Номер провадження: 22-ц/813/946/25
Справа № 522/15313/23
Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.
Доповідач Драгомерецький М. М.
19.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2023 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-
04 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 20 000 гривень
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 березня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги №402, відповідач укладав даний договір як адвокат. Позивач оплатив вартість послуг адвоката у розмірі 20 000 грн. Ціллю укладення договору про надання правової допомоги було надання послуг щодо подання документів до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (отримання вищої освіти на денній формі навчання). 21.03.2023 відповідач скинув позивачу в електронному вигляді заяву подану ним з проханням звільнити ОСОБА_2 від призову. До заяви було додано оригінал тимчасового військового посвідчення. В подальшому протягом трьох місяців відповідач вказував, що відповіді на заяву немає, а пізніше перестав брати трубку та відповідати на повідомлення. 28.06.2023 позивач отримав повідомлення у месенджері про припинення договору про надання правової допомоги, на підставі того, що фізичний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати виконання договору. Позивач був змушений звернутися до іншого фахівця та дізнався, що адвокатська діяльність відповідача була зупинена на підставі дисциплінарного стягнення та відповідь на заяву він отримав ще в квітні 2023 року, згідно якої позивачу було відмовлено у наданні відстрочки у зв'язку з відсутністю повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_2 та запропоновано звернутися до районного ТЦК та СП. Таким листом було повернуто оригінал тимчасового посвідчення, який відповідач надіслав позивачу «Новою поштою» у липні 2023 року. Адвокат на вимогу позивача відмовляється повертати кошти. Укладений між сторонами договір є нікчемним, адже право на адвокатську діяльність відповідача було зупинено з 07.02.2023 по 07.08.2023, тобто відповідач не мав необхідний обсяг цивільної правоздатності.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000 грн, та суму сплаченого судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
28 листопада 2023 року від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Додатковим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень. В іншій частині вимог відмовлено.
Не погодившись із вищезазначеним з додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2023 року, посилаючись на порушення судом вимог процесуального та матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно правил пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача;
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом першої інстанції встановлено, що 30 червня 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Тесля Іваном Валерійовича було укладено договір про надання послуг адвоката.
Згідно п. 1 Додаткової угоди №1 від 14.11.2023 до Договору про надання послуг адвоката від 30.06.2023, за надання правової допомоги по справі №522/15313/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, довіритель сплачує повіреному грошову винагороду в розмірі 15 000 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №4 від 20.11.2023 ОСОБА_2 сплатив адвокату грошові кошти у розмірі 15 000 грн.
Згідно опису наданих послуг від 14.11.2023: консультація - 1 000 грн; підготовка претензії - 3 000 грн; визначення правової позиції та підготовка позовної заяви - 5 000 грн; участь у судовому засіданні 28.09.2023 - 3 000 грн; участь у судовому засіданні 14.11.2023 - 3 000 грн.
Задовольняючі частково заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат, суд першої інстанції вірно вказав, що у урахуванням складності даної справи та її значення для сторін, співмірності до ціни позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, та вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень, в даному випадку є співмірними із складністю даної справи, її тривалістю та виконаними адвокатом роботами, розмір таких витрат відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру.
В апеляційній скарзі Деменчук Д.А. вказує, що подана ОСОБА_2 нібито «заява» про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн, є супровідним листом та має бути залишена без розгляду, у зв'язку із порушенням строків її подання.
Однак апеляційний суд не приймає до уваги дані твердження, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства.
Так, згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що у заяві від 14 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 - Тесля І.В. просив провести розгляд справи за його відсутності, вказав, що не заперечував проти заочного рішення, також вказав, що докази судових витрат будуть подані протягом 5 днів.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000 грн, та суму сплаченого судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Із заявою про стягнення з відповідача судових витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн, представник ОСОБА_2 - адвокат Тесля І.В. звернувся до суду - 22 листопада 2023 року, що підтверджується штампом відділення поштового зв'язку (а.с. 50-55).
Таким чином, позивач не пропустив строк, передбачений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, для подання суду доказів на підтвердження понесених витрат у зв'язку з розглядом справи, оскільки здав заяву з додатками до поштового відділення 22.11.2023, про що свідчить конверт з відповідною відміткою.
Апеляційний суд також вважає зазначити, що подана представником ОСОБА_2 - адвокатом Тесля І.В. заява про стягнення судових витрат, дійсно не має безпосередньо назви «заява» та не містить вимоги про ухвалення додаткового рішення, однак чітко містить вимогу до суду долучити докази про розмір витрат у зв'язку з розглядом справи та вирішити питання про розподіл судових витрат в розмірі 15 000 грн, а тому була вірно розглянута судом першої інстанції в порядку розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення по справі.
Так, судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
ЄСПЛ у рішенні від 18 жовтня 2005 року в справі «МПП «Голуб» проти України» відзначив, що право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Загалом ЄСПЛ у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про ухвалення додаткового рішення, яким стягнув понесені позивачем витрати на правову допомогу.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 19 лютого 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк