10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 552/317/23
провадження № 61-3080св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне комунальне Житлово-експлуатаційне підприємство «Будівельник»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» про визнання права користування житловим приміщенням на законних підставах, за зустрічним позовом Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» до ОСОБА_1 про виселення
за касаційною скаргою Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду до Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник»(далі - ДК ЖЕП «Будівельник»), в якому просила визнати за нею право користування кімнатою АДРЕСА_1 .
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з липня 1999 року вона постійно проживає у спірній кімнаті на підставі дозволу ДК ЖЕП «Будівельник» як член сім'ї своєї матері ОСОБА_2 . Відповідач заперечує її право на проживання в кімнаті та намагається її виселити, направляючи вимогу про виселення, спонукаючи укласти договір оренди житлового приміщення, в іншому випадку вона буде виселена без надання житла.
У лютому 2023 році ДК ЖЕП «Будівельник» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , просило виселити її з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Як на обґрунтування заявлених вимог ДК ЖЕП «Будівельник» посилалось на те, що підприємство не надавало дозволу на вселення до спірної квартири ОСОБА_1 як члена сім'ї ОСОБА_2 . Після виписки ОСОБА_2 , з питанням щодо зміни договору найму житлового приміщення ОСОБА_1 не зверталась, ордер на її ім'я не видавався, договір про порядок користування житловою площею з нею не укладався.
ОСОБА_1 вселилась до спірного жилого приміщення з порушенням встановленого законом порядку, а тому підлягає виселенню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд міста Полтави позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право на користування кімнатою АДРЕСА_1 на законних підставах.
В задоволенні зустрічного позову ДК ЖЕП «Будівельник» відмовив.
Здійснив розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позивачем законності її вселення і проживання у спірній кімнаті та недоведеністю заявлених КП ЖЕП «Будівельник» вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Полтавський апеляційний суд постановою від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу ДК ЖЕП «Будівельник» залишив без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, КП ЖЕП «Будівельник» просить скасувати рішення Київського апеляційного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2024 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання права користування житловим приміщенням та задоволення зустрічного позову про виселення.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-181цс18, постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18, від 26 червня 2019 року у справі № 404/6748/15-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 489/7095/15-ц, від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Висновки місцевого суду про те, що у відповідача відсутнє право укладати договір найму/оренди, єдиним повноваженням ДК ЖЕП «Будівельник» є передача квартири Полтавській міській раді, є помилковими. На час ухвалення судових рішень Полтавська міська рада не виконала обов'язку, встановленого судом, щодо прийняття у комунальну власність житлового фонду, що перебуває на балансі у позивача.
Факт реєстрації особи у спірному житлі не дає їй права володіти і розпоряджатись ним. Позивач не укладала договору найму з відповідачем, ордер на її вселення не видавався, а тому вона підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Незалежно від наявності вини особи, сам факт несплати орендної плати за користування квартирою протягом останніх трьох років свідчить про втрату нею майна.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
04 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 21 липня 1999 року ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вселилася до спірної кімнати як член сім'ї наймача, а саме як дочка ОСОБА_2 , що зазначено у поквартирній картці.
Після виселення ОСОБА_2 з кімнати ОСОБА_1 стала наймачем, про що внесені зміни до поквартирної картки.
Згідно з листом Управління майном Полтавської обласної ради від 28 жовтня 2002 року № 1017/19-8/1388 майно, яке знаходиться на балансі ДК ЖЕП «Будівельник» належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності). Суб'єктом права комунальної власності від імені територіальних громад області виступає Полтавська обласна рада. Гуртожиток на вул. Шевченка, 113 б в м. Полтаві, належить до таких об'єктів обласної комунальної власності.
Господарський суд Полтавської області постановою від 08 грудня 2011 року оголосив ДК ЖЕП «Будівельник» банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру (справа №8/471-23/1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).
Положеннями статті 128 ЖК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (стаття 129 ЖК України).
Відповідно до статті 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.
У частині четвертій статті 9 ЖК Українивизначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Українивиселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
У частині третій статті 116 ЖК Українипередбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Установивши, що ОСОБА_1 вселилася до спірної кімнати як член сім'ї наймача, зареєстрована в ній в установленому законом порядку за згодою та відома адміністрації гуртожитку, врахувавши, що сама по собі відсутність ордера не впливає на правомірність її вселення та не припиняє відносин, які виникли після цього, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про законність підстав користування ОСОБА_1 спірним житлом.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Відсутність ордера на вселення у жиле приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займана протягом 25 років кімната у гуртожитку, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та, що право позивача не підлягає захисту в обраний ним спосіб (схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 645/2528/17).
Встановивши фактичні обставини справи та правомірність вселення і проживання ОСОБА_1 у спірному житлі понад 25 років, надавши оцінку виселенню позивача за цих обставин на предмет пропорційності відповідним принципам статті 8 Конвенції, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для виселення ОСОБА_1 із спірної кімнати і задоволення зустрічних позовних вимог.
Аргументи касаційної скарги щодо несплати ОСОБА_1 орендної плати за користування спірним приміщенням не свідчать про незаконність користування ним та не є підставою для її виселення.
Інші доводи касаційної скарги фактично аналогічні доводам апеляційної скарги, що були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав обставинам справи відповідну правову оцінку, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і зводяться до необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи і доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з нормами статті 400 ЦПК України.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов