19 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 2-2293/11
провадження № 61-13098св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича - адвоката Юхименка Юрія Юрійовича на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року в складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І.,Шебуєвої В. А.
в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича, приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про визнання протиправними постанов й зобов'язання вчинити дії та
Короткий зміст скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, в якій просила:
-визнати неправомірною постанову про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченком І. П. (далі - приватний виконавець Голяченко І. П.);
-визнати неправомірною постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 лютого 2022 року № НОМЕР_2, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Чучковим М. О. (далі - приватний виконавець Чучков М. О.);
-зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М. О. повернути Публічному акціонерному товариству (далі - ПАТ) «Акціонерний банк «Укргазбанк» виконавчий лист, виданий Броварським міськрайонним судом Київської області 03 вересня 2013 року в справі № 2-2293/11.
-стягнути з приватного виконавця області Голяченка І. П. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8 250,00 грн.
-стягнути з приватного виконавця Чучкова М. О. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8 250,00 грн.
В обґрунтування скарги посилалася на те, що приватними виконавцями безпідставно відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчого листа, строк пред'явлення якого до примусового виконання закінчився.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
12 лютого 2024 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 лютого 2022 року № НОМЕР_2, винесену приватним виконавцем Чучковим М. О.
Стягнуто з приватного виконавця Голяченка І. П. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 250,00 грн.
Стягнуто з приватного виконавця Чучкова М. О. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 250,00 грн. В іншій частині скарги відмовлено.
22 серпня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» та приватного виконавця Голяченка І. П. залишено без задоволення, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що виконавчий документ у справі № 2-2293/11 пред'явлено до виконання поза межами строків, встановлених статтею 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон про виконавче провадження), що свідчить про наявність підстав для задоволення скарги про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 лютого 2022 року № НОМЕР_2, винесеної приватним виконавцем Чучковим М. О. Посилання ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» на те, що строки пред'явлення виконавчого листа до виконання переривалися, не заслуговують на увагу, оскільки Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15 червня 2016 року в справі № 2-2293/2011 відмовив ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» в поновленні строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, встановивши, що такий строк сплив 26 грудня 2012 року та поважних причини для його поновлення немає.
Доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з приватного виконавця Голяченка І. П. витрат на правничу допомогу апеляційний суд відхилив, посилаючись на те, що 23 жовтня 2021 року приватним виконавцем Голяченком І. П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.20 липня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаною скаргою, в якій, зокрема просила визнати неправомірною постанову про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1, винесену приватним виконавцем Голяченком І. П.. 25 жовтня 2022 року приватний виконавець Голяченко І. П. скасував винесену ним 23 жовтня 2021 року постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Тобто на момент звернення ОСОБА_1 до суду із скаргою в липні 2022 року постанова про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 була чинною та скасована приватним виконавцем лише 25 жовтня 2022 року.
Апеляційний суд вказав, що, відмовляючи в задоволенні скарги щодо визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1, винесеної приватним виконавцем Голяченком І. П., суд першої інстанції керувався тим, що така постанова вже була скасована самим приватним виконавцем. Тобто суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її скарги до приватного виконавця Голяченка І. П. не з підстав відсутності порушень у останнього чинного законодавства під час винесення ним постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, а з підстав самостійного скасування ним такої постанови. З огляду на те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду із скаргою у липні 2022 року постанова про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 була чинною, адвокат складав скаргу на дії вказаного виконавця та подавав її до суду, під час розгляду справи в суді надавав заявнику правничу допомогу, суд першої інстанції правильно виснував про стягнення з приватного виконавця Голяченка І. П. на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 8250,00 грн. Посилання заявника на те, що суд першої інстанції мав закрити провадження в справі щодо приватного виконавця Голяченка І. П. у зв'язку з відсутністю предмета спору не заслуговують на увагу, оскільки якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження в справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 вересня 2024 року представник приватного виконавця Голяченка І. П. - адвокат Юхименко Ю. Ю. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року, в якій просить їх в частині стягнення з приватного виконавця Голяченка І. П. витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1
У іншій частині Верховний Суд справу не переглядає з огляду на межі касаційного оскарження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові витрати покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. До приватного виконавця Голяченка І. П. вимог у справі не задоволено, суди не визнавали протиправними дії чи рішення цього виконавця, тому безпідставним є стягнення з нього витрат на правничу допомогу.
Також суди не дослідили вимогу приватного виконавця Голяченка І. П. про зменшення витрат на оплату витрат на правничу допомогу, розмір яких є завищеним. На платіжному дорученні про оплату послуг відсутня печатка банку.
Приватний виконавець подавав заяву про закриття провадження в справі через відсутність предмета спору в частині вимог до приватного виконавця Голяченка І. П., яку суд першої інстанції не досліджував.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2011 року в справі № 2-2293/11 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 08 серпня 2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , без оформлення заставної, а саме квартиру АДРЕСА_1 в межах вартості цього майна у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 в сумі 67 316,03 доларів США та 14 506,30 грн за кредитним договором від 08 серпня 2008 року, укладеним між ним та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк».
Звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено провести шляхом аукціону (публічних торгів) під час виконавчого провадження, встановивши початкову ціну квартири в розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності.
На підставі вказаного рішення 03 вересня 2013 року Броварським міськрайонним судом Київської області був виданий виконавчий лист № 2-2293/11 про звернення стягнення на предмет застави за договором іпотеки стосовно боржника ОСОБА_6 .
Враховуючи, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплив, стягувач звернувся до суду з відповідною заявою про його поновлення.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду від 25 вересня 2013 року в справі № 2-2293/11 встановлено, що ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» з поважних причин пропустило строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання в цивільній справі за позовом ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, і поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа № 2-2293/11, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області від 03 вересня 2013 року до одного року з дня набрання цією ухвалою законної сили.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2016 року в справі № 2-2293/11 ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2013 року скасовано та постановлено нову, якою відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
22 жовтня 2021 року стягувач ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулося до приватного виконавця Голяченка І. П. із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 2-2293/11 від 03 вересня 2013 року, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області.
23 жовтня 2021 року приватним виконавцем Голяченком І. П. винесені постанови: про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; про стягнення з боржника основної винагороди; про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про арешт майна боржника.
09 лютого 2022 року приватним виконавцем Голяченком І. П. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з поданням відповідної заяви представником ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк».
10 лютого 2022 року ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулося до приватного виконавця Чучкова М. О. із заявою про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження та накласти арешт на майно боржника.
10 лютого 2022 року приватним виконавцем Чучковим М. О. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження за № НОМЕР_2, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт майна боржника
25 жовтня 2022 року приватний виконавець Голяченко І. П. скасував винесені ним раніше, а саме 23 жовтня 2021 року постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1; про стягнення з боржника основної винагороди; про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про арешт майна боржника.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За статтею 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У частині, яка не врегульована статтею 452 ЦПК України, розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця, здійснюється з урахуванням статті 141 ЦПК України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Положення частини дев'ятої статті 141 ЦПК України не містять жодних виключень щодо виду судових витрат, які не підлягають розподілу за правилами цієї норми, а, отже, застосовуються як до розподілу витрат зі сплати судового збору, так і витрат на професійну правничу допомогу (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в cправі № 922/4278/21).
З 15 грудня 2017 року набули чинності процесуальні кодекси, а саме ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України та Кодекс адміністративного судочинства України, які є знаною мірою уніфікованими нормативними атками та однаково регулюють питання судового розгляду, зокрема щодо розподілу судових витрат. Тому висновки Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду застосовуються для забезпечення єдності судової практики під час розгляду цивільних справ.
У постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року в справі № 910/7586/19, від 19 березня 2024 рокув cправі № 922/4078/23, додатковій ухвалі від 12 березня 2024 року в справі № 904/1105/23 зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Разом з тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, також унормовано положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України. На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін під час вирішення питання про розподіл судових витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ятою, шостою статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, зокрема чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Положення частин четвертої-сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев'ятої статті 141 ЦПК України, тому наведені правові висновки застосовні до справи.
Верховний Суд висновує, що рішення про відмову в задоволенні скарги є підставою відмови в розподілі судових витрат, якщо суд виснує про те, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено.
Однак у цій справі постанова про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1, винесена приватним виконавцем Голяченком І. П., не визнана судом законною, до постановлення ухвали судом першої інстанції (але після звернення із скаргою) приватний виконавець Голяченко І. П. скасував винесену ним 23 жовтня 2021 року постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
На момент звернення ОСОБА_1 до суду із скаргою в липні 2022 року постанова про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2021 року № НОМЕР_1 була чинною та зумовлювала необхідність звернення до суду за захистом порушених виконавцем прав. Адвокат складав скаргу на дії приватного виконавця Голяченка І. П. та подавав її до суду, під час розгляду справи в суді надавав заявнику правничу допомогу.
Верховний Суд зазначає, що дії приватного виконавця Голяченка І. П., які серед іншого зумовили звернення ОСОБА_1 із скаргою, належить кваліфікувати як неналежні у контексті підстав відступу від загального правила розподілу судових витрат, наведених у частині дев'ятій статті 141 ЦПК України.
Суди не посилалися на частину дев'яту статті 141 ЦПК України, однак їх висновки в цій частині розподілу судових витрат фактично ґрунтуються на вказаній нормі.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 , мають бути розподілені шляхом стягнення з обох виконавців, зокрема й Голяченка І. П.
Щодо розміру цих витрат, необхідно зазначити таке.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта, п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Хоменком І. М. укладений договір № 104/22 про надання правничої допомоги від 08 липня 2022 року, вартість наданої правничої допомоги становить 16 500,00 грн, що підтверджується рахунком від 08 липня 2022 року № 1/22 на оплату послуг за надання правничої допомоги з детальним описом наданих послуг виконаних адвокатом, а саме: складення заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження в приватного виконавця Чучкова М. О. та надіслання її з електронним підписом - 1000,00 грн; складення скарги на незаконні рішення приватних виконавців Голяченка І. П. та Чучкова М. О. - 9000,00 грн; представництво інтересів скаржника в судовому процесі - 6000,00 грн; складення заяви про видачу копії ухвали суду, подання її до суду та отримання копії - 500,00 грн.
Приватний виконавець Голяченко І. П. заперечував щодо такого розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначав, що складення скарги не потребувало поглибленого вивчення чинного законодавства та великого обсягу юридичної роботи; вартість представництва інтересів заявника в суді в розмірі 6000,00 грн є незрозумілою, адже на момент заявлення про такі витрати судові засідання ще не проводилися; в Україні встановлений мінімальний розмір оплати праці за одну годину роботи в розмірі 36,11 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»; на платіжному дорученні про оплату послуг відсутня печатка банку, тобто витрати документально не підтверджені.
Верховний Суд вважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Тобто витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19), що спростовує доводи касаційної скарги про те, що на платіжному дорученні про оплату послуг відсутня печатка банку і тому витрати документально не підтверджені.
Адвокат ОСОБА_1 - Хоменко І. М. під час провадження справи в суді першої інстанції ознайомлювався з матеріалами справи (т. 2, а. с. 43), брав участь у судових засіданнях та особисто повідомлявся про час і місце розгляду справи розписками (т. 2, а. с. 76, 98, 105, 108, 138, 142-144, 146, 153-155), тобто здійснював представництво інтересів заявниці в судовому процесі.
Вартість таких послуг сторони договору про надання правничої допомоги визначили в 6000,00 грн і приватний виконавець Голяченко І. П. неспівмірність зазначеної суми зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо не довів.
Встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»розмір мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі не є основою розрахунку вартості послуг адвоката, яківизначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виснував про стягнення з приватного виконавця Голяченка І. П. на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 8250,00 грн.
Заявлена сума цих витрат є такою, що підтверджена наданими доказами. Ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, Верховний Суд висновує про обґрунтованість розміру стягнутих із приватного виконавця Голяченка І. П. на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене та враховуючи, що норма частини дев'ятої статті 141 ЦПК України передбачає саме дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб за наслідками власної оцінки обставин конкретної справи, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених заявником підстав, які за своїм змістом зводяться до вимог про переоцінку встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд не досліджує доводи касаційної скарги щодо необхідності закриття провадження в справі через відсутність предмета спору, адже заявник просить скасувати судові рішення лише в частині стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, а вимог щодо суті скарги не заявляє.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича - адвоката Юхименка Юрія Юрійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в частині стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська