Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/859/2025
м. Київ Справа № 757/43343/23-ц
03 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Житнікової Юлії Василівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Остапчука Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та відшкодування завданої моральної шкоди,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та відшкодування завданої моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він є клієнтом АТ «Державний ощадний банк України», в якому має пенсійний картковий рахунок, на який 01травня 2023 року було накладено арешт за постановою Державної виконавчої служби. Заборгованість по виконавчому провадженню була погашена у зв'язку з чим 06 червня 2023 року винесено постанову про зняття арешту з коштів, яку відповідач отримав 09 червня 2023 року.
Постанову про зняття арешту з коштів відповідач АТ «Державний ощадний банк України» не виконав, у зв'язку з чим державним виконавцем повторно винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника, яку банк виконав 28серпня 2023 року.
Зазначав, що на його звернення до банку в період з 06 червня 2023 року по 28 серпня 2023 року про виконання постанови про зняття арешту з банківського рахунку якнайшвидше, так як пенсія є єдиним джерелом його доходів та існування, як інваліда 2 групи та необхідністю лікування та реабілітації після звільнення з лав ЗСУ, банк не пішов йому назустріч посилаючись на черговість зняття арешту. Такі дії банку позивач вважає незаконними, оскільки вони не передбачені порядком обслуговування банківського рахунку.
Посилаючись на те, що пенсія є єдиним джерелом його існування та протягом 2 місяців він залишився без засобів існування взагалі та можливості належним чином пройти реабілітацію, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ «Державний ощадний банк України» на його користь у відшкодування завданої моральної шкоди 100 000 грн, а також судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та відшкодування завданої моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Житнікова Юлія Василівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховоно, що вимоги позову обгрунтовувались тим, що саме АТ «Державний ощадний банк України» порушенні права позивача і саме тим, що два місяці позивач ОСОБА_1 залишався без грошей тому, що відповідач несвоєчасно виконав постанови державного виконавця про зняття арешту.
Відповідач це твердження позивача не оспорює і не стверджує про його відсутність. Тоді як в цивільному провадженні існує презумпція винуватості. Банк не має права на обмеження прав клієнта на розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на рахунку, окрім випадків, передбачених законом (ст. 1074 ЦК України).
До того ж, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що позивач обгрунтовував вимоги про відшкодування моральної шкоди тим, що довготривала затримка зняття арешту з карткового рахунку ОСОБА_1 протягом 2 місяців поставила його здоров'я під загрозу тому що він, інвалід війни 2 групи, лікуючись, вимушений був шукати гроші для реабілітації та лікування, оскільки пенсія, це єдине джерело його існування. Також суд безпідставно посилається у рішенні на те, що позивач є інвалідом війни з 2019 року та в зоні АТО отримав травму у 2017 році.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Державний ощадний банк України» - Бершадська Ірина Миколаївна просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року - без змін.
Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо виконавчого провадження, а саме: винесення державною виконавчою службою постанови про накладення арешту на банківський рахунок позивача, погашенню заборгованості по виконавчому провадженню, винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту з коштів позивача та її отримання і виконання Банком.
Саме постанови та інші документи, прийняті виконавцем у виконавчому провадженні, є належними та допустимим доказами, які підтверджують обставини вчинення виконавцем виконавчих дій та наявності у АТ « Державний ощадний банк України» обов'язку щодо виконання постанов державного виконавця у встановлені строки, однак, такі у справі відсутні, так як не надані позивачем на підтвердження його позовних вимог. При цьому, лист Міністерства юстиції України не є належним та допустимим доказом і не може підтверджувати обставини вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.
Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт завдання моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Вказує, що АТ «Ощадбанк» не завдавав позивачу жодних каліцтв, іншого ушкодження здоров'я. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем каліцтва або ж інших ушкоджень здоров'я.
Виходячи з вищенаведеного, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем та наявності в діях Банку складу правопорушення, а саме: якими неправомірними діями відповідача її заподіяно, в чому полягає вина відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку, не обґрунтовано розмір моральної шкоди та в чому вона полягає, що свідчить про незаконність та необґрунтованість позовних вимог, відсутність правових підстав для їх задоволення.
Щодо безпідставності та недоведеності вимог про відшкодування витрат на правничу допомогусторона відповідача зазначає, що позивачем не надано договір про надання правничої допомоги, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті, доказів, які підтверджують здійснення таких витрат, детальний опис робіт (наданих послуг).
Крім того, розмір заявлених витрат є неспівмірним складності справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, ціною позову. Позовна заява є необґрунтованою, викладені в ній обставини не підтверджені належними і допустимими доказами.
З огляду на вищевикладене, сторона відповідача вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи та обґрунтування не дають підстав для висновку про незаконність та/чи необгрунтованість рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Житнікова Юлія Василівна не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку. 31 січня 2025 року представник позивача адвокат Житнікова Ю.В. подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, апеляційну скаргу просила задовольнити. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності позивача та його представника.
Представник відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України адвокат Бершадська Ірина Миколаївна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду- без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скаргапредставника позивача ОСОБА_1 адвоката Житнікової Юлії Василівни підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ «Державний ощадний банк України» в якому має відкритий пенсійний картковий рахунок.
28.08.2023 року листом №113313/Т-24780/20.3.2, за результатами звернень ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України повідомило, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) та за інформацією Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Киів) (далі - Управління) на примусовому виконанні у Звенигородському відділі державної виконавчої служби Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відділ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.01.2018 року № 473/148/18 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі 1/4 частини від заробітку боржника, але не менше 50 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15.01.2018 і до повноліття дитини (постанова про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2018).
На рахунок з обліку депозитних сум відділу надійшли аліменти у загальному розмірі 87 270,24 грн, які державним виконавцем у встановленому порядку перераховано на користь стягувача.
У звязку з відсутністю заборгованості зі сплати аліментів державним виконавцем 06.06.2023 року винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника, яку в порядку інформаційної взаємодії в електронному вигляді 06.06.2023 року направлено на виконання до банківських установ.
Відповідно до відомостей АСВП зазначена постанова в АТ «Державний ощадний банк України» доставлена 09.06.2023 року.
АТ «Державний ощадний банк України» постанова про зняття арешту з коштів боржника від 06.06.2023 року № НОМЕР_1 виконана не була, про що складено відповідний акт державного виконавця від 02.08.2023 року. У звязку з чим, державним виконавцем 02.08.2023 року повторно винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника, яку в порядку інформаційної взаємодії в електронному вигляді 02.08.2023 року направлено на виконання в АТ «Державний ощадний банк України».
Відповідно до відомостей АСВП арешт з коштів знято.
Також, позивачем надано довідку МОЗ України про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12 ААБ №470600 (дата огляду 19.12.2019 року), довідку МОЗ України до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА №033695 (дата огляду 19.12.2019 року), довідку Центру психологічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» МОЗ України» від 07.08.2023 року №558, виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №2121 від 10.08.2023 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та відшкодування завданої моральної шкоди, суд першої інстанції вказав, що надані позивачем копії документів свідчать про те, що у позивача наявні травми, пов'язані із проходженням служби у ЗСУ, зокрема, вогнепальне сліпе проникаюче осколкове поранення, струс головного мозку, посттравматична нейропатія променевого нерву. Позивач є інвалідом війни з 2019 року та в зоні АТО отримав травму у 2017 році. Таким чином, розлади здоров'я позивача не пов'язані з діями відповідача.
Лише констатація факту про завдання моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками.
Суд апеляційної інстанції в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції погоитись не може, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 рокув повній мірі не відповідає, оскільки судом першої інстанції в основу оспорюваного рішення покладено твердження про те, що позивач є інвалідом війни з 2019 року та в зоні АТО отримав травму у 2017 році, однак позивач заперечує такі твердження суду.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Відповідно до частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
В абзаці другому частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Таким чином, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» може та повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладати арешт, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, переліченими вище нормами матеріального права імперативно визначено, що саме постанови та інші документи прийняті виконавцем у виконавчому провадженні є належним та допустимим доказом вчинення виконавцем тих чи інших виконавчих дій в межах виконавчого провадження. Вказаними нормами матеріального права також імперативно визначено обов'язок виконавця надіслати постанову про накладення арешту на майно (кошти) боржника, окрім банку також і сторонам виконавчого провадження.
Колегія суддів звертає увагу на положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор, як учасник виконавчого провадження, мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Колегія суддів вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшла до висновку, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог з яких можливо достовірно та беззаперечно встановити факт винесення державною виконавчою службою постанови про накладення арешту на банківський рахунок позивача відкритий в Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України», погашення заборгованості по виконавчому провадженнюсаме за рахунок коштів карткового рахунку відкритого в Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України», винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту з коштів позивача та її отримання і виконання відповідачем.
Твердження позивача про те, що на його звернення до банку в період з 06 червня 2023 року по 28 серпня 2023 року про виконання постанови про зняття арешту з банківського рахунку якнайшвидше, так як пенсія є єдиним джерелом його доходів та засобом існування, як інваліда 2 групи та необхідністю лікування та реабілітації після звільнення з лав ЗСУ, банк не пішов йому назустріч, посилаючись на черговість зняття арешту, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження вказаних тверджень.
Доводи апеляційної скарги про те, що протиправність дій відповідача підтверджує лист Міністерства юстиції України від 28.08.2023 №113313/Т-24780/20.3.2, колегія суддів відхиляє, оскільки Міністерство юстиції України не є стороною у виконавчому провадженні, вказаний лист не містить інформації про те, що заборгованість позивача ОСОБА_1 за аліментами у розмірі 87 270,24 грн було стягнуто саме з пенсійного рахунку позивача відкритому в АТ «Державний ощадний банк України», як і не містять інформації про те, що пенсійний рахунок позивача відкритий в АТ «Державний ощадний банк України» є єдиним його рахунком відкритим в установах банку та позивач не має інших доходів, окрім пенсії.
Твердження позивача про те, що пенсія є єдиним джерелом його існування та внаслідок протиправних дій банку протягом 2 місяців він залишився без засобів існування взагалі, можливості належним чином пройти реабілітацію, колегія суддів також відхиляє, з огляду на наступне.
11.04.2023 року Верховною Радою прийнято Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану», яким внесено зміни до пункту 102 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX:
1) фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.
У разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках фізичної особи - боржника в одному банку або на поточних рахунках у різних банках, для здійснення видаткових операцій має бути визначений лише один поточний рахунок фізичної особи - боржника в одному банку.
У разі наявності декількох виконавчих проваджень стосовно однієї фізичної особи - боржника для усіх виконавчих проваджень визначається один поточний рахунок для здійснення видаткових операцій. Кількість виконавчих проваджень не впливає на розмір суми, яка не підлягає зверненню стягнення і на яку фізична особа - боржник може здійснювати видаткові операції.
Для визначення такого поточного рахунку у банку фізична особа - боржник звертається до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. Заява може бути подана в паперовій формі (нарочно або засобами поштового зв'язку) або в електронній формі з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".
У заяві зазначаються номер поточного рахунку, який фізична особа - боржник просить визначити для здійснення видаткових операцій, та найменування банку, в якому відкрито такий рахунок. Фізична особа - боржник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації.
Державний, приватний виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання відповідної заяви фізичної особи - боржника виносить постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після винесення постанови:
надає/надсилає відповідну постанову банку (обслуговуючому банку);
перевіряє наявність інших виконавчих проваджень, відкритих стосовно фізичної особи - боржника та, у разі якщо стосовно фізичної особи - боржника відкриті інші виконавчі провадження, одночасно надає/надсилає відповідну постанову до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю, які здійснюють примусове виконання у таких виконавчих провадженнях. У такому разі поточний рахунок, зазначений у відповідній постанові, вважається визначеним для здійснення видаткових операцій і в межах таких виконавчих проваджень.
Зупинення вчинення виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження не є підставою для відмови у визначенні поточного рахунку для здійснення видаткових операцій.
ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його звернення до органу державної виконавчої служби, який наклав арешт на його кошти, із заявою про визначення поточного рахунку, відкритого в Акціонерномутоваристві «Державний ощадний банк України», як такого, що відкритий для здійснення видаткових операційв розумінні 102 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження», оскільки є єдиним джерелом доходу.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести, яку саме шкоду заподіяно і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
У справах про відшкодування моральної шкоди, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.
Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Аналізуючи встановлені обставини справи, досліджені докази, враховуючи недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача 100 000 грн моральної шкоди.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про захист прав споживачів та відшкодування завданої моральної шкоди, проте помилився щодо підстав такої відмови.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача, з урахуванням меж апеляційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Житнікової Юлії Василівни слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Житнікової Юлії Василівни задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів та відшкодування завданої моральної шкоди, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в редакції даної постанови.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 23 ЦК України, ст.ст. 1, 18, 19, 34, 48, 52, 56, 59 Закону України « Про виконавче провадження», ст.ст. 18, 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Житнікової Юлії Василівни задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редаційї цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2025 року.
Головуючий: Судді: