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Установлено, що наказом Департаменту поліції охорони № 227 від 8 жовтня 2020 року провідний фахівець відділу правового забезпечення Департаменту ОСОБА_1 була переміщена до управління правового забезпечення Департаменту з дорученням роботи у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. В наказі відсутнє зазначення строку, на який ОСОБА_1 була переміщена. З таким наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 9 жовтня 2020 року.
Наявність не скасованого наказу Департаменту поліції охорони № 227 від 8 жовтня 2020 року про переміщення, який незаконним не визнаний, а також відсутність доказів на підтвердження відмови ОСОБА_1 від продовження роботи, виключало можливість роботодавця звільнити ОСОБА_1 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Посилання представника відповідача на те, що наказ про переміщення мав тимчасовий характер, зокрема, ОСОБА_1 була переміщена до управління правового забезпечення Департаменту строком до одного місяця, відповідно до вимог ч. 2 ст.33 КЗпП України, а тому по закінченню цього строку ОСОБА_1 як така, що відмовилась від продовження роботи, підлягала звільненню на підставі ч.6 ст.36 КЗпП України, є безпідставними.
Відповідно до ч.2 ст.33 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей.
У цій справі не встановлено і відповідачем не доведено, що переміщення ОСОБА_1 за наказом від 8 жовтня 2020 року відбулося з метою відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була переміщена до Управління правового забезпечення Департаменту поліції охорони на строк до одного місяця.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 , ознайомившись з наказом від 8 жовтня 2020 року, не відмовилась від продовження роботи, приступила до своїх обов'язків та виконувала їх, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.
Отже, висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України є правильним, доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на їх правильність.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу ( ч.2 ст.235 КЗпП України).
Суд першої інстанції з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», встановивши розмір середньоденної заробітної плати позивача та кількість днів вимушеного прогулу з 23 листопада 2020 року по 1 липня 2024 року, визначив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 875111,16 грн.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у суду першої інстанції не було підстав для стягнення середнього заробітку більше ніж за один рік, оскільки справа розглядалася більше року з вини позивача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
За змістом ст.235 КЗпП України виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 218 року у справі № 826/808/16).
У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що справа розглядалась більше року саме з вини ОСОБА_1 .
Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 у грудні 2020 року з позовом до Печерського районного суду м.Києва, тобто не за підсудністю, не дає підстав для висновку про те, зазначена обставина стала причиною тривалого розгляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а фактично зводяться лише до незгоди представника відповідача з висновками суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту поліції охорони залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 1 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Постанова складена 24 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус