Справа № 761/41403/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/715/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
23 січня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22023000000000980 від 29.09.2023 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2024 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно та накладено арешт в рамках кримінального провадження № 22023000000000980 від 29.09.2023 року на майно, вилучене 31.10.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:12:004:0700), а саме: грошові кошти, номіналом 100 доларів США у кількості 140 (сто сорок) штук на загальну суму 14 000 доларів США.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
В апеляційній скарзі представник посилається на те, що обшук, який був проведений 31.10.2024 року у будинку ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 був проведений без належної правової підстави, за відсутності судового рішення на його проведення, а тому вилучене під час обшуку в будинку майно підлягає негайному поверненню особі, у якої воно було вилучено.
Зазначає, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року по справі №761/39824/24 про надання дозволу на проведення обшуку надано дозвіл лише на проведення обшуку у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_6 . При цьому, дозвіл слідчого судді на проведення обшуку в будинку, який був проведений 31.10.2024 року, відсутній.
Отже, такий обшук міг бути проведений, як невідкладний, порядок проведення якого визначає стаття 233 КПК України. Поряд з цим, частина 3 статті 233 КПК України визначає порядок дій, які має вчинити слідчий, прокурор під час проведення невідкладного обшуку, без ухвали слідчого судді - це невідкладно звернутись з клопотанням про проведення обшуку, після його проведення.
Апелянт наголошує, що дозвіл власника на проникнення до житла відсутній.
Таким чином, апелянт стверджує, що обшук, який був проведений 31.10.2024 року у будинку ОСОБА_6 , був проведений без належної правової підстави, за відсутності судового рішення про його проведення, а тому вилучене під час обшуку в будинку майно підлягає негайному поверненню особі, у якої воно було вилучено.
При цьому вилучене майно не відповідає критеріям тимчасово вилученого майна.
Тому, як вважає апелянт, ухвала слідчого судді від 08 листопада 2024 року про накладення арешту на майно не відповідає вимогам закону, адже слідчий/прокурор мав звертатись з клопотанням про «легалізацію» проведення обшуку, а не з клопотанням про накладення арешту на майно.
Також представник стверджує, що підстави накладення арешту на майно відсутні взагалі.
Апелянт зазначає, що в ухвалі від 24 жовтня 2024 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва вже надав оцінку обставинам, про які зазначає прокурор, та відмовив в проведенні обшуку з метою вилучення грошових коштів та у наданні дозволу на проведення обшуку в частині грошових коштів.
Також зазначає, що суд підійшов до розгляду питання про арешт майна, не дослідивши позицію власника майна і останній був позбавлений можливості надати свої пояснення та докази походження грошових коштів.
На переконання представника власника майна, вказані грошові кошти не підпадають під ознаки речових доказів, адже ОСОБА_6 мав офіційні джерела доходу, які значно перевищують суму, яка була в нього вилучена, а тому, вказані кошти не могли бути отримані злочинним шляхом.
Зокрема, у ОСОБА_6 вилучено та арештовано 14 000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ, станом на дату проведення обшуку еквівалентно 577 920,00 гривень.
При цьому, ОСОБА_6 займав посаду Начальника відділу в Департаменті охорони державного кордону - Управління бойової та спеціальної підготовки, а відповідно до Довідки до декларації загальна сума доходу за період з 01 січня 2024 року по 25 жовтня 2024 року становила 2 014 104,23 гривень.
25 жовтня 2024 року ОСОБА_6 звільнився з займаної посади та, відповідно до Розрахункового листа за жовтень 2024 року отримав 1 357 315,43 грн.
Окрім цього, 03.01.2024 року ОСОБА_6 уклав правочин купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до якого продав автомобіль Тойота Рав 4 за 380 000 грн.
Також, загальна сума доходу дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_11 , відповідно до Довідки до декларації за період з 01 січня 2024 року по 7 жовтня 2024 року, становила 478 673,19 грн.
Тобто, сума отриманих офіційних доходів ОСОБА_6 дозволяє мати грошові кошти в сумі 14 000,00 доларів США.
Крім цього зазначає, що ОСОБА_6 станом на: дату проведення обшуку, подання клопотання про накладення арешту, розгляд клопотання судом, подання апеляційної скарги, жодного процесуального статусу в рамках вказаного кримінального провадження не має. Більше того, останній навіть не допитувався в якості свідка.
Апелянт вважає, що твердження сторони обвинувачення про наявність підстав для спеціальної конфіскації безпідставні та спростовуються наданими доказами.
В апеляційній скарзі представник також посилається на те, що прокурором пропущений визначений законодавством строк для звернення з відповідним клопотанням про арешт майна.
З огляду на зазначені вище обставини, апелянт вважає, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2019 року у справі № 760/12179/16-к, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без виклику та за відсутності власника майна і його представника.
З матеріалів справи вбачається, що представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 з апеляційною скаргою звернувся 06.12.2024 року.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що про наявність ухвали про накладення арешту на майно в рамках даної справи представнику власника майна стало відомо лише 05 грудня 2024 року.
При цьому, відомостей про отримання копії оскаржуваної ухвали власником майна чи його представником матеріали провадження не містять, тому, з урахуванням абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України, за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000980 від 29.09.2023 року за підозрою ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 ч. 1 ст. 258 КК України, ОСОБА_13 - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 111 КК України, та за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 113, ч. 3 ст. 436-2, ч. 2 ст. 28 ст. 1 ст. 114-1 КК України.
31.10.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24.10.2024 року, проведено обшук за адресою проживання ОСОБА_6 , а саме: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:12:004:0700), в ході якого вилучено грошові кошти, номіналом 100 доларів США у кількості 140 (сто сорок) штук на загальну суму 14 000 доларів США.
Постановою слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України від 31.10.2024 року (у постанові міститься посилання на 31.11.2024 року, що вочевидь є технічною помилкою) вказане майно, що є предметом клопотання, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22023000000000980 від 29.09.2023 року.
04.11.2024 року (клопотання датоване 31.10.2024 року) прокурор другого відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 22023000000000980 від 29.09.2023 року, вилучене 31.10.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:12:004:0700), а саме: грошові кошти, номіналом 100 доларів США у кількості 140 (сто сорок) штук на загальну суму 14 000 доларів США.
Обгрунтовуючи клопотання, прокурор посилався на те, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000980 від 29.09.2023 за підозрою ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України, та ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК України, та за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 113, ч. 3 ст. 436-2, ч. 2 ст. 28 ст. 1 ст. 114-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що співробітник 9 управління департаменту оперативної інформації 5 служби федеральної служби безпеки російської федерації громадянин рф ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , створив на території України розгалужену агентурну мережу, до складу якої залучив ОСОБА_12 , якому відпрацював завдання здійснювати збір та передачу йому інформації, що має оборонне, безпекове значення, а також залучити на користь рф осіб, за допомогою яких збирати вказану інформацію з метою надання допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України.
04.05.2024 року о 21 год. 40 хв. ОСОБА_12 затримано в порядку ст. 208, 615 КПК України за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України.
За вказаними обставинами злочинної діяльності, 05.05.2024 року громадянину України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Білогорськ Амурської області Російської Федерації, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КК України.
Також, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_12 разом з іншими громадянами України, а саме: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ст. 1 ст. 114-1 КК України, тобто перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
З матеріалів провадження вбачається, що громадяни України організували схему ухилення від військової служби за грошову винагороду, зокрема вирішення питань щодо переведення військовослужбовців із частин, які виконують завдання в районах проведення бойових дій, фіктивне проведення військо-лікарської комісії для військовослужбовців та цивільних осіб, внесення в базу даних «Оберіг» інформації та інше.
Так, 10.10.2024 року в ході проведення обшуку у громадянина України ОСОБА_15 вилучено мобільний телефон, під час огляду якого встановлено листування з начальником відділу спеціальної підготовки управління бойової та спеціальної підготовки Адміністрації Державної прикордонної служби України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо переміщення військовослужбовців до військових частин, не залучених до бойових дій, а також ухилення від призову по мобілізації військовозобов'язаних, що свідчить про причетність останнього до вчинення злочину, передбаченого ст. 1 ст. 114-1 КК України.
Крім цього, з листування вбачається, що ОСОБА_6 ініціативно передає ОСОБА_15 інформацію службового характеру щодо графіків та планів ротацій військових підрозділів, результатів обстрілів РОВ території України, характеризуючі дані на новопризначених керівників ДПСУ тощо.
31.10.2024 року, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24.10.2024 року, проведено обшук за адресою проживання ОСОБА_6 , а саме: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:12:004:0700), в ході якого вилучено грошові кошти, номіналом 100 доларів США у кількості 140 (сто сорок) штук на загальну суму 14 000 доларів США.
Прокурор зазначив, що у ході досудового розслідування встановлено, що є достатні підстави вважати, що вилучені грошові кошти отримані в результаті протиправної діяльності ОСОБА_6 у взаємодії з іншими учасниками кримінального правопорушення, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Сторона обвинувачення вважає, що грошові кошти, вилучені в ході проведення обшуку, є безпосереднім об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом, тобто, є речовим доказом у кримінальному провадженні, що є підставою згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України для накладення арешту.
У зв'язку із викладеним, постановою слідчого від 31.10.2024 року вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, з метою збереження речових доказів та заборони розпорядження майном, оскільки існують обставини, які підтверджують, що незастосування заборони призведе до перетворення та передачі цього майна, необхідно накласти арешт на вищезазначені грошові кошти.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
У клопотанні прокурор зазначив, що з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а також недопущення втрати речових доказів та забезпечення спеціальної конфіскації, виникла необхідність у накладенні арешту на майно.
Правовою підставою арешту майна у даному випадку є забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2024 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно та накладено арешт в рамках кримінального провадження № 22023000000000980 від 29.09.2023 року на майно, вилучене 31.10.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Волошка Дмитра, земельна ділянка 16 (кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:12:004:0700), а саме: грошові кошти, номіналом 100 доларів США у кількості 140 (сто сорок) штук на загальну суму 14 000 доларів США.
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №22023000000000980 від 29.09.2023 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення спеціальної конфіскації та збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене 31.10.2024 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:12:004:0700), а саме: грошові кошти, номіналом 100 доларів США у кількості 140 (сто сорок) штук на загальну суму 14 000 доларів США, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження №22023000000000980 від 29.09.2023 року, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність обставин, передбачених ч. 4 ст. 170 КПК України, для арешту грошових коштів з тих підстав, що вони можуть підлягати спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів та можливої спеціальної конфіскації.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане чи знищене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що вилучені грошові кошти не відповідають критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучені грошові кошти можуть бути набуті кримінально протиправним шляхом та можуть містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження.
Твердження апелянта про те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, а ОСОБА_6 жодного процесуального статусу в рамках вказаного кримінального провадження не має та навіть не допитувався в якості свідка, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може бути набутим кримінально протиправним шляхом, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вилучені грошові кошти належать ОСОБА_6 та його дружині ОСОБА_11 та мають законне походження, колегія суддів оцінює критично, оскільки дані обставини можуть бути підтверджені лише шляхом проведення перевірки під час досудового розслідування для спростування або підтвердження даних доводів. Належних та допустимих доказів, достатніх для висновку про те, що вилучені при обшуку грошові кошти мають законне походження, колегії суддів надано не було.
Досудове розслідування на даний час ще триває і ці обставини також підлягають перевірці при його проведенні, тому в такому випадку, вбачається за можливе застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання апелянта на незаконність проведення обшуку в будинку ОСОБА_6 від 31.10.2024 року не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Колегією суддів також перевірено доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України колегією судів не встановлено. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4