29 січня 2025 року
справа № 756/6461/24
провадження № 22-ц/824/1545/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Олійника В.І.
при секретарі: Шереметьєвій М.В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
заінтересовані особи: Оболонське районне управління ГУ НП у м. Києві, Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Белоконна І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Оболонське районне управління ГУ НП у м. Києві, Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва у порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичних фактів, в якій просив встановити факт проживання з ним малолітньої доньки ОСОБА_3 , встановити факт зниклої безвісти з 24.05.2022 року матері дитини ОСОБА_4 , встановити факт, що заявник самостійно виховує та утримує дитину без матері, встановити факт щодо наявності у заявника статусу одинокого батька.
ОСОБА_1 повідомляє, що встановлення факту зниклої безвісти з 24.05.2022року матері його дитини ОСОБА_4 необхідне йому для одержання спадщини та отримання соціальних виплат.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що встановлення факту перебування особи на повному утриманні батька під час дії воєнного стану в Україні має юридичне значення для одержання спадщини, призначення пенсії у разі втрати годувальника, або відшкодування шкоди, якщо надана допомога була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Звертає увагу, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком, а матір дитини перебуває на території, де ведуться активні бойові дії, зв'язок з нею відсутній.
В судовому засіданні заявник та заінтересована особа апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявник ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва у порядку окремого провадження із вимогою про встановлення факту саме зниклої безвісти, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Глави 4 Розділу IV ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 21 травня 2024 року ОСОБА_5 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва у порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичних фактів, в якій просив встановити факт проживання з ним малолітньої доньки ОСОБА_3 , встановити факт зниклої безвісти з 24.05.2022 року матері дитини ОСОБА_4 , встановити факт, що заявник самостійно виховує та утримує дитину без матері, встановити факт щодо наявності у заявника статусу одинокого батька.
ОСОБА_1 повідомляє, що встановлення факту зниклої безвісти з 24.05.2022 року матері його дитини ОСОБА_4 необхідне йому для одержання спадщини та отримання соціальних виплат.
Положення ст. 293 ЦПК України передбачають, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Крім того, положеннями вищезазначеної статті визначається певна категорія справ, що підлягають розгляду за правилами окремого провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Як вбачається зі змісту заявлених вимог, звернувшись із заявою в порядку окремого провадження до суду, заявник просив визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем зареєстрованого місця проживання у місті Світлодарську, Бахмутського району, Донецької області, особою, що зникла безвісти на території ведення активних бойових дій та збройних конфліктів.
Стаття 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» визначає, що особою, яка зникла безвісти є фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук; особою, яка зникла безвісти за особливих обставин є особа, яка зникла безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому вказаним Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Тобто набуття особою статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, здійснюється у позасудовому порядку. Особа набуває такого статусу з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.
Таким чином, порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою та порядок визнання особою, що зникла безвісти за особливих обставин, мають різне правове регулювання. Правовий статус «особи, зниклої безвісти за особливих обставин» не є тотожним правовому статусу фізичної особи, визнаної в судовому порядку «безвісно відсутньою».
Заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із вимогою про встановлення факту визнання особи саме зниклою безвісти, що на відміну від визнання фізичної особи безвісно відсутньою, не є можливим у порядку окремого провадження, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та не передбачений нормами Глави 4 Розділу IV ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 06 липня 2022 року в справі № 203/3236/19 зазначив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18».
З огляду на вищевикладене, системний аналіз наведених норм матеріального і цивільного процесуального права дає підстави для висновку, що безвісна відсутність фізичної особи та зникнення безвісти фізичної особи за певних обставин є різними за своїм змістом поняттями.
Якщо громадянин пропав безвісти за наявності обставин, що загрожували йому смертю, або обставин, що дають підстави припустити його загибель (під час воєнних дій), то визнання такої особи безвісно відсутньою в судовому порядку не проводиться.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 11.09.2024 року по справі № 201/5972/22.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У даній справі заявник просить встановити факт самостійного виховання та повного утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України) .
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що ЦПК України не регулює порядку розгляду справ про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин та питання щодо встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач:
Судді: