12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 381/2355/23
провадження № 61-16870св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - державний нотаріус Фастівської міської державної нотаріальної контори Київської області Бойко Олена Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року у складі судді Осаулової Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів:Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 28 травня 2005 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 053-2008-1767, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у сумі 98 917,00 дол. США на строк до 10 травня 2028 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Також на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладені договори поруки з такими особами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . Крім того, виконання позичальником умов кредитного договору забезпечується всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернуто стягнення.
25 червня 2021 року ОСОБА_1 на підставі договорів дарування подарувала наявне у неї інше нерухоме майно, а саме - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, кадастровий номер 3224955300:01:001:0027, за цією ж адресою своїй дочці - ОСОБА_2 .
19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до кредитора із заявою про проведення реструктуризації зобов'язань за кредитним договором.
Листом від 13 вересня 2021 року банк відмовив у задоволенні цієї заяви, посилаючись на те, що у власності позичальника наявне нерухоме майно. Це рішення банку ОСОБА_1 оскаржила у судовому порядку і рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у справі № 756/19574/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» задоволено та визнано протиправним рішення оформлене листом № 2642 від 13 вересня 2021 року про відмову банку провести реструктуризацію за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 (зі змінами і доповненнями) за заявою ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року та зобов'язано банку провести реструктуризацію за вказаним кредитним договором.
Позивач вважав, що вказані правочини з відчуження нерухомого майна укладені позичальником тільки з метою подання заяви про проведення реструктуризації зобов'язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті АТ «Універсал Банк», що є зловживанням своїми правами відповідно до чинного законодавства України, оскільки у банку виникли збитки у вигляді прощеної суми боргу та недоотриманих відсотків за користування кредитними коштами.
Зазначав, що правочини з відчуження позичальником житлового будинку та земельної ділянки мають ознаки фраудаторних правочинів, тобто правочинів, що вчинені боржником на шкоду кредитору.
З урахуванням зазначеного, позивач просив суд визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 21 червня 2021 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на ОСОБА_2 та поновити запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, у задоволенні позову АТ «Універсал Банк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що позивач не довів, що спірні договори дарування вчинені на шкоду кредитору, порушили його права та законні інтереси та за своєю суттю є фраудаторними, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів дарування недійсними на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи інших учасників справи
У грудні 2024 року представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Клочко О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити позов АТ «Універсал Банк».
Касаційна скарга мотивована тим, що суди передніх інстанцій не врахували, що вказані правочини з відчуження нерухомого майна укладені позичальником тільки з метою подання заяви про проведення реструктуризації зобов'язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті АТ «Універсал Банк», що є зловживанням своїми правами відповідно до чинного законодавства України.
Оспорювані правочини є фіктивними та такими, що порушують законні права позивача, оскільки їх вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених договорами дарування, а лише з метою приховання належного боржнику нерухомого майна з метою ухилення від виконання грошового зобов'язання за кредитним договором.
Позичальник, відчужуючи нерухоме майно на підставі договорів дарування на користь своїх родини, діяла очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення виконання умов кредитного договору.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21, від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 346/6034/13-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 31липня 2019 року у справі № 712/15231/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У грудні 2024 року представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Клочко О. В. подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шипов К. Ю. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі. У справах, посилання на постанови у яких наведено в касаційній скарзі, розглядались спори, що пов'язані з відчуженням майна особами, які мали визначені судом прострочені грошові зобов'язання, або особами, які перебували у статусі відповідачів в судових процесах на момент вчинення таких правочинів, а боргові зобов'язання виникали в силу причин і підстав, які не пов'язані із Законом України «Про споживче кредитування», і такі зобов'язання мали прострочений характер. Натомість, ОСОБА_1 не мала прострочення за кредитним договором, не була учасником судового спору чи виконавчого провадження, у неї не було невиконаних грошових зобов'язань, що визначені судом.
Доводи касаційної скарги щодо укладення відповідачами договорів дарування з метою подання заяви про проведення реструктуризації зобов'язань, є припущеннями, які не підтверджені доказами.
Твердження позивача про уникнення у спосіб дарування відповідальності, спростовані доказами отримання спірного нерухомого майна у спадок у 2018 році, тобто через 10 років після укладення кредитного договору, а також укладеним між банком та ОСОБА_2 договором поруки.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 053-2008-1767, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику грошові кошти у розмірі 98 917,00 дол. СШАна споживчі потреби, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 10 травня 2028 року включно.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку земельну ділянку, загальною площею 0,0604 га, та житловий будинок, що розташований на зазначеній земельній ділянці, загальною площею 246,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
До кредитного договору укладались ряд додаткових угод, якими текст кредитного договору викладався у нових редакціях.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частини житлового будинку від 25 червня 2021 року, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 81,8 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0770 га, кадастровий номер 3224955300:01:001:0027, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 08 липня 2021 року № 264984201, земельна ділянка, кадастровий номер 3224955300:01:001:0027, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційні номери № 1682326332249 та НОМЕР_1 , належать на праві власності ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 13 липня 2021 року № 501 ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_1 .
19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Універсал Банк» із заявою про проведення реструктуризації зобов'язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті - за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767, зобов'язання за яким забезпечено договором іпотеки та предметом іпотеки за яким виступає земельна ділянка та житловий будинок.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила підстави для проведення реструктуризації, а саме: договір № 053-2008-1767 укладений на кредитування в іноземній валюті; станом на дату подання заяви наявне непогашене грошове зобов'язання; станом на 01 січня 2014 року прострочена заборгованість за кредитним договором відсутня; зобов'язання за кредитним договором забезпечені іпотекою житлового будинку та розташованою під ним земельною ділянкою, що не перевищує нормативи відведення; предмет іпотеки використовується як місце постійного проживання; на дату подання заяви інших об'єктів житлової нерухомості позичальник не має.
До вказаної заяви додано: копію паспорту та РНОКПП, копію кредитного договору, виписку з ДРРП щодо ОСОБА_1 , довідку про склад сім'ї ОСОБА_1 , довідку про доходи ОСОБА_1 та інші документи.
Згідно з листом АТ «Універсал Банк» від 13 вересня 2021 року № 2642 АТ «Універсал Банк» прийнято рішення про відмову в реструктуризації згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ, зважаючи на те, що у власності позичальника було наявне інше нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 81,8 кв. м, та земельна ділянка площею 0,077 га, кадастровий номер 3224955300:01:001:0027, для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , що відчужене 25 червня 2021 року згідно з інформаційною довідкою від 08 липня 2021 року № 264984201 та договору дарування від 25 червня 2021 року на дочку ОСОБА_2 , тоді як звернення надіслано до банку 19 липня 2021 року, окрім майна, яка є предметом іпотеки, що забезпечує виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у справі № 756/19574/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та постановою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про захист прав споживачів задоволено.
Визнано протиправним рішення оформлене листом від 13 вересня 2021 року № 2642 про відмову АТ «Універсал Банк» провести реструктуризацію за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 (зі змінами і доповненнями) за заявою ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року та зобов'язано АТ «Універсал Банк» провести реструктуризацію за кредитним договором від 28 травня 2008 року № 053-2008-1767 (зі змінами і доповненнями) за заявою ОСОБА_1 від 19 липня 2021 року з урахуванням положень пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з інформаційною довідкою щодо збитків банку від 25 травня 2023 року № 5300-ЮД, АТ «Універсал Банк» проведено реструктуризацію заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 053-2008-1767. Після проведеної реструктуризації сума кредиту розраховується на дату реструктуризації та становить 1 184 889,17 грн. Кінцевим терміном повернення заборгованості за договором, у тому числі всієї суми кредиту, є 19 липня 2031 року. Таким чином, враховуючи часткове прощення боргу, сума збитків банку становить 93 114,14 дол. США, яка складається з різниці між сумою очікуваних платежів відповідно до графіка погашень у розмірі 141 577,64 дол. США та сумую очікуваних платежів відповідно до графіка погашень 1 772 242,49 грн (48 463,50 дол. США в еквіваленті, за офіційним курсом НБУ, на дату підготовки інформації).
Листом від 07 квітня 2023 року банк повідомив ОСОБА_1 про результати проведеної реструктуризації.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Універсал Банк» посилалося на те, що оспорювані договори дарування укладені позичальником тільки з метою подання заяви про проведення реструктуризації зобов'язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті АТ «Універсал Банк», що є зловживанням своїми правами відповідно до чинного законодавства України. Дії ОСОБА_1 щодо відчуження житлового будинку та земельної ділянки перед подачею до АТ «Універсал Банк» заяви про проведення реструктуризації є: неправомірними та недобросовісними відносно кредитора; використані для уникнення сплати своїх зобов'язань за кредитним договором; зводяться до зловживання правом та здійснено на шкоду кредитора.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
До обставин, які дають змогу кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).
Отже, допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення такого правочину. Для такої кваліфікації правочину важливим є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21).
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 не є боржником у правовідносинах з АТ «Універсал Банк», оскільки нею зобов'язання за кредитним договором виконувались належним чином. ОСОБА_1 не має заборгованості за кредитним договором.Зобов'язання за кредитним договором забезпечені нерухомим майном, яке перебуває у іпотеці банку (земельна ділянка, загальною площею 0,0604 га, та житловий будинок, що розташований на зазначеній земельній ділянці, загальною площею 246,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ).
Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що відчуження ОСОБА_1 житлового будинку та земельної ділянки дочці, не свідчить про недобросовісність дій позичальника відносно кредитора спрямованих на уникнення виконання зобов'язань за кредитним договором та не є зловживанням правом направленим на недопущення/уникнення задоволення вимог кредитора та здійснені на шкоду кредитору, оскільки зобов'язання за кредитним договором забезпечені нерухомим майном, ОСОБА_1 не має заборгованості за кредитним договором.
Право ОСОБА_1 на реструктуризацію заборгованості відповідно до Закону України № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», не є збитками в розумінні положень ЦК України.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів дарування недійсними на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в касаційному порядку,
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
З урахуванням того, що наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Клочко О. В. посилався на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - у спірних правовідносинах щодо визнання недійсними фраудаторних правочинів боржників/позичальників, які укладені останніми спеціально перед та для подання заяв до банку/кредитора про проведення реструктуризації боржникам/позичальникам валютних кредитів на підставі Закону України № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті».
Колегія суддів, вивчивши клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з таких підстав.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів мотивів та аргументів для такої передачі. Наведені заявником обґрунтування у розумінні частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Універсал Банк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович