Справа № 522/12340/23
Провадження № 2/522/1843/25
13 лютого 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Павлик І.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у сумі 65 970,95 грн,
21.06.2023 ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову позивач вказує, що 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 20.06.2021 № 4343122.
Позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором № 4343122 від 20.06.2021 у сумі 65 970,95 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн та 9 000,00 грн витрат на правову допомогу.
06.11.2023 Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/12340/23 ухвалено заочне рішення, яким позов ТОВ “Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у сумі 65 970,95 грн задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 65 970,95 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20.06.2021 № 4343122, 2 684,00 грн витрат на сплату судового збору та 3 000,00 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині відшкодування витрат на правову допомогу відмовлено.
12.12.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 у справі № 522/12340/23 за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 65 970,95 грн.
Заяву обґрунтовано тим, що відповідач не отримував заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 у справі № 522/12340/23, дізнався про нього з Єдиного державного реєстру судових рішень 04.12.2023, про що надав витяг з вказаного реєстру. Разом з тим, ознайомившись із його змістом відповідач повністю не згодний з заявленим позивачем розміром заборгованості та вважає, що позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги. Відповідач зазначає, що не отримував копій позовної заяви, ні судових повісток про розгляд справи, тому був позбавлений права на справедливий, всебічний та неупереджений розгляд справи та захист своїх цивільних та майнових прав, так як не мав можливості надати у встановлений законом строк відзив на позовну заяву та бути присутнім у судових засіданнях. У зв'язку з чим, відповідач просить суд скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 у справі № 522/12340/23 та призначити справу до розгляду за правилами загального провадження.
09.01.2024 ухвалою суду заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2023 у справі № 522/12340/23 за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 65 970,95 грн. У задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено. Вирішено здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
07.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає, що позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони погодили і відповідач дав згоду на автопролонгацію договору після 20.07.2021 і продовження строку кредиту, а відповідні зміни строку користування кредитом та процентної ставки були відображені в особистому кабінеті клієнта. Доказів того факту, що після 20.07.2021 кредитний договір було автоматично пролонговано та строк користування кредитом було продовжено на 90 к.д. матеріали справи не містять, а не сплата та/або несвоєчасна сплата позичальником кредитних платежів не може слугувати належною підставою для продовження строку користування кредитом без волевиявлення сторін. Зазначає, що у позивача не було законних підстав для нарахування відсотків за кредитом пвсля закінчення строку дії договору, а тому відсутні підстави для стягнення відсотків у вказаний період. Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо наявності зобов'язальних правовідносин між ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» згідно яких остання доручила ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» здійснити перерахування коштів за договором № 4343122. Позивачем не надано жодного первинного бухгалтерського документа, що підтверджував би факт здійснення господарської операції, в тому числі, але не виключно, надання кредитних коштів первісним кредитором відповідачу, оплати відповідачем певних сум по кредиту, нарахування відсотків тощо. Надані позивачем розрахунки заборгованості викликають сумніви та не можуть вважатися належними доказами суми заборгованості, оскільки з них неможливо встановити формування заборгованості та її складові. З наданих позивачем документів слідує, що кредитні договори між сторонами укладалися в електронній формі. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів, що саме відповідач, а не інша особа, підписувала за допомогою одноразового ідентифікатора у електронному вигляді кредитний договір та позивачем не надано доказів щодо отримання кредитних коштів саме відповідачем. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача, не надано виписки за картковими рахунками, не доведено факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. Стосовно витрат на правничу допомогу зазначає, що судові витрати, які позивач намагається віднести до своїх витрат на правничу та юридичну допомогу, пов'язаних з підготовкою позову та розглядом справи, відповідно до природи позовних вимог та зазначеного у статуті позивача, насправді не є витратами позивача на правничу та юридичну допомогу, а пов'язані з його господарською діяльністю, де всі відшкодування повинні здійснюватися, відповідно до Статуту, за рахунок отриманого прибутку на основі повного господарського розрахунку. У задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.
21.06.2024 від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких зазначає, що надані позивачем документи дають можливість зробити висновок про факт перерахування коштів і зробити висновок про дійсність такої операції, а відповідачем не надано жодного доказу на спростування наданих позивачем документів. Згідно п.п. 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 к.д. поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача відповідно до п.п. 4.2.2. - 4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролангації є новою датою повернення кредиту. Таким чином сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови та надав згоду на автопролангацію договору у разі наявності заборгованості. З наданого розрахунку слідує, що нарахування відсотків здійснювалось за період з 20.06.2021 по 18.10.2021, тобто в межах строку користування кредитом. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору з урахуванням автопролонгації договору строком на 90 днів відповідно до умов договору. Укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним, тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4343122 на суму 20 000,00 грн. Згідно п. 1.4 договору споживчого кредиту № 4343122 строк кредиту 30 днів. Стандартна процентна ставка 1,90 % в день (п. 1.5.1 договору) та застосовується у межах строку кредиту; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась автопролангація.
Відповідно до умов Договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Як вбачається з листа ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 21.03.2023 № 2478, останнє повідомляє ТОВ «Авентус Україна» про успішність операцій, зокрема № транзакції 959120181 від 24.06.2021 на карту № НОМЕР_1 в сумі 20 000,00 грн.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб- сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаних договорів, їх укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюються до укладеного в письмовій формі.
Позивач свої зобов'язання за договором кредиту виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 20 000,00 грн на умовах передбачених договором.
24.01.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено Договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до якого ТОВ « Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право грошової вимоги до Боржника за договором № 4343122.
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» право грошової вимоги до Боржника за договором № 4343122.
Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 10.01.2023 до договору факторингу № 10-01/2023, ТОВ "Коллект Центр" набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4343122 в сумі 65 970,95 грн, з яких:
20 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;
45 600,00 грн - сума заборгованості за відсотками;
50,95 грн - 3 % річних; 320,00 грн - інфляційні втрати.
Згідно частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до частиною другою статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за кредитним договором перед ТОВ "Авентус Україна" чи сплати такої ТОВ "Вердикт Капітал" чи позивачу після укладання договорів факторингу.
Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 4343122 від 20.06.2021.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладеність договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та ТОВ "Авентус Україна", невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 65 970,95 грн, яка складається з: 20 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 45 600,00 грн заборгованість за відсотками; 50,95 грн 3 % річних; 320,00 грн інфляційні втрати.
Відповідно до статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
Умовами договору передбачено, що строк договору становить 30 днів.
Згідно п.п. 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 к.д. поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача відповідно до п.п. 4.2.2. - 4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролангації є новою датою повернення кредиту. Таким чином сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови та надав згоду на автопролангацію договору у разі наявності заборгованості.
Нарахування відсотків здійснювалось за період з 20.06.2021 по 18.10.2021, тобто в межах строку користування кредитом. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору з урахуванням автопролонгації договору строком на 90 днів відповідно до умов договору. Укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним, тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
У зв'язку з наведеним, твердження відповідача про нарахування позивачем відсотків за договором після закінчення терміну його дії, не відповідають дійсності.
Вбачається, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого відповідач станом на 06.06.2023 має заборгованість у сумі 65 970,95 грн, яка складається з: 20 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 45 600,00 грн заборгованість за відсотками; 50,95 грн 3 % річних; 320,00 грн інфляційні втрати.
Жодних доказів на підтвердження сплати грошових коштів за кредитним договором № 4343122, що б спростовувало наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач суду не надав.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Таким чином, позовні вимоги по стягненню 20 000,00 грн заборгованісті за тілом кредиту; 45 600,00 грн заборгованості за відсотками є доведеними та підлягають задоволенню.
Статтями 1046, 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично правильним, в зв'язку з чим вимоги ро стягнення 50,95 грн - 3 % річних та 320,00 грн - інфляційних втрат, підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких, в тому числі, є й витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач заперечує щодо розміру витрат на правову допомогу та просить суду відмовити у їх відшкодуванні в повному обсязі.
Згідно з приписами ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що у матеріалах справи містяться належним чином завірена копія договору про надання професійної правничої допомоги від 02.01.2023 № 02-01/2023, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс», а також копія заявки № 18 від 01.05.2023 про надання юридичної допомоги, згідно якої ТОВ «Коллект Центр» звертається до АО «Лігал Ассістанс» для погодження надання правових (юридичних) послуг з приводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме: надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти в розмірі 3 000,00 грн та складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка та друк необхідних документів в розмірі 6 000,00 грн, а також витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 16.06.2021 на суму 9 000,00 грн.
На підтвердження оплати юридичних послуг позивачем надано платіжну інструкцію № 0370700000 від 12.05.2023 згідно якої ТОВ «Коллект Центр» перерахувало АО «Лігал Ассістанс» 29 000,00 грн за призначенням платежу: надання правової допомоги згідно договору № 02-01/2023 від 02.01.2023 про надання правової допомоги.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Враховуючи задоволення позову, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 684,00 грн.
Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у сумі 65 970,95 грн задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Коллект Центр» (м. Київ, вул. Мечникова, 3, ЄДРПОУ: 44276926) 65 970,95 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20 червня 2021 року № 4343122.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Коллект Центр» (м. Київ, вул. Мечникова, 3, ЄДРПОУ: 44276926) 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 3 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 13.02.2025.
Суддя І.А. Павлик