Справа № 308/18487/24
14 лютого 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 поданого в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, -
ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Позовну заяву обґрунтовує тим, що між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_4 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) 09 травня 2020 року було укладено шлюб, який 11 січня 2023 року було розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду. Від подружнього життя сторони спільних дітей не мають.
Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2020 року нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що оскільки об'єкт нерухомості, а саме квартира була набута під час шлюбу, даний об'єкт нерухомості є об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача.
Позивач посилається на приписи статті 60 Сімейного Кодексу України якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Позивач посилається на приписи статті 69 Сімейного Кодексу України якою передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
В зв'язку з вищенаведеним та враховуючи, що квартира була набута під час шлюбу за спільні кошти сім'ї, позивач просить ухвалити рішення, яким : визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , право власності на частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 42,8 м. кв.
Позиція сторін справи :
В підготовче судове засідання позивач не зявився, будучи належним чином повідомленим про дату час і місце розгляду справи.
В підготтовче судове засідання представник позивача не зявився, будучи належним чином повідомленим про дату час і місце розгляду справи. Подав до суду заяву відповідно до якої позовні вимоги підтримує просить суд їх задовольнити та ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні у звязку із заявою про визнання позову та провести розгляд справи без їх участі.
Відповідач та її представник в підготовче судове засідання не зявилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Відповідач подала до суду заяву, згідно якої визнає позовні вимоги та просить суд їх задовольнити, а також повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору. Просить провести розгляд справи без її участі.
Відповідно до ч. 3 ст.200, ч. 4 ст.206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову на підготовчому судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно зі ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі і у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
У даній справі відповідач визнав позов повністю.
Судом встановлено, що визнання позову відповідає закону.
Визнання позову відповідачем не порушує права інших осіб, а тому в зв'язку з безумовним визнанням позову відповідачем, суд ухвалив рішення у підготовчому засіданні та доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заяви, клопотання сторін:
10.01.2025 року відповідачем подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
23.01.2025 року представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового розгляду.
05.02.2025 року відповідачем подано заяву про визнання позову.
06.02.2025 року відповідачем подано заяву про розгляд справи без участі.
06.02.2025 року представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
21.11.2024 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовну заяву залишено без руху.
27.12.2024 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Суд, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Фактичні обставини справи:
Судом встановлено, що 09.05.2020 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстровано комітетом Голятинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, актовий запис № 01, що стверджується даними витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00047597271 від 22.10.2024 року.
Судом встановлено, що рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11.01.2023 року шлюб укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , який було зареєстровано 09 травня 2020 року, виконавчим комітетом Голятинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, актовий запис №01 - розірвано.
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00047597271 від 22.10.2024 року наявні відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що за період перебування у шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було придбано відповідно до договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. від 22.12.2020 р. зареєстровано в реєстрі № 984 квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується даними інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №399397609 від 15.10.2024 року згідно якої квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_6 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №399397629 від 16.10.2024 року інформація про будь-яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 нерухоме майно відсутнє.
Судом встановлено, що 25 лютого 2023 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, який зареєстровано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 159, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу: ОСОБА_9 , що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 25.02.2023 року , копія якого приєднана до матеріалів справи..
Нормативно-правове обґрунтування :
Відносини, що склалися з приводу поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюються Цивільним кодексом України, Сімейним Кодексом України.
На підставі ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ набута, за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Отже, норми сімейного законодавства презумують спільність майна подружжя, набутого у шлюбі, якщо не буде доведено, що це майно є особистою приватною власністю одного з них.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
У зв'язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, в постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 року у справі №6-801цс16 та від 05.04.2017 року у справі №6-399цс17.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18, й неодноразово підтриманий Верховним Судом, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Отже, норми сімейного законодавства презумують спільність майна подружжя, набутого у шлюбі, якщо не буде доведено, що це майно є особистою приватною власністю одного з них.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Як видно з матеріалів справи, відповідач не заперечує факт придбання спірної квартири у період шлюбу за спільні сімейні кошти, визнає позовні вимоги.
Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний обєкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Водночас відповідач не оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на обєкт нерухомого майна квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, спірна квартира була набута подружжям у період перебування сторін у шлюбі , а вдтак враховуючи сукупність наданих сторонами доказів, а також відсутність доказів для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу , з огляду на визнання відповідачем позову, суд приходить до висновку, що джерелом набуття квартири були спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя.
При чому суд враховує, що презумпцію спільності права власності подружжя на майно відповідачем ОСОБА_6 не спростовано, тоді як тягар доказування покладається саме на неї, а навпаки, нею подано заяву про визнання позову.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, з огляду на визнання відповідачем позову, суд приходить до висновку про задоволення позову з підстав та мотивів викладених вище.
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 7212,00 грн, що підтверджено платіжними інструкціями.
Згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У зв'язку з визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи, у відповідності до положень ч.1 ст.142 ЦПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків суми сплаченого при поданні позовної заяви судового збору, а решта 50 відсотків - підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, стягненню з відповідача ОСОБА_4 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) на користь позивача ОСОБА_1 підлягає 50 відсотків суми сплаченого судового збору, а саме 3606,00 грн, а решта 50 відсотків суми сплаченого судового збору у розмірі 3606,00 грн - поверненню з державного бюджету.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 06.02.2025 року, дата складання повного судового рішення- 14.02.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -14.02.2025 року.
Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, 57,60,63,69,70,72 СК України, ст.ст. 368,372 ЦК України,суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до ОСОБА_4 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя - задовольнити.
Визнати квартиру за адресою : АДРЕСА_1 - об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою : АДРЕСА_1 , як частку у праві спільної сумісної власності подружжя.
Стягнути з ОСОБА_3 ( зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 3606,00 грн.
Головному управлінню Державної казначейської служби України в м. Ужгороді Закарпатської області (код ЄДРПОУ 38015610, адреса: 88000, м.Ужгород, пл. Поштова, 3) здійснити повернення платнику ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) з державного бюджету 50 відсотків суми, сплаченого при поданні позову ( згідно квитанцій №2890-6348-9091-1451 від 15.11.2024 та №15L9-B8R2-AYAE від 27.11.2024 року за реквізитами: Отримувач коштів: ГУК у Закарпатській області/Ужгородська тг/22030101.; код отримувача (код за ЄДРПОУ) -37975895; рахунок отримувача UA308999980313141206000007493; банк отримувача Казначейство України,) судового збору, а саме у розмірі 3606,00 грн.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 );
Відповідач - ОСОБА_10 ( зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ).
Дата складання повного тексту судового рішення - 14.02.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца