Справа №760/31131/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1379/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
29 січня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024 року,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року задоволено клопотання слідчого 3 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Накладено арешт на вилучений у ході проведення обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , мобільний телефон марки iPhone 11, IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 ; iPad, серійний номер НОМЕР_3 .
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024 року.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на відсутність підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_6 в межах кримінального провадження №22024101110000554 від 22.07.2024 року.
Звертає увагу на особливий статус вилученого майна та на відсутність підтвердження про визнання мобільного телефону речовим доказом, а також те, що значення для кримінального провадження мають не сам пристрій, а відомості, які в ньому відшукано.
Зазначає, що вміст телефону та планшету може бути оглянуто, а результати цієї дії відповідним чином можуть бути зафіксовані у відповідному протоколі, що є самостійним джерелом доказів. Таким чином, вказані електронні носії інформації самі по собі не мають значення для кримінального провадження.
Представник власника майна зауважує, що утримання органом досудового розслідування речей, правомірно належних особі на праві приватної власності, має бути спрямоване виключно на досягнення завдань кримінального провадження. Тому після проведення з вилученими речами всіх необхідних процесуальних дій (оглядів, експертних досліджень) і належної процесуальної фіксації виявленої доказової інформації, такі речі якнайшвидше мають бути повернуті власнику. Так, відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був вилучений стороною кримінального провадження, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166,170-174 цього Кодексу.
Вказує, що в клопотанні про арешт майна слідчий зазначив, що майно, на яке він просить накласти арешт, визнано речовим доказом, а метою арешту є збереження речових доказів, що відповідає ст. 98, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України. Проте, слідством не було надано жодних доказів на підтвердження того, що арештоване майно ОСОБА_6 є предметом, знаряддям вчинення правопорушення чи містить на собі його сліди.
Як вважає апелянт, арештоване майно ОСОБА_6 не може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, адже не містить жодної інформації щодо події вчинення злочину, причетних до вчинення злочину осіб чи тим більш наявність вини, мотиву та мети в їх діях.
Також апелянт посилається на те, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі прямо не вказав, які саме обставини та факти, передбачені ст. 91 КПК, можна буде встановити з арештованого майна та чи взагалі можна встановити на основі їх аналізу як речового доказу винуватість певних осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи наявність самої події кримінального правопорушення.
Апелянт стверджує, що арештовано майно не було набуте ОСОБА_6 кримінально-протиправним шляхом.
Таким чином, в оскаржуваній ухвалі слідчого судді не вказано жодних доказів, які б свідчили про незаконність набуття ОСОБА_6 арештованого майна, що робить неможливим автоматичне віднесення вказаного майна до речових доказів в розумінні ст. 98 КПК України.
На переконання апелянта відсутні всі обов'язкові критерії, передбачені ст. 98 КПК України для арештованого майна, яке належить ОСОБА_6 , як речових доказів, а відтак накладення на нього арешту з метою забезпечення збереження речових доказів є безпідставним, необґрунтованим та незаконним.
У своїй апеляційній скарзі представник також посилається на те, що стороною обвинувачення пропущено строк на подання клопотання про арешт майна, так як майно, вилучене 28 лютого 2024 року, згідно з протоколом обшуку від 28 лютого 2024 року, мало бути арештованим протягом 48 годин. Тому, на думку апелянта, у слідчого судді були підстави для повернення клопотання прокурору, чого зроблено не було.
Крім цього, представник власника майна посилається на те, що слідчим суддею було взято до уваги аргументи прокурора, які не підтверджені жодними належними, достовірними та достатніми доказами, і зроблено безпідставний і необґрунтований висновок про наявність підстав для арешту майна. Таким чином, слідчим суддею не було дотримано принципу безпосереднього дослідження речових доказів і документів.
Апелянт вважає, що шляхом накладення арешту на майно, яке було вилучено в ОСОБА_6 , слідчий суддя порушив принцип недоторканності права власності, адже не врахував розумність та співрозмірність накладення арешту, а також знівелював необхідність забезпечення справедливого балансу та дотримання принципу пропорційності, що до того ж не було належним чином вмотивовано.
З урахуванням наведеного апелянт вважає, що ухвала слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року є незаконною та неналежним чином вмотивованою, так як висновки, викладені в ній, не відповідають фактичним обставинам та не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, а арешт на майно, яке було вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , було накладено безпідставно та необґрунтовано, а тому вказана ухвала підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
В судове засідання прокурор не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся 23.12.2024 року за відсутності власника майна та її представника.
Відомостей про отримання копії оскаржуваної ухвали власником майна чи її представником матеріали провадження не містять.
Апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 09.01.2025 року.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що станом на момент подання даної апеляційної скарги копію повного тексту ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року захисник ОСОБА_7 не отримала через не готовність повного тексту даної ухвали. Вперше ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_7 ознайомились з вступною та резолютивною частиною ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року 08.01.2025 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника власника майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
28 листопада 2024 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці с. Поліянівка, Новоград-Волинського району, Житомирської області, громадянці України, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , повідомлено про те, що вона підозрюється у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
28 листопада 2024 року, на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва проведено обшук у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , у ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки iPhone 11 з IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 та iPad, серійний номер НОМЕР_3 .
28 листопада 2024 року зазначені речі оглянуто та постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки встановлено, що вони мають значення для досудового розслідування та можуть бути використані як доказ під час судового розгляду.
28 листопада 2024 року слідчий 3 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 , за погодження з прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, у якому просив накласти арешт на вилучений у ході проведення обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 мобільний телефон марки iPhone 11, IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 ; iPad, серійний номер НОМЕР_3 .
Клопотання обґрунтовував тим, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024, у якому повідомлено про підозру: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці Житомирської області, Новоград-Волинського району, с. Поліянівка, громадянці України, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що вона підозрюється у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Як зазначає орган досудового розслідування, вказані кримінальні правопорушення вчинені за наступних обставин.
Громадянка України ОСОБА_6 , достовірно володіючи інформацією, що починаючи з 2014 року представниками рф здійснено тимчасову окупацію частини території України, а починаючи з 24.02.2022 підрозділами зс рф та іншими її військовими формуваннями здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна, розуміючи, що представниками такої держави агресора вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, свідомо умисно вчинила дії, направлені на поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Поряд з цим, 16.03.2022 набрав чинності Закону України № 2110-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції», відповідно до якого внесено зміни до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131), а саме його положення доповнено статтею 436-2 такого змісту: виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників.
У ОСОБА_6 , за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невстановлений час, але не пізніше 10.06.2022, виник прямий злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караного діяння, яке полягає у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
На виконання свого умислу ОСОБА_6 , діючи умисно, цілеспрямовано, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціально орієнтованої мережі «Facebook» через можливість поширення інформації через всесвітню мережу «Інтернет» серед невизначеного кола осіб, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.06.2022, у невстановленому досудовим розслідуванням місці та за невстановлених досудовим розслідуванням обставин за допомогою електронного цифрового пристрою, що перебував у її користуванні та який під'єднаний до глобальної мережі Інтернет, у соціально орієнтованій мережі «Facebook» створила обліковий запис за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за яким стежить 202 користувачі соціально орієнтованої мережі «Facebook».
У подальшому в період часу з 10.06.2024 по 05.07.2024 ОСОБА_6 , діючи умисно, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, на шкоду інформаційній безпеці суспільства та держави, маючи прямий умисел, направлений на поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, серед користувачів соціально орієнтованої мережі «Facebook», усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, в умовах швидкого розвитку інформаційного суспільства в України та глобального інформаційного простору, використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у всіх сферах життя, де особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки, як складової державної безпеки України, перебуваючи за адресою проживання: АДРЕСА_1 , за допомогою електронного цифрового пристрою, що перебував у її розпорядженні та який під'єднаний до глобальної мережі Інтернет, з використанням раніше створеного нею акаунту в соціально орієнтованій мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_10 », у невстановлений досудовим розслідуванням час але не пізніше 10.06.2024, протягом доби, поширила відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 з наступним текстом, який починається словами «Так вот мы должны задать вопрос сейчас Ермаку. Хто виноват в том что произошла война?» та закінчується словами «У него есть чувство вины».
Відповідно до висновку експерта № 8873/24-36 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 15.11.2024 Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України, у відео, розміщеного у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.06.2024 в соціально орієнтованій мережі «Facebook» на сторінці акаунту під назвою « ОСОБА_10 », міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
В подальшому, ОСОБА_6 , на виконання свого злочинного умислу, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 23.06.2024, протягом доби, перебуваючи за адресою проживання: АДРЕСА_1 , за допомогою електронного цифрового пристрою, що перебував у її розпорядженні та який під'єднаний до глобальної мережі Інтернет, з використанням раніше створеного нею акаунту в соціально орієнтованій мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_10 » поширила відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 з наступним текстом, який починається словами « ОСОБА_11 (далі - "Є"): Я приветствую всех зрителей своего канала» та закінчується словами «А по факту никто не собирался. И вот эта игра людьми и государством закончилось войной.».
Відповідно до висновку експерта № 8873/24-36 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 15.11.2024 Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України, у відео розміщеного у невстановлений досудовим розслідуванням час але не пізніше 23.06.2024 в соціально орієнтованій мережі «Facebook» на сторінці акаунту під назвою « ОСОБА_10 », міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Надалі, ОСОБА_6 , на виконання свого злочинного умислу, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 05.07.2024, протягом доби, перебуваючи за адресою проживання: АДРЕСА_1 , за допомогою електронного цифрового пристрою, що перебував у її розпорядженні та який під'єднаний до глобальної мережі Інтернет, з використанням раніше створеного нею акаунту в соціально орієнтованій мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_10 » розмістила відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 з наступним текстом, який починається словами «Сейчас война, тут всё, и я такой в начале войны, ну вот сейчас всё по-настоящему» та закінчується словами «А это всё итоги правления великих, розвалили страну, теперь он рассказывает про потужнисть…».
Відповідно до висновку експерта № 8873/24-36 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 15.11.2024 Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України, у відео розміщеного у невстановлений досудовим розслідуванням час але не пізніше 05.07.2024 в соціально орієнтованій мережі «Facebook» на сторінці акаунту під назвою « ОСОБА_10 », міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Таким чином, ОСОБА_6 , в період часу з 10.06.2024 по 05.07.2024, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, на шкоду інформаційній безпеці суспільства та держави, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціально орієнтованої мережі «Facebook» через можливість поширення інформації через всесвітню мережу «Інтернет» серед невизначеного кола осіб, переслідуючи прямий умисел, направлений на поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, поширила вищевказані публікації на раніше створеному нею акаунті під назвою « ОСОБА_10 » в соціально орієнтованій мережі «Facebook», в яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Таким чином, органи досудового розслідування підозрюють ОСОБА_6 у поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
28.11.2024 громадянці України ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Слідчий зазначив, що підозра ОСОБА_6 підтверджується наступними матеріалами кримінального провадження:
- висновком експерта № 8873/24-36 за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 15.11.2024 Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 21.08.2024 року;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 21.08.2024 року;
- протоколом обшуку від 28.11.2024 року;
- протоколом огляду від 12.08.2024 року.
У рамках досудового розслідування кримінального провадження, 28.11.2024 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва проведено обшук у квартирі, розташованій, за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , у ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки iPhone 11 IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 , а також iPad, серійний номер НОМЕР_3 .
Того ж дня, зазначені речі оглянуто та визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Слідчий зазначив, що у вказаних речах, вилучених в ході проведення обшуку, є предмети, які містять на собі інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому існує необхідність в накладенні арешту на вказані речі з метою збереження речових доказів та запобігання їх приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року задоволено клопотання слідчого 3 відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 22024101110000554 від 22.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України.
Накладено арешт на вилучений у ході проведення обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 мобільний телефон марки iPhone 11, IMEI НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 ; iPad, серійний номер НОМЕР_3 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №22024101110000554 від 22.07.2024 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів та запобігання їх приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався та, на переконання колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 28.11.2024 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Що стосується доводів апелянта про те, що вилучені під час обшуку речі не мають жодного відношення до обставин кримінального провадження та належать ОСОБА_6 та набуті нею у законний спосіб, то ці доводи, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, жодним чином не спростовують посилання прокурора на те, що дані речі можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Таким чином, до встановлення усіх фактичних обставин даного кримінального провадження, накладення арешту на вилучене при обшуку майно відповідає вимогам закону та прав ОСОБА_6 не порушує.
Посилання апелянта на особливий статус вилученого майна, та на відсутність підтвердження про визнання мобільного телефону речовим доказом, а також те, що значення для кримінального провадження мають не сам пристрій, а відомості, які в ньому відшукано і що стороною обвинувачення не доведено існування зв'язку між вилученою технікою та подією кримінального правопорушення, а також про невідповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними.
Так, дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, за якою здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно є матеріальним об'єктом, яке могло бути знаряддям вчинення злочину, могло зберегти на собі сліди або містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та мають значення для кримінального провадження, постановою слідчого від 28.11.2024 року визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, що згідно ч. 3 ст. 170 та ч. 2 ст. 168 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи скаржника про те, що клопотання органу досудового розслідування про арешт майна не містить належних аргументів з приводу мети його арешту, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження і змістом самого клопотання.
Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може містити у собі інформацію щодо обставин, які встановлюються у даному кримінальному провадженні, може бути знаряддям вчинення злочину, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дані об'єкти відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав власників майна не порушує.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про пропущення стороною обвинувачення строку на подання клопотання про арешт майна, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що обшук у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , проведено 28 листопада 2024 року, клопотання про арешт майна того ж дня, 28 листопада 2024 року, направлено до суду, про що свідчить штамп Укрпошти та опис вкладення.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарженняухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4