Справа № 120/8763/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
14 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області), Державної казначейської служби України, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2015 по 31.12.2020 виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком;
-стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 580724,78 грн. заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, а саме- надати заяву про поновлення строку звернення до суду з обгрунтуванням та наданням доказів поважності причин пропуску такого.
12 липня 2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначено, що норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що непроведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
За правилами п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем подано позовну заяву поза межами строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України, при цьому останнім не наведено підстав поважності пропуску такого, а відтак відсутні правові підстави для поновлення такого.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки-це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені-встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині третій статті 122 КАС України закріплено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду-це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший, визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Позовними вимогами, які заявлені в цій справі є визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону № 796-XIІ за період з 01.01.2015 по 31.12.2020, виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком, та стягнення з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у сумі 580724,78 грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунка Державного бюджету.
Як на підставу цього позову позивач покликається на Рішення Конституційного Суду України № 1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018, пунктом 1 якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 54 частину третю Закону № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4 вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 частини третьої цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.
Конституційний Суд України Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною (стаття 54 Закону № 796-ХІІ), а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021.
При цьому колегія суддів вважає, що покликання позивача на те, що стягнення шкоди має відбуватись без застосування строку звернення до суду є безпідставним, оскільки строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Аналогічні правові висновки у подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 540/5397/21, від 14.12.2023 у справі № 540/5398/21.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021 виникли підстави для звернення до суду щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом.
Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 04 липня 2024 року, тобто з істотним пропуском строку, передбаченого статтею 122 КАС України.
Також Суд не приймає посилання на Рішення Конституційного суду України від 03.04.2024 № 4- р(І)/2024, з огляду на таке.
Так, пунктом 1 Рішення Конституційного суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 вирішено визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ зі змінами.
Водночас пунктом 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що частина третя статті 54 Закону № 796-ХІІ зі змінами визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 зі змінами.
З огляду на зазначене, суд зауважує, що припинення застосування норми частини третьої статті 54 Закону № 796-XIІ відтерміновано на строк трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 зі змінами.
Зважаючи, що воєнний стан не закінчився, рішення Конституційного суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 не може бути підставою для звернення до суду з цим позовом, а отже не можна обраховувати строк звернення від його ухвалення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Верховний Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Суд звертає увагу, що соціальні виплати, визначені статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у вигляді підвищення до пенсії та додаткової пенсії, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
В постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 сформовано висновок щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення до відповідача із заявою від 16.05.2024 про відшкодування матеріальної шкоди та отримання відповіді на неї листом від 04.06.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у липні 2024 року.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у пункті 42 постанови від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Щодо посилань позивача на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то такі колегія суддів визнає безпідставними, оскільки за змістом наведених норм строк давності застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками ВІнницького окружного адміністартивного суду про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Враховуючи вказане, колегією суддів не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з його висновками.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.