Номер провадження: 22-ц/813/944/25
Справа № 522/15313/23
Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.
Доповідач Драгомерецький М. М.
19.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -
04 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 20 000 гривень
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 березня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги №402, відповідач укладав даний договір як адвокат. Позивач оплатив вартість послуг адвоката у розмірі 20 000 грн. Ціллю укладення договору про надання правової допомоги було надання послуг щодо подання документів до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (отримання вищої освіти на денній формі навчання). 21.03.2023 відповідач скинув позивачу в електронному вигляді заяву подану ним з проханням звільнити ОСОБА_2 від призову. До заяви було додано оригінал тимчасового військового посвідчення. В подальшому протягом трьох місяців відповідач вказував, що відповіді на заяву немає, а пізніше перестав брати трубку та відповідати на повідомлення. 28.06.2023 позивач отримав повідомлення у месенджері про припинення договору про надання правової допомоги, на підставі того, що фізичний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати виконання договору. Позивач був змушений звернутися до іншого фахівця та дізнався, що адвокатська діяльність відповідача була зупинена на підставі дисциплінарного стягнення та відповідь на заяву він отримав ще в квітні 2023 року, згідно якої позивачу було відмовлено у наданні відстрочки у зв'язку з відсутністю повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_2 та запропоновано звернутися до районного ТЦК та СП. Таким листом було повернуто оригінал тимчасового посвідчення, який відповідач надіслав позивачу «Новою поштою» в липні 2023 року. Адвокат на вимогу позивача відмовляється повертати кошти. Укладений між сторонами договір є нікчемним, адже право на адвокатську діяльність відповідача було зупинено з 07.02.2023 по 07.08.2023, тобто відповідач не мав необхідний обсяг цивільної правоздатності.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000 грн, та суму сплаченого судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Додатковим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень. В іншій частині вимог відмовлено.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року - залишено без задоволення.
Не погодившись із вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог процесуального та матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Нормами глави 48 ЦК України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов'язання: виконання зобов'язання належними сторонами (стаття 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (стаття 529 ЦК України (щодо виконання зобов'язання частинами)); належний строк (термін) виконання зобов'язання (стаття 530 ЦК України); належне місце виконання зобов'язання (стаття 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Деменчуком Дмитром Анатолійовичем було укладено договір №402 про надання правової допомоги (а.с. 9-12).
Згідно п. 4.1 договору, вартість послуг адвоката становить 20 000 гривень України, які сплачуються на час підпису Договору.
21 березня 2023 року адвокат Деменчук Д.А. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про звільнення ОСОБА_2 від призову на час мобілізації (а.с. 13).
28 червня 2023 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про припинення дії договору №402 від 20.03.2023 (а.с. 14).
05 липня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з листом, яким пропонував повернути грошові кошти у розмірі 20 000 грн, адже адвокатська діяльність була зупинена, однак ОСОБА_1 не забрав відправлення (а.с. 15-16, 19).
Встановлено, адвокат Деменчук Дмитро Анатолійович отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю - 22 березня 2021 року.
Також встановлено, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 07.02.2023 провадження №681/22, адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків і застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців, про що свідчить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі №420/4883/23, яким відмовлено у задоволенні позову щодо оскарження такого рішення, що вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Таким чином, з 07.02.2023 по 07.08.2023 ОСОБА_1 було зупинено право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Частиною 5 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №688/3874/18.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції вірно виходив із того, що ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги з ОСОБА_2 у період, коли не мав права здійснювати адвокатську діяльність та відповідно укладати договори, тому укладений між сторонами договір про надання правої допомоги від 20.03.2023 є нікчемним. Сплачені на підставі нікчемного договору кошти у розмірі 20 000 грн підлягають поверненню відповідачем позивачу.
Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд в повному обсязі встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов законного й справедливого висновку про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що на підставі умов спірного договору про надання правової допомоги сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо це сталось не з її вини, умислу чи необережності, або за форс-мажорних обставин - війна, військові дії, військових стан в державі, природні лиха або інше, однак апеляційний суд не приймає до уваги дані твердження, оскільки вони ґрунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства.
Щодо даних тверджень відповідача, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно частини 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Так, Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»: ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №910/8580/22 викладено наступні висновки: лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Із наведеного вище вбачається, що підтвердженням настання дії форс-мажорних обставин, як умови можливості звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, є саме сертифікат Торгово-промислової палати України.
Однак матеріали справи не містять такого сертифікату, який був виданий за зверненням відповідача ОСОБА_1 ..
Таким чином, сама собою війна з рф, ведення на території України воєнного стану, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати, чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише в разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання. Такі висновки сформульовані також в постанові Верховного Суду від 10 березня 2023 року в справі №922/1093/22.
Так, апеляційний суд приймає до уваги, що договір про надання правової допомоги №402 був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - 20 березня 2023 року, тобто під час дії на території України воєнного стану, про що відповідачу було достеменно відомо. ОСОБА_1 не навів жодної обставини того факту, що порушення умов договору сталося внаслідок впливу саме веденням на території України воєнного стану.
Крім того, апеляційний суд враховує, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 07.02.2023 провадження №681/22, адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків і застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців, про що свідчить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі №420/4883/23, яким відмовлено у задоволенні позову щодо оскарження такого рішення.
Таким чином, з 07.02.2023 по 07.08.2023 ОСОБА_1 було зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, тому ОСОБА_1 20 березня 2023 року взагалі не мав права укладати з ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги №402.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 діяв умисно, протиправно та недобросовісно.
Окрім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановлені заочного рішення, однак апеляційний суд не приймає дані твердження до уваги та зазначає наступне.
Так, ст. 280 ЦПК України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Так, матеріалами справи встановлено, що 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року, копію позовної заяви та судову повістку про розгляд справи на 28.09.2023, про що свідчить його підпис в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 30).
В судове засідання, яке було призначене на 28 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_1 не з'явився, було вирішено питання про розгляд справи в заочному провадженні, та з метою повторного сповіщення відповідача, розгляд справи відкладено на 14 листопада 2023 року (а.с. 33-34).
13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримав судову повістку про виклик до суду на 14 листопада 2023 року, про що свідчить його підпис в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 39).
14 листопада 2023 року в судове засідання учасники справи не з'явились, розгляд справи проведений без їх участі, проведено заочний розгляд справи (а.с. 42-46).
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000 грн, та суму сплаченого судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Суд також вказав, що відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 17 листопада 2023 року (а.с. 43-46).
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи належним чином та завчасно, суд першої інстанції з дотриманням вимог чинного законодавства, в тому числі положень ст. 280 ЦПК України ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Апеляційний суд також звертає уваги, що ОСОБА_1 також скористався правом на перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року.
Так, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року - залишено без задоволення.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що підставами для скасування заочного рішення є не тільки поважність причин неявки у судові засідання, а й докази, на які посилається заявник повинні мати істотне значення для правильного вирішення справи. При цьому, ОСОБА_1 до заяви про перегляд заочного рішення не додав жодного доказу, на підтвердження свої вимог (а.с. 103-105).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, такий висновок суду відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права чи матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та ґрунтуються на власному, невірному тлумаченні норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 19 лютого 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк