12.02.25
22-ц/812/394/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 479/40/25
Номер провадження 22-ц/812/394/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
12 лютого 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Носіковим І.М.,
за участю - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Бакай Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в її інтересах
адвокатом Бакай Лілією Анатоліївною
на ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2025 року, постановлену під головуванням судді - Репушевської О.В., в приміщенні того ж суду по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство у справах ветеранів України про встановлення факту, що має юридичне значення,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт загибелі її сина ОСОБА_2 під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Заяву обґрунтована тим, що вона є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території в с. Іванівка Волноваської міської територіальної громади Донецької області, за обставин, вказаних у заяві.
Встановлення факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув під час здійснення заходів забезпечення безпеки національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, необхідно заявниці для отримання статусу родини загиблого Захисника України, у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що питання про встановлення факту загибелі ОСОБА_2 , 1985 року народження, під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України. Встановлення факту загибелі ОСОБА_2 , 1985 року народження, під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, заявниця пов'язує з виникненням у неї права на надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника України. В той же час рішення про відмову у наданні такого статусу може бути оскаржене у встановленому законом порядку в порядку адміністративного судочинства. Звертаючись до суду із вказаною заявою про встановлення юридичного факту ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів неможливості його встановлення у позасудовому порядку, копії звернення до уповноважених органів та відповідей на них. Рішення уповноважених органів про відмову у наданні вказаного статусу може бути оскаржене у встановленому законом порядку, зокрема в порядку адміністративного судочинства. За такого, суд на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України вважав, що заява про встановлення факту, з якою звернулась ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, адвокат Бакай Л.А., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на її незаконність та на те, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення не застосував правові норми, які підлягають застосуванню у цій справі, а саме: норми пункту 3 та пункту 5 Порядку встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого постановою КМУ № 685 від 07 липня 2023 року.
Вказаним порядок хоча й передбачено позасудовий порядок розгляду питання про встановлення факту безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, однак для ініціювання цієї позасудової процедури необхідно подати встановлений пакет документів, який заявниця в повному обсязі подати не може, оскільки під час повномасштабного вторгнення на території с. Іванівка Волноваського району Донецької області, де загинув її син - ОСОБА_2 не діяли органи державної влади (в тому числі ТЦК та СП, які ведуть облік добровольців), які б могли засвідчити даний факт. Також, адвокат Бакай Л.А. звертає увагу суду на те, що у даній справі не може йтися про адміністративний спір, оскільки жодних правовідносин між заявницею та уповноваженим органом до моменту подання заяви не виникло і не могло виникнути, а для того щоб ініціювати виникнення публічно-правових правовідносин необхідним, в силу положень п.5 Порядку № 685, є подання відповідного судового рішення у пакеті документів. Більш того, встановлення факту у адміністративному судочинстві не передбачено.
У відзиві на апеляційну скаргу, Міністерство у справах ветеранів України зазначило про те, що факт за встановленням яким звернулась ОСОБА_1 , може бути встановлений судом у разі якщо заявниця не має іншої можливості одержати або відновити загублені чи знищені документи, передбачені пунктом 5 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 685 від 07 липня 2023 року для звернення до міжвідомчої комісії у позасудовому порядку.
У судове засідання сторони представник Міністерства у справах ветеранів України не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на апеляційну скаргу, просив розглядати справу у його відсутність.
Заслухавши суддю - доповідача, заявницю та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржувана ухвала в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі за заявою ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що заява про встановлення факту, з якою звернулась ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Між тим з таким висновком суду в повній мірі погодитися не можна з огляду на наступне.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Зазначене вище узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові по справі № 560/17953/21 від 18 січня 2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що заявниця ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2024 року встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать - чоловіча, місце народження - Україна Донецька область Волноваський район, село Іванівка, громадянство - Україна, який помер (загинув) ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України, місце смерті - Україна Донецька область, Волноваський район, село Іванівка, у віці - 37 років, причина смерті - невідомо (а.с.16-17).
29 листопада 2024 року Врадіївським ВДРАЦС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 (а.с.18).
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, заявниця ОСОБА_1 зазначала, що встановлення в судовому порядку факту загибелі її сина ОСОБА_2 під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку з військовою агресією Російської Федерації проти України, необхідно їй для того, щоб отримати статус родини загиблого Захисника України у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 було введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на даний час.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» визначено, що у період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених Міністерством внутрішніх справ України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать сім'ї осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Частиною 2 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що порядок надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать: батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Порядок надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 23.09.2015 (далі - Порядок № 740).
Згідно з абзацом 7 пункту 2 Порядку № 740 статус члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, згідно з цим Порядком надається сім'ям осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Пунктом 3 Порядку № 740 визначено, що до членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Відповідно до пп.6 п.4 Порядку № 740 підставами для надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, для осіб, зазначених в абзаці сьомому пункту 2 цього Порядку є: свідоцтво про смерть (копія); довідка за формою згідно з додатком, видана Мінветеранів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 07.07.2023 року затверджено Порядок встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Порядок № 685), який визначає процедуру встановлення такого факту.
Згідно з пп.2 п.2 Порядку № 685 дія цього Порядку поширюється на членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (п.6 ч.1 ст.10-1 Закону).
До членів сімей загиблих (тих, що пропали безвісти), померлих осіб, зазначених в абзаці першому цього підпункту, належать утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Відповідно до п.3 Порядку № 685 рішення про встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, приймається міжвідомчою комісією з питань встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - безпосередня участь у заходах), деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - міжвідомча комісія), яку утворює Мінветеранів.
Згідно з п.5 Порядку № 685 для встановлення факту безпосередньої участі у заходах особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, кожен повнолітній член сім'ї, зазначений у підпункті 2 пункту 2 цього Порядку (його уповноважена особа), подає особисто чи надсилає поштою Мінветеранів письмову заяву про встановлення факту безпосередньої участі у заходах за формою згідно з додатком 1.
До заяви додаються такі документи (з пред'явленням оригіналів зазначених документів):
копія паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні), а у разі подання документів законним представником чи уповноваженою особою - копії документа, що посвідчує особу тієї особи, від імені якої подається заява, а також документа, який надає повноваження законному представнику чи уповноваженій особі представляти таку особу, оформленого відповідно до законодавства;
копія свідоцтва про смерть особи (крім випадків, коли особа пропала безвісти);
копія свідоцтва про народження особи - для батьків загиблого (померлого);
копія свідоцтва про шлюб - для дружини (чоловіка);
копія свідоцтва про народження дитини - для дитини;
копія висновку судово-медичної експертизи (дослідження), що засвідчує факт смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, або копії первинної медичної облікової документації, форми яких затверджені МОЗ;
копія довідки про безпосередню участь у заходах у період воєнного стану особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил, Держприкордонслужби, Національної поліції, Національної гвардії, СБУ та/або іншого утвореного відповідно до закону військового формування та правоохоронного органу, у взаємодії з якими особа брала безпосередню участь у заходах у період воєнного стану;
свідчення (заява) командира підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа, або свідчення (заяви) не менше ніж двох свідків, які разом з особою брали безпосередню участь у заходах, про безпосередню участь у заходах у період воєнного стану особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, - у разі відсутності довідки, передбаченої абзацом п'ятнадцятим цього пункту.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально або командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) та печаткою військової частини (органу, підрозділу), в якій (якому) особи проходять військову службу, які брали безпосередню участь заходах, за період, за який вони свідчать;
інші документи, які містять докази та підтверджують факт безпосередньої участі у заходах у період воєнного стану;
рішення суду яким встановлено, що особа загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах у період воєнного стану, - у разі відсутності документів, передбачених абзацами чотирнадцятим - шістнадцятим цього пункту.
Міжвідомча комісія розглядає подані документи, надсилає у разі потреби необхідні запити за підписом її голови, уточнює інформацію про осіб, стосовно яких подані документи, заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів і в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення про встановлення факту безпосередньої участі у заходах або рішення про відмову у встановленні факту безпосередньої участі у заходах (пункт 6.Порядку № 685)
Пунктом 11-12 вказаного Порядку передбачено, шо у разі прийняття рішення про відмову у встановленні факту безпосередньої участі у заходах відповідне питання може бути повторно винесене на розгляд міжвідомчої комісії за рішенням її голови на підставі повторного звернення особи та/або після надходження уточненої інформації про особу.
Рішення комісії може бути оскаржено відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
Отже, діючим законодавством, передбачено позасудовий порядок встановлення факту безпосередньої участі у заходах особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах.
Разом з тим, для ініціювання розгляду міжвідомчою комісією питання щодо встановлення факту безпосередньої участі у заходах особи, яка загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах у період воєнного стану, Порядок №685 у переліку необхідних документів прямо передбачає подання - рішення суду яким встановлено, що особа загинула (пропала безвісти), померла внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах у період воєнного стану.
Заявниця, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту зазначала, що позбавлена можливості надати документи, передбачені Порядком №685, оскільки під час повномасштабного вторгнення на території с. Іванівка Волноваського району Донецької області не діяли органи державної влади (ТЦК та СП, які ведуть облік добровольців), які би могли засвідчити факт участі її сина у заходах воєнного стану.
За такого, встановлення даного факту можливе виключно в судовому порядку.
На підставі статті 19 ЦПК України та ч. 2 статті 315 ЦПК України судом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факт, загибелі особи під час безпосередньої участі у заходах у період воєнного стану, є суд цивільної юрисдикції.
Встановлення даного факту має для заявниці юридичне значення, оскільки від його встановлення залежить можливість реалізації нею свого права на соціальний захист як члена сім'ї загиблого Захисника України у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Між тим, суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, у зв'язку з тим, що вказана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За такого, доводи викладені в апеляційній скарзі є слушними та знайшли своє підтвердження за матеріалами справи.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 379, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Бакай Лілією Анатоліївною - задовольнити.
Ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2025 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 14 лютого 2025 року.