19 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 522/11565/21
Провадження № 61-10736св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни на постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Саламахи Вадима Володимировича, стягувач - ОСОБА_2 та
Короткий зміст скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову від 26 вересня 2023 року, винесену начальником відділу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахою В. В. про утворення виконавчої групи в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Скарга мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року в справі № 522/11565/21 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку спілкування з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено частково та встановлено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначено графік зустрічей батька з дитиною до досягнення 10 років:
- кожної першої, другої та четвертої неділі місяця з 11 до 19 год.;
- кожної третьої суботи місяця з 11 до 19 год.;
- кожної середи з 16 до 19 год.;
- дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків, з урахуванням бажання та стану здоров'я дитини;
- у період хвороби безперешкодне відвідування дитини за місцем її фактичного проживання за попередньою домовленістю;
- після досягнення ОСОБА_4 шести років половина осінніх, зимових, весняних та літніх канікул за попередньою домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема з правом виїзду дитини з батьком за межі країни для оздоровлення та відпочинку.
ОСОБА_1 зазначила, що ніколи не перешкоджала ОСОБА_2 в спілкуванні з донькою. Однак 14 серпня 2023 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси, під час виконання якого ОСОБА_1 забезпечила присутність доньки ОСОБА_4 на кожній зустрічі, зокрема 27, 30 серпня, 03, 06, 10, 13, 18 вересня 2023 року.
27 вересня 2023 року ОСОБА_1 стало відомо, що начальником Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахою В. В. для участі у виконавчих діях 27 вересня 2023 року було утворено виконавчу групу.
Вважає, що постанова про утворення виконавчої групи є безпідставною, прийнятою за відсутності обставин, які б ускладнювали виконання судового рішення, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
04 грудня 2023 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною постанову від 26 вересня 2023 року, винесену начальником відділу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахою В. В., про утворення виконавчої групи в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Скасовано постанову від 26 вересня 2023 року, винесену начальником відділу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахою В. В., про утворення виконавчої групи в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Ухвала суду мотивована тим, що виконавцем та стягувачем не наведено обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, які були підставою для утворення виконавчої групи, оскільки резолютивною частиною рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року в справі № 522/11565/21, в якій визначено порядок побачення стягувача з дитиною, та виконавчим листом, виданим Приморським районним судом м. Одеси 24 січня 2023 року № 522/11565/21 на виконання цього рішення, не передбачено, що побачення ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_4 повинні відбуватись без присутності матері ОСОБА_1 . Інших переконливих доводів наявності підстав для утворення групи виконавців для виконання вказаного рішення суду матеріали справи не містять, що свідчить про невідповідність оспорюваної постанови положенням статті 25 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
18 червня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_2 , начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Саламахи В. В. задоволено.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення начальника Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Саламахи В. В. від 26 вересня 2023 року щодо утворення виконавчої групи в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду.
Між сторонами виконавчого провадження № НОМЕР_1 виникли різночитання належного виконання рішення суду щодо побачень батька з дитиною, під час яких увесь час присутня матір дитини, проти чого заперечує батько, а також щодо порушення боржницею часу побачень з дитиною шляхом зменшення такого (несвоєчасного початку, закінчення, раніше встановленого судом часу), що неодноразово фіксувалося державним виконавцем та про що заявлялося письмово стягувачем ОСОБА_2 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2024 року відмовлено ОСОБА_2 в роз'ясненні рішення від 21 червня 2022 року в частині права ОСОБА_2 бачитись з донькою - ОСОБА_4 без присутності третіх осіб та обов'язку ОСОБА_5 не перешкоджати цьому, оскільки судове рішення є чітким, у ньому визначено перелік днів, а також час, в межах якого можуть здійснюватися зустрічі батька з дитиною до досягнення нею 10-ти річного віку, що виключає його подвійне тлумачення.
У мотивувальній частині рішення суду від 21 червня 2022 року зазначено: «А отже суд виходячи із принципу рівності прав батьків, презумпції того, що батьки діють завжди в найкращих інтересах дітей, їх вчинки завжди вмотивовані любов'ю до дитини та в жодному разі не мають на меті завдання дитині шкоди, вважає, що батько має право на побачення з донькою без присутності третіх осіб. Суд не вбачає підстав для обмеження батьківських прав ОСОБА_2 щодо спілкування з донькою без присутності третіх осіб та вважає, що ухвалення іншого рішення без достатніх вагомих доказів, що таке спілкування не відповідає найкращим інтересам дитини, буде дискримінацією батька за гендерним принципом.», в той же час, як у резолютивній частині рішення суду не зазначено про право батька на зустріч з дитиною без присутності третіх осіб».
Тому будь-яке інше тлумачення а, отже, і виконання вказаного рішення суду, ніж вичерпно зазначено у його резолютивній частині, буде суперечити його змісту як акту судової влади.
Матеріали справи не містять жодного доказу про порушення прав ОСОБА_1 або прав дитини утворенням виконавчої групи. Посилання боржниці ОСОБА_1 в особі свого представника на те, що залучення великої кількості людей до виконавчих дій щодо малолітньої дитини негативно впливає на останню, її психологічний стан, є помилковим власним тлумаченням належного виконання рішення суду, що покладено саме на виконавчу службу, відповідальні особи якої мають належно виконувати таке. Створення групи, як і будь-яка виконавча дія в цьому випадку, має на меті саме забезпечити належне виконання рішення суду з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін - якомога найкращого забезпечення прав та інтересів дитини щодо можливості безперешкодного та комфортного спілкування з батьком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просить її скасувати, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року залишити в силі; у разі скасування постанови Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року та залишення ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року в силі просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року та залишити в силі додаткову ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2024 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що в мотивувальній частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року зазначено, що батько має право на побачення з дитиною без присутності третіх осіб і що суд не вбачає підстав для обмеження батьківських прав щодо спілкування батька з донькою без присутності третіх осіб, проте в резолютивній частині рішення суд не зазначив про те, що побачення повинні відбуватись без присутності третіх осіб.
Звернула увагу, що згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1404-VIII, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) (далі - Інструкція) для утворення виконавчої групи повинні існувати обставини, які ускладнюють виконання рішення, а постанова, якою вирішено утворити виконавчу групу, повинна бути вмотивована, у такій обов'язково повинні бути зазначені обставини, які обумовили утворення виконавчої групи та мотиви, з яких особа, яка приймає таку постанову, прийняла таке рішення про утворення виконавчої групи.
Проте в оскаржуваній постанові не зазначено обставин, які обумовили утворення виконавчої групи, тому така постанова є невмотивованою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 червня 2022 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси в справі № 522/11565/21 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку спілкування з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено частково та встановлено наступний спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначено графік зустрічей батька з дитиною до досягнення 10 років:
- кожної першої, другої та четвертої неділі місяця з 11 до 19 год.;
- кожної третьої суботи місяця з 11 до 19 год.;
- кожної середи з 16 до 19 год.;
- дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків, з урахуванням бажання та стану здоров'я дитини;
- у період хвороби безперешкодне відвідування дитини за місцем її фактичного проживання за попередньою домовленістю;
- після досягнення ОСОБА_4 шести років половина осінніх, зимових, весняних та літніх канікул за попередньою домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема з правом виїзду дитини з батьком за межі країни для оздоровлення та відпочинку.
14 серпня 2023 року головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сокол Ю. С. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Київська районна державна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку спілкування з дитиною, треті особи: Приморська районна державна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування та Служба у справах дітей Одеської міської ради, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року.
18 вересня 2023 року головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сокол Ю. С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесені постанови про залучення працівників органів внутрішніх справ та про залучення працівників органу опіки та піклування до проведення виконавчих дій 27 вересня 2023 року о 16 год. за адресою: м. Одеса, вул. Толбухіна, буд. 135-Г (дитячий майданчик) - узгоджене сторонами виконавчого провадження місце виконання рішення суду.
26 вересня 2023 року головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сокол Ю. С. винесено постанову про застосування під час примусового рішення суду фотозйомки та відеозапису.
26 вересня 2023 року начальником Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахою В. В. з метою координації роботи представників органу опіки та піклування та співробітників Київського відділу поліції під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року, винесено постанову про утворення виконавчої групи, затверджено склад виконавчої групи: керівник групи - Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дмитренко О. Ю., члени групи: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стрельчук О. В., Сокол Ю. С .
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91).
Виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення в справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони в справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема обов'язковості виконання рішень (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII).
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
За вимогами частини другої статті 14 Закону № 1404-VIII для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів; застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Боржник зобов'язаний, зокрема: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (частина п'ята статті 19 Закону № 1404-VIII).
Особливості підвідомчості виконавчих проваджень органам державної виконавчої служби та утворення виконавчих груп передбачені в статті 25 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до частини першої зазначеної статті за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до пунктів 2, 3, 6 розділу ІІ, пунктів 1, 2, 8 розділу ІV Інструкції (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) залучення працівників поліції у межах наданих їм повноважень здійснюється виконавцем при виконанні рішень для забезпечення публічної безпеки і порядку, запобігання, припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, ужиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю виконавців, фізичних осіб, що виникли при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів на підставі мотивованої постанови виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення виконавчої дії.
Залучення органів опіки та піклування відповідно до покладених на них повноважень обов'язково здійснюється державним виконавцем при виконанні рішень про відібрання і передання дитини, а також у разі необхідності забезпечення прав та інтересів дітей та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування).
Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб.
За наявності обставин, визначених частиною першою статті 25 Закону, при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.
Виконавча група може бути утворена за рішенням: директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - при будь-якому органі державної виконавчої служби з числа державних виконавців будь-якого органу державної виконавчої служби; начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - з державних виконавців цього відділу; начальника управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - з державних виконавців підпорядкованих органів державної виконавчої служби; начальника відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві - з державних виконавців цього відділу; начальника управління забезпечення примусового виконання рішень - з державних виконавців підпорядкованих органів державної виконавчої служби; начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - з державних виконавців цього відділу; начальника відділу державної виконавчої служби - з державних виконавців цього відділу;
Особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову.
У постанові обов'язково зазначаються: обставини, які обумовили утворення виконавчої групи; склад виконавчої групи, її керівник, орган державної виконавчої служби, при якому утворюється виконавча група; інші відомості, зокрема щодо покладення на керівника виконавчої групи прав і повноважень у виконавчому провадженні, встановлених законодавством, для начальників органів державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову від 26 вересня 2023 року, винесену начальником відділу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Саламахою В. В., про утворення виконавчої групи в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси, про встановлення способу участі батька у вихованні дитини.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню під час вирішення сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали під час виконання батьківських обов'язків.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини)).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III)) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону № 2402-III).
Згідно зі статтею 12 Закону № 2402-III на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виконавчого провадження № НОМЕР_1 виникли різночитання належного виконання рішення суду щодо побачень батька з дитиною, під час яких завжди присутня матір дитини, проти чого заперечує батько, а також щодо порушення боржницею часу побачень з дитиною шляхом зменшення такого (несвоєчасного початку, закінчення, раніше встановленого судом часу), що неодноразово фіксувалося державним виконавцем та про що заявлялося письмово стягувачем ОСОБА_2 .
Як стягувач, так і боржник неодноразово зверталися до державного виконавця із заявами щодо порушення кожен своїх прав під час виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновкам апеляційного суду про те, що в спорах про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини під час виконання судового рішення має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки в рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов'язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини, а також є неприпустимим відчуження дитини та того з батьків, з ким вона не проживає.
Самою боржницею не заперечувалася її постійна присутність на побаченнях батька з дитиною, незважаючи на відсутність такої її обов'язкової присутності відповідно до виконуваного рішення суду, оскільки в рішенні суду не зазначено, що побачення мають відбуватися за присутності матері.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2024 року відмовлено ОСОБА_2 в роз'ясненні рішення того ж суду від 21 червня 2022 року (справа № 522/11565/21) у частині права ОСОБА_2 бачитись з донькою - ОСОБА_4 без присутності третіх осіб та обов'язку матері не перешкоджати цьому, оскільки таке є чітким, у ньому визначено перелік днів, а також час, в межах якого можуть здійснюватися зустрічі батька з дитиною до досягнення нею 10-ти річного віку, що виключає його подвійне тлумачення.
Крім того, у мотивувальній частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2022 року зазначено, що: «суд, виходячи із принципу рівності прав батьків, презумпції того, що батьки діють завжди в найкращих інтересах дітей, їх вчинки завжди вмотивовані любов'ю до дитини та в жодному разі не мають на меті завдання дитині шкоди, вважає, що батько має право на побачення з донькою без присутності третіх осіб. Суд не вбачає підстав для обмеження батьківських прав ОСОБА_2 щодо спілкування з донькою без присутності третіх осіб та вважає, що ухвалення іншого рішення без достатніх вагомих доказів, що таке спілкування не відповідає найкращим інтересам дитини, буде дискримінацією батька за гендерним принципом».
У частині першій статті 25 Закону Закон № 1404-VIII до умов утворення виконавчих груп, законодавець відносить обставини, що ускладнюють виконання рішення.
Такими обставинами є випадки, якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження.
Тобто перелік випадків створення виконавчих груп не є вичерпним і надає посадовій особі органів виконавчої служби відповідне право за наявності інших обставин.
Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні від 07 жовтня 2021 року в справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, зокрема цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження до одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв'язків дитини із сім'єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров'ю та розвитку.
Хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити в певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (рішення у справі «Вишняков проти України» пункт 43, з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить про те, що органи державної влади вчасно вжили достатньо таких примусових заходів.
Невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, відповідно до принципу пропорційності (див. рішення в справі «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року, заява № 25612/12 пункт 46; у справі «Швець проти України», заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, у справі «Бондар проти Україна», заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, та рішення в справі «Ген та інші проти України» від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68).
Із оскаржуваної постанови про створення виконавчої групи вбачається, що вона винесена з метою координації роботи представників органу опіки та піклування та співробітників Київського відділу поліції під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 522/11565/21, виданого 24 січня 2023 року.
Відповідно до вимог пункту 3 розділу ІV Інструкції в постанові про створення виконавчої групи зазначені обставини, які обумовили утворення виконавчої групи; склад виконавчої групи, її керівник, орган державної виконавчої служби, при якому утворюється виконавча група.
Враховуючи таку кількість залучених державним виконавцем та сторонами виконавчого провадження до виконавчих дій осіб, застосування технічних засобів, потреби у координації дій всіх зазначених осіб та запобіганню виникнення конфліктних ситуацій з урахуванням поведінки сторін, наведене є тією обставиною, яка ускладнює виконання рішення, і утворення виконавчої групи повноважною особою слід вважати виправданим, а дії начальника державної виконавчої служби такими, що не суперечать вимогам Закону № 1404-VIII, а спрямовані на забезпечення належного виконання рішення суду з урахуванням дотримання балансу інтересів сторін.
Тлумачення частини першої статті 447 ЦПК України свідчить про те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Належних доказів про порушення прав ОСОБА_1 або прав дитини винесенням постанови про утворення виконавчої групи матеріали справи не містять. Тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська