Дата документу 11.02.2025 Справа № 334/1954/23
Єдиний унікальний № 334/1954/23 Головуючий в 1-й інстанції - Філіпова І.М.
Провадження № 22-ц/807/284/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
11 лютого 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2024 року,
У березні 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту, основною метою діяльності є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
02 жовтня 2021 року на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об'єктами нерухомого майна у відповідності до ч. 8 ст. 14 Закону, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
Відповідачу на праві власності належить нежитлове приміщення № 73 площею 31,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Типовий індивідуальний договір № 71200821 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 73 між позивачем та ОСОБА_1 є укладеним з 01 листопада 2021 року.
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених ч. 1 ст. 16 закону України «Про житлово-комунальні послуги». Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з листопада 2021 року по січень 2023 року на загальну суму 5 781 грн. 54 коп.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 5 781 грн. 54 коп., а також судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2024 року позовну заяву Концерну «Міські теплові мережі» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в розмірі 5 781 грн. 54 коп. Стягнуто за рахунок держави на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2 684 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та постановити нове.
В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони повторно не з'явилися, апелянт ФОП ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 , повноваження якої підтверджені довіреністю від 01.11.2023, повторно просили відкласти розгляд справи, пославшись на зайнятість представника відповідача в іншому процесі.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд призначено в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, суд, з урахуванням вимог ст.371 ч.1 ЦПК України визнав причини повторної неявки апелянта і його представника неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення цілком відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що вважав доведеним факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії у належне відповідачу нежитлове приміщення, а також те, що відповідачем не було сплачено вартість наданих послуг.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду з огляду на таке.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна об'єкт нерухомого майна, площею 31,4 кв.м. (реєстраційний номер 871711123101) за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , реєстрацію якого було здійснено 04 вересня 2006 року (т. 1 а.с. 26).
Правовідносини між позивачем та відповідачем щодо надання послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 . регулюються типовим індивідуальним договором № 71200821, який вважається укладеним з 01 листопада 2021 року (т. 1 а.с. 27-29).
Відповідно до наданого Концерном «МТМ» розрахунку основного боргу за договором № 71200821 за адресою: АДРЕСА_2 , за період з листопада 2021 по 31 січня 2023 року, у споживача виникла заборгованість по оплаті наданих послуг у розмірі 5 781 грн. 54 коп. (т. 1 а.с.10).
Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 5 статті 13 даного Закону встановлено, що в разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
02 жовтня 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на офіційному веб-сайті (http://teploseti.zp.ua/spozhyvacham/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб'єктів імперативно визначених відносин.
Крім того ч. 6 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.
Індивідуальний договір про надання комунальної послуги вважається не укладеним лише у випадку, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
В даному випадку, від споживача, а саме від власника приміщення Концерн «Міські теплові мережі» жодної пропозиції про вибір моделі договору не отримав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що через відсутність відповідного рішення співвласників багатоквартирного будинку про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування 02 жовтня 2021 року Концерном «МТМ» відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на офіційному веб-сайті Концерну публічного договору приєднання - Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, з 01 листопада 2021 року між Концерном «МТМ» та відповідачем ОСОБА_1 , який є власником нежитлового приміщення, укладено Типовий індивідуальний договір № 71200821 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначеним спростовуються доводи відповідача про те, що договір про надання послуги з постачання теплової енергії між позивачем та відповідачем не укладався.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Законодавцем була передбачена не активність споживачів щодо укладання договорів, тому не підписана заява-приєднання до Договору не вбачає відсутність підстав для укладання Договору, оскільки в даному випадку Договір є не тільки Договором приєднання, але й Договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання.
За змістом п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є, в тому числі, факт отримання послуги.
Також пунктом 4 Типового індивідуального договору № 71200821 встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Згідно з п. 5 Типового договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315 (далі Методика № 315).
Вказана Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії типу SHARKY 775, заводський номер 58710255 (т. 1 а.с. 47).
Нежитлове приміщення відповідача є невід'ємною частиною житлового будинку. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.
Враховуючи знаходження належного відповідачу нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення - вказане приміщення є опалювальним.
Згідно з пунктом 24 Правил № 830 - розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики № 315.
Відповідно до вимог Методики № 315 для всіх споживачів будинку спочатку визначаються та розподіляються обсяги спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування (згідно п. 2 розділу III методики) - (далі МЗК) та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (згідно п. 2 розділу V методики).
Пунктами 8, 9 Правил надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому знаходиться приміщення відповідача підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі, відповідні рішення містяться на офіційному сайті Запорізької міської ради, знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку.
Таким чином матеріалами справи підтверджено, що позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з 01 листопада 2021 по 31 січня 2023 року на загальну суму 5 781 грн. 54 коп.
Відповідно до пункту 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики № 315.
Згідно з пунктом 32 Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 34 Договору вказано споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до пункту 38 Договору споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору.
Розрахунок позивача по заявленій сумі заборгованості відповідачем не спростовано та не надано обґрунтованих даних, з яких би вбачалося невідповідність розрахунків позивача фактичним обсягам споживання теплової енергії відповідачем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за спожиті послуги Концерну «Міські теплові мережі» є законним та обґрунтованим.
Колегія відхиляє довід відповідача в апеляційній скарзі щодо неправильного визначення судом першої інстанції юрисдикції суду, який мав розглядати справу та необхідності передачі справи на розгляд господарського суду.
Так, статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до пунктів 1, 5, 10, 14 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства України, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та правова природа спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Як було зазначено вище, звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги існуванням між сторонами договірних правовідносин щодо надання та споживання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які відповідач не виконує.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що між сторонами виник спір щодо зобов'язальних правовідносин з надання послуг, споживачем яких виступає ОСОБА_1 саме як фізична особа.
Отже, позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли не з господарського договору.
З огляду на викладене, вказаний спір повинен розглядатись саме в порядку цивільного судочинства.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 серпня 2022 року за результатами розгляду справи № 336/3615/20 (провадження № 61-1558св22).
Інші докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що могли бути підставою для скасування рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну ФОП ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Дата складання повної постанови 11 лютого 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуюча І.В. Кочеткова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков