19.02.25
22-ц/812/158/25
Провадження №22-ц/812/158/25
19 лютого 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів: Крамаренко Т. В., Лівінського І. В.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О. С.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №482/300/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана через її представника ОСОБА_3 , на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сергієнка С. А. у приміщенні суду у м. Нова Одеса Миколаївської області, повне судове рішення складено 15 листопада 2024 року, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про розірвання договору оренди землі,
Короткий зміст позовних вимог
27 січня 2024 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_1 подала до суду зазначений вище позов, який обґрунтовувала наступним.
Позивач вказувала, що 09 грудня 2021 року вона в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право власності на частину земельної ділянки площею 7,6629 га з кадастровим номером 4824882300:03:00:0112, яка розташована на території Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області.
Право власності на 2/4 частини цієї земельної ділянки належить ОСОБА_5 , а на частину - ОСОБА_6 .
Позивач зазначала, що після набуття права власності на земельну ділянку вона дізналася, що за ОСОБА_8 зареєстровано право користування зазначеною земельною ділянкою до 27 грудня 2062 року на підставі договору оренди землі №1 від 25 грудня 2013 року, укладеного між ним та ОСОБА_7 .
Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, а спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_2 .
Позивач вказувала, що ОСОБА_2 після прийняття спадщини не здійснила жодних дій направлених на державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; не повернула земельну ділянку власникам у зв'язку з відмовою від виконання укладеного спадкодавцем договору оренди землі; не використовує земельну ділянку з метою здійснення господарської діяльності; не сплачує орендну плату за використання земельної ділянки.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 , починаючи з 2017 року систематично не сплачує орендну плату за договором оренди землі, ОСОБА_4 просила розірвати договір оренди землі №1 від 25 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо оренди земельної ділянки площею 7,6629 га з кадастровим номером 4824882300:03:00:0112, яка розташована на території Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області.
У позовній заяві ОСОБА_4 вказувала, що очікує понести в суді першої інстанції наступні судові витрати: судовий збір у сумі 1211,20 грн, витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно у сумі 33 000 грн.
30 липня 2024 року позивач подала заяву про стягнення судових витрат, у якій зазначила, що її витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції склали 41 400 грн. Також вона вказала, що понесла витрати, пов'язані з витребуванням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, у сумі 1190,99 грн.
Позиція відповідача у суді першої інстанції
ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні.
Обґрунтовуючи свої заперечення, ОСОБА_2 зазначала, що позивач не надала суду доказів того, що після набуття права власності на земельну ділянку вона повідомила орендаря про зміну власника землі та необхідність сплати боргу з орендної плати.
ОСОБА_2 вказувала на те, що після того, як вона дізналася про смерть орендодавця та коло власників землі, вона виплатила на їх користь орендну плату, оскільки не мала наміру ухилятися від виконання своїх зобов'язань за договором оренди землі.
Також відповідач наполягала на тому, що її право оренди землі є зареєстрованим, оскільки нею було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 .
Щодо клопотання позивачки про стягнення судових витрат ОСОБА_2 вважала їх значно завищеними та такими, що не відповідають обставинам справи.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Розірвано договір оренди землі №1, укладений 25 грудня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , щодо оренди земельної ділянки площею 7,6629 га з кадастровим номером 4824882300:003:000:0112, розташованої в межах Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області.
З ОСОБА_2 на користь позивачки стягнуто судові витрати у сумі 22 402,19 грн.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач систематично порушувала умови договору оренди землі щодо сплати орендної плати, то наявні підстави для розірвання договору.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач вказувала, що суд першої інстанції неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази, а тому дійшов помилкового висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди.
Відповідач зазначала, що коли вона дізналася про зміну власників спірної земельної ділянки, то виплатила їм орендну плату, виходячи з вимог договору оренди. Їй не було відомо, що вартість земельної ділянки збільшилася. Власники земельної ділянки про це її також не повідомляли. Крім того відповідач наголошувала на тому, що позивач не повідомляла її про зміну своїх анкетних даних, а також місця проживання. За такого вона надсилала ОСОБА_4 кошти в рахунок орендної плати на адресу, яка була їй відома. Однак позивачка їх не отримувала, чим штучно створила умови для розірвання договору оренди землі.
Доводи інших учасників справи
Позивачем через представника подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
У відзиві позивач вказала, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 25 200 грн. Докази понесення цих витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.
У відповіді на відзив відповідач заперечувала проти стягнення цих витрат у вказаній сумі, бо вона є завищеною.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
25 грудня 2013 року ОСОБА_7 передала в оренду ОСОБА_8 належну їй земельну ділянку площею 7,6629 га з кадастровим номером 4824882300:003:000:0112, з нормативною грошовою оцінкою без урахування коефіцієнтів індексації 25 181,82 грн, з урахуванням коефіцієнтів індексації станом на 01 січня 2013 року - 141 501,68 грн.
У п. 7 договору сторони передбачили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від вартості земельної ділянки, а саме 4245,05 грн на рік.
Пунктами 8, 9, 11 цього ж договору визначено, що обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Розмір орендної плати переглядається один раз на три роки (у випадку зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом). Орендна плата вноситься у грошовій формі один раз на рік до 20 числа останнього у звітному місяці.
Пункт 34 договору оренди передбачає, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.
У реквізитах сторін сторони договору зазначили, що орендар ОСОБА_8 зареєстрований по АДРЕСА_1 , а орендодавець ОСОБА_7 по АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.
Спадкоємцем його майна є дружина ОСОБА_2 - відповідач у цій справі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7
09 грудня 2021 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко О. М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , відповідно до якого її малолітній син ОСОБА_6 є спадкоємцем частки у спадщині, донька ОСОБА_9 є спадкоємицею частки у спадщині, а донька ОСОБА_5 є спадкоємицею 2/4 частки у спадщині, у тому числі з урахуванням частки, від якої відмовився син спадкодавця ОСОБА_10 . Спадщина складалася з земельної ділянки площею 7,6629 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4824882300:003:000:0112.
У цьому свідоцтві вказано, що місцем проживання та реєстрації ОСОБА_9 є АДРЕСА_3 .
01 жовтня 2022 року донька ОСОБА_7 . ОСОБА_9 зареєструвала шлюб, внаслідок чого змінила прізвище на ОСОБА_11 , про що свідчить свідоцтво.
З довіреності від 25.12.2023 р. та змісту позову вбачається, що ОСОБА_12 змінила місце проживання та реєстрації на АДРЕСА_4 .
Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10.01.2024, 09 грудня 2021 року право власності на земельну ділянку площею 7,6629 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4824882300:003:000:0112 зареєстроване за ОСОБА_9 ( частки), 18 жовтня 2021 року - за ОСОБА_5 (2/4 частки) та 18 жовтня 2021 року - за ОСОБА_6 ( частки).
У цій же інформації є посилання на те, що за ОСОБА_8 зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки до 27 грудня 2062 року на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2013 року №1, а орендодавцями зазначено ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідно до витягу із технічної документації від 29.12.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4824882300:003:000:0112 становила 233 435,42 грн.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру від 10.01.2024 нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки станом на 20 вересня 2023 року становила 233 435,42 грн.
Відповідно до витягу №НВ-4800019882024 із технічної документації від 16.01.2024 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становила 245 340,63 грн.
З наданих відповідачем фіскальних чеків АТ «Укрпошта» від 07 лютого та 19 грудня 2023 року (№0021, 0022, 0154, 0155) випливає, що на ім'я Іванюк за адресою Нова Одеса 56601 здійснено чотири перекази коштів кожен на суму 1200 грн.
З рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2023 року (справа №482/1279/21) вбачається, що 20 вересня 2021 року ОСОБА_2 зверталася з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу спадкодавиці ОСОБА_7 .
Ухвалою суду від 10 січня 2022 року до участі у справі в якості співвідповідачів були залучені ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 - діти
ОСОБА_7 .
Згідно з повідомленням виконкому Новоодеської міської ради Миколаївської області від 16.04.2024 у період з 2018 р. по 2023 р. у ОСОБА_2 у власності чи користуванні не перебувала матеріально-виробнича база для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до інформації ГУ ДПС у Миколаївській області від 09.05.2024 згідно з обліковою базою даних платників податків ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець, самозайнята особа на податковому обліку за основним місцем обліку не перебуває. Також в управлінні відсутня інформація, що ОСОБА_2 є керівником чи засновником суб'єктів господарювання, зареєстрованих за основним місцем обліку.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов'язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
Отже, законом встановлено обов'язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов'язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.
У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Статтями 627, 629 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №918/391/23 (провадження №12-19гс24) виснувала, що «правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.
Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.
У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.
Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.
Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати)».
Відповідно до вимог статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, ОСОБА_4 вказувала, що відповідачка порушила умови договору, оскільки систематично не сплачувала орендну плату, а саме протягом 7 років.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушила умови договору щодо сплати орендної плати у період 2021-2023 років, що полягало у одному порушенні строків виплати орендної плати за 2022 рік та у систематичній сплаті орендної плати не у повному обсязі за 2021, 2022, 2023 роки, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Суд вважав, що відповідач з 10 січня 2022 року (справа №482/1279/21) знала, що позивач є співвласницею спірної земельної ділянки, а тому мала вчасно та у повній мірі виконати обов'язок щодо сплати орендної плати.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на таке.
Цивільний кодекс України серед інших загальних засад цивільного законодавства визначає таку засаду як добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Особа, яка заявила до іншої особи вимогу щодо дотримання вимог законодавства та договору і сама повинна діяти добросовісно.
Зі спірного договору оренди землі вбачається, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем. Такий же зміст міститься у статті 7 Закону України «Про оренду землі».
Нормою статті 148-1 ЗК України встановлено обов'язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов'язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи позивачка не надала доказів того, що вона після отримання у власність частини земельної ділянки після смерті орендодавця - матері зверталася до орендаря з повідомленням про зміну власника, а також сплати орендної плати.
Отже, наведе свідчить про відсутність винної поведінки відповідачки у невиплаті орендної плати за спірним договором.
Посилання позивача на те, що вона не знала хто є спадкоємцями орендаря, бо ОСОБА_8 помер, а тому не надсилала таке повідомлення, колегія суддів відхиляє, бо вона мала направити таке повідомлення за адресою орендаря, вказаною в договорі оренди. Проте вона такої дії не вчинила.
Матеріали справи свідчать, що відповідач, яка є спадкоємцем орендаря ОСОБА_8 , який помер у 2017 році, зареєстрована і проживає за тією ж адресою, що була вказана ним в якості адреси його проживання у спірному договорі оренди.
Отже, якщо б позивач виконала свій обов'язок щодо направлення орендарю повідомлення про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надала інформацію, що дозволила б орендарю виконувати обов'язок зі сплати орендної плати, то можна було б стверджувати, що вона добросовісно виконала усі свої обов'язки щодо повідомлення орендаря про зміну власника земельної ділянки і мала очікувати виконання відповідачем вже її обов'язку, а саме сплати орендної плати.
І тільки після вчинення вказаного, якщо б відповідач не виконала обов'язок зі сплати орендної плати два рази або більше, позивач могла б поставити питання про розірвання договору.
Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач у січні 2022 року у рамках розгляду цивільної справи №482/1279/21 дізналася про те, що позивач є спадкоємицею орендодавця, а тому знала кому направляти орендну плату, колегія суддів відхиляє.
Стаття 148-1 ЗК України передбачає, що спадкоємець орендодавця, повідомляючи орендаря про свої права на земельну ділянку надає йому, серед іншого інформацію про його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання (знаходження), його поштову адресу, платіжні реквізити (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
Те, що відповідач в рамках вищевказаної цивільної справи дізналася про те, що позивач є спадкоємицею спірної земельної ділянки, не свідчить про те, що у неї була наявна інформація, передбачена змістом статті 148-1 ЗК України, яка дозволяла їй здійснити оплату орендної плати позивачу.
Натомість матеріали справи свідчать про те, що позивач змінювала своє місце проживання та прізвище.
Навіть за таких обставин відповідач намагалася виконати свій обов'язок зі сплати орендної плати, направляючи її за останнім відомим їй місцем проживання позивача. Проте вона його виконати не змогла, бо та змінила місце проживання.
Що стосується посилань позивача на те, що і за таких обставин відповідач, виходячи із змісту квитанцій, сплатила орендну плату у меншому розмірі, ніж передбачено договором оренди, бо збільшилася нормативна грошова оцінка землі, то колегія суддів констатує наступне.
Вказане позивачкою мало б досліджуватися і братися до уваги у тому випадку, якщо б вона виконала свій обов'язок, передбачений у статті 148-1 ЗК України, а відповідач сплатила на її рахунок орендну плату у меншому розмірі, ніж передбачено договором оренди. Між тим сама позивач стверджувала, що взагалі не отримувала орендну плату від відповідача.
Тільки після добросовісного виконання позивачкою її обов'язку вказаного у наведеній вище статті вона може пред'являти вимоги до іншої сторони договору щодо виконання нею належними чином її обов'язку щодо сплати у повному обсязі орендної плати.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що за встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів не можна погодитися з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 .
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , скасував рішення суду першої інстанції, то позивач повинна відшкодувати відповідачу судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1816,80 грн.
Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,яка подана через її представника ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про розірвання договору оренди землі.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1816,80 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
І. В. Лівінський
Повна постанова складена 20 лютого 2025 року.