Унікальний номер справи 759/24596/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1939/2025
Головуючий у суді першої інстанції М.Ф. Сенько
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
29 січня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Сенька М. Ф., в примішенні Святошинськогорайонного суду м. Києва,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова А.Г., про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, та про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що його дружина ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до майна померлої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. 22.08.2022 відкритоспадкову справу №102/2022. Спадщину прийняли чоловік спадкодавиці ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, як такі, що на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавцем. ОСОБА_2 22.08.2022 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом. 06.09.2022 нотаріус прийняла заяву ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини, та про те, що спадкоємець на видачу свідоцтва про право на спадщину на у спільному майні подружжя не претендує. 13.09.2023 нотаріус видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим №1398, та свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), за реєстровим №1397. 25.09.2023 нотаріус відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельної ділянки, загальною площею 0,1486 га, кадастровий номер 3221886001:01:207:0041, та на частину житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Постанова мотивована тим, що майно зареєстроване на чоловіка померлої ОСОБА_1 . У зв'язку з відмовою нотаріуса, ОСОБА_2 пред'явлено позов до Вишгородського районного суду Київської області (справа №363/5892/23)до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
ОСОБА_1 вказує на те, що спірне майно належало позивачу та його померлій дружині на праві спільної сумісної власності, позивач подав нотаріусу заяву про відмову від спадщини та від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спадковому майні під впливом помилки щодо наслідків такої відмови, та вважав, що з поданням заяви він та дочка поділять спадщину між собою таким чином, що відповідачу відійде спадкова квартира та земельна ділянка в селі Вишеньки, а йому - житловий будинок та земельна ділянка в селі Нові Петрівці.
Позивач також зазначив, що подав оспорювану заяву після спливу визначеного законом шестимісячного строку на прийняття спадщини, а тому вважав, що вона не призведе до втрати часток у спільному майні подружжя та у спадщині, він не мав наміру відмовитись від спадщини, і не відмовляся від майна, що належить йому особисто.
З урахуванням викладеного позивач просив суд визнати недійсною заяву про відмову від спадщини та від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спадковому майні; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на квартиру АДРЕСА_2 ; визнати за ним право власності у спільному майні подружжя на частку вказаного майна та частку цього ж майна, в порядку спадкування за законом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, та про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволеночастково.
Визнанонедійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане ОСОБА_2 13.09.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. за реєстровим №1398, в частині права на частку цієї земельної ділянки.
Визнанонедійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), яке видане ОСОБА_2 13.09.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. за реєстровим №1397, в частині права на частку цієї квартири.
Визнаноза ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з одночасним припиненням права власності на цю частку земельної ділянки, що зареєстроване за ОСОБА_2 .
Визнаноза ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з одночасним припиненням права власності на цю частку квартири, що зареєстроване за ОСОБА_2 .
В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову ОСОБА_1 від частки у спільному сумісному майні подружжя. Подана ним заява приватному нотаріусу є одностороннім правочином, яка за справжньою волею не була спрямована на припинення його цивільних справ та обов'язків, та не презведе до втрати належного йому особистого та спадкового майна, вважав, що такий односторонній правочин є недійсним, оскільки він суперечить положенням статей 203, 215, 229, 1268, 1270 ЦК України. Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо поділу спірної земельної ділянки, не врахував доводи позивача щодо набуття спадкодавицею цієї земельної ділянки у власність та є спільним майном подружжя, та дійшов помилкового висновку про те, що ця земельна ділянка була набута ОСОБА_3 внаслідок приватизації. Висновок суду про те, що спадкова квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3 також не відповідає дійсності, оскільки вона була набута під час шлюбу за спільні кошти подружжя.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що заяву ОСОБА_1 подав вчасно та в умовах воєнного стану строки на її подання не порушено. Судом проігноровано законність постанови КМУ від 22.06.2022 №719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабнету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану». Судом першої інстанції проігноровано та не враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 у справі №676/47/21, на яку посилався у позові позивач.
Частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції не взяв до уваги, що нотаріусом було роз'яснено ОСОБА_1 , що відмова від спадщини допускається відносно усього майна, а не його частки. Посилання позивача на нібито помилковість своїх дій відповідно до ст. 229 ЦК України є необгрнутованими та такими, що суперчать викладеним фактам та доказам, а зміна власної думки, волі або інтересу через два роки не є підставою для скасування раніше поданої заяви шляхом визнання її недійсною у судовому порядку через надумані підстави.
ОСОБА_2 вказала, що на дійсність намірів ОСОБА_1 вказує також укладений між сторонами попередній договір дарування часток житлового будинку та земельної ділянки, що не було враховано судом та безпідставно відмовлено у долученні відповідних доказів до матеріалів справи (копії рішення від 06.07.2023 № 656 Петрівської сільської ради, односторонньої відмови ОСОБА_1 від 16.08.2023 від підписання договору дарування).
Також відповідач вважає протиправною відмову суду у задоволенні клопотання про виклик свідків приватного нотаріуса КМНО Сташкової А. Г., чоловіка відповідача ОСОБА_4 , що призвело до порушення процесуальних прав ОСОБА_2 . Крім того апелянт вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки позивач не звертався до нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину, його права ніхто не оскаржує та вони не є порушеними і не потребують захисту. Позивач не відкликав свою заяву про відмову від спадщини, а фактично передумав та змінив свою волю через два роки і тим самим зловживає своїми правами, намагаючись протиправно лишити права на спадщину свою дочку шляхом подання штучного необґрунтованого позову до суду.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Оніщенко В. М. підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити з викладених доводів. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечував, посилаючись на викладені у відзиві на апеляційну скаргу обставини.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву, у якій підтримав позицію свого представника ОСОБА_5 та посив розгляд справи здійснювати у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 та її адвокат Батюк О. О. заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог. Подану стороною відповідача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили задовольнити з викладених в ній доводів.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова А.Г. подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи здійснювати без її участі.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та третьої особи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення відповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 07.04.1993 Палацом одруження «Дарницький», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 12.11.2021 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Спадщину прийняли чоловік спадкодавиці ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, як такі, що на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавицею.
ОСОБА_2 22.08.2022 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом.
До майна померлої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. 22.08.2022 відкритоспадкову справу №102/2022.
06.09.2022 ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті дружини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій вказав що «на видачу свідоцтва про право на спадщину на у спільному майні подружжя» не претендує.
13.09.2023 нотаріус видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим №1398, та свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 (загальна площа - 53,90 кв.м., житлова площа - 30,60 кв.м.), за реєстровим №1397.
25.09.2023 нотаріус відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельної ділянки, загальною площею 0.1486 га, кадастровий номер 3221886001:01:207:0041, та на частину житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки майно зареєстроване за чоловікомпомерлої ОСОБА_1 .
У зв'язку з відмовою нотаріуса, ОСОБА_2 заявила позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, справа за цим позовом перебуває в провадженні Вишгородського районного суду Київської області (справа №363/5892/23).
ОСОБА_1 , в свою чергу, заявив позов до ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсними його заяву про відмову від спадщини та від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спадковому майні; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на квартиру АДРЕСА_2 ; визнати за ним право власності у спільному майні подружжя на частку вказаного майна та частку цього ж майна, в порядку спадкування за законом.
Так, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі№ 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається апеляційним судом, позивач вказував, що спірне майно належало йому та його померлій дружині на праві спільної сумісної власності, позивач подав нотаріусу заяву про відмову від спадщини та від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спадковому майні під впливом помилки щодо наслідків такої відмови, позивач вважав, що з поданням заяви він та дочка поділять спадщину між собою таким чином, що відповідачу відійде спадкова квартира та земельна ділянка в селі Вишеньки, а йому - житловий будинок та земельна ділянка в селі Нові Петрівці. Позивач також зазначив, що він подав спірну заяву після спливу визначеного законом шестимісячного строку на прийняття спадщини, а тому вважав, що вона не призведе до втрати часток у спільному майні подружжя та у спадщині, він не мав наміру відмовитись від спадщини і не відмовляся від майна, що належить йому особисто.
Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків) (див. постанову Верховного Суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22).
Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 ЦК України).
Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу (частина п'ята статті 1274 ЦК України).
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-202цс15 сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину та роз'яснення нотаріусом суті правочину не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього правочину недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 754/3307/21, від 12 листопада 2024 року у справі № 299/1949/21.
Отже помилковим є висновок суду у тому, що заява про відмову від прийняття спадщини не є правочином (угодою), а є лише визнанням (підтвердженням) другим з подружжя, що є живим, правового статусу спадкового майна, а саме що це майно належить спадкодавцю на праві особистої приватної власності, а тому до такої заяви не можуть бути застосовані норми закону про визнання недійсним правочину.
Однак питання щодо визнання недійсним відмови від прийняття спадщини вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.
Так, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (стаття 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина перша статті 1273 ЦК України)
З огляду на заначене колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_3 відповідно до положень ст.1268 ЦК України, як такий, що на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавицею (факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 до її смерті ОСОБА_2 не заперечувала, вони були зареєстрованими в АДРЕСА_4 ). У відповідності до вимог ст. 1273 ЦК України у визначені ст. 1270 ЦК України строки не звертався до нотаріуса із заяво про відмову від прийнятття спадщини.
Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, колегія суддів вважає, що подана ОСОБА_1 заява нотаріусу 06.09.2022 є такою, що подана із пропуском шестимісячного строку на її подання, що передбачено вищевказаними нормами ЦК України, а тому її слід визнати недійсною на підставі наведених вище норм закон.
Посилання ОСОБА_2 на те, що з огляду на зміст постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», ОСОБА_1 подано заяву про відмову від спадщини без пропуску строку, визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).
Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України.
Законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21, від 21 червня 2023 року у справі№ 175/1404/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 520/15620/17.
Отже, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що: правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини; пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача щодо визнання недійсною поданої ним заяви 06.09.2022 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Сташковій А. Г. про відмову від прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вона подана не в установлений законом строк, а відповіднго вона не тягне за собою правових наслідків відмови від прийняття спадщини.
Що стосується заяви ОСОБА_1 від 06.09.2022 в тій частині де він зазначає «на видачу свідоцтва про право на спадщину на у спільному майні подружжя не претендую», то з цієї частини заяви неможливо зрозуміти на що саме не претендує заявник, оскільки тут ідеться і про спадщіну і про спільне сумісне майно подружжя.
Некоректний виклад змісту заяви позивача саме в цій частині не давав підстав нотаріусу вважати, що ОСОБА_1 відмовляється від своєї часткі власності у спільному сумісному майні подружжя.
Крім того, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що належне померлій ОСОБА_3 нерухоме майно було набуте у період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжю.
Так, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Положеннями статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.
Відповідно до частини першої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Як вбачається із матеріалів справи, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Колесник О.О. 26.10.2021, за реєстром №6935 та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.10.2021 за № 44670158.
Відповідно до умов п. 4. 6 цього Договору ОСОБА_1 було надано згоду на укладення та підписання цього договору ОСОБА_3 .
Позивач вказує, що зазначена квартира була придбана під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя.
Зазначена обставина не спростована відповідачем та загалом не оспорювалася ОСОБА_2 під час розгляду справи.
Таким чином, квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а тому подружжя володіє нею у рівних частках, тобто по другій кожний.
Відтак право власності на частку спірної квартири належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Ураховуючи неспростування сторонами факту належності спірного нерухомого майна подружжю (квартири) на праві спільної сумісної власності, частка у праві спільної власності ОСОБА_3 , яка увійшла до складу спадщини, відкритої після її смерті, становила частку.
З урахуванням того, що після смерті ОСОБА_3 право на спадкування за законом мали двоє спадкоємців першої черги: її чоловік ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 , частки кожного з них у праві на спадщину, з огляду на положення частини першої статті 1267 ЦК України, є рівними - по частки квартири АДРЕСА_2 .
Крім того, згідно рішення Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 29.11.2013 № 930-42-VІ земельна ділянка площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була відвеведна ОСОБА_3 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Вказане рішення було прийняте на підставі заяви ОСОБА_3 поданої згідно ст.12.,118.121,122. ЗК України, п.34 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».
22.04.2014 ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто дійсно, ця земельна ділянка не приватизовувалась ОСОБА_3 , оскільки до виділення земельної ділянки у власність, остання не перебувала у користуванні ОСОБА_3 .
Але, спірна земельна ділянка була виділена ОСОБА_3 безоплатно у власність у відповідності до вимог ст. 121, 122 ЗК України.
У пункті 5 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Але, спірна земельна ділянка була набута спадкодавицею у власність безоплатно, а тому ця земельна ділянка, відповідно до положень ст. 57 СК України, належала спадкодавиці на праві особистої приватної власності, відтак на неї не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Тому позивач не має права власності у спірній земельній ділянці (як у спільному сумісному майні подружжя), вона є спадковим майном і підлягає поділу у рівних частках між спадкоємцями.
Ураховуючи встановлені обставни справи, колегія суддів вважає, що за позивачем необхідно визнати право власності в порядку спадкування за законом після смерті його дружини, на частку квартири АДРЕСА_2 та на частку земельної ділянки, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі№ 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі №742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Оскільки судом встановлено що ОСОБА_1 подав заяву про відмову від спадщини та від отримання свідоцтва про право на спадщину на у спільному майні із пропуском шестимісячного строку, встановленого законом, на її подання, а тому він вважається таким, що прийняв спадщину після сметрі своєї дружини, відтак є підстави для часткового задоволення позову та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, видане ОСОБА_2 . Свідоцтва видані ОСОБА_2 є недійсним саме в частині, що належить на праві власності ОСОБА_1 у спільному сумісному майні подружжя і в порядку його спадкування за законом після смерті дружини.
Таким чином позивач має право на отримання у власність частки майна, що залишилось після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом, як такий що є чоловіком спадкодавиці (спадкоємець першої черги за законом), і прийняв спадщину, відповідно до ст. 1268 ЦК України, як такий що постійно проживав разом із спадкодавицею, а ОСОБА_2 не мала права спадкувати цю частку майна, після смерті її матері ОСОБА_3 , оскільки така частка спадкового майна на підставі закону була прийнята ОСОБА_1 .
Ураховуючи, що внаслідок видачі відповідачу оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом було порушено право позивача у спільній сумісній власності подружжя, право на спадщину після смерті його дружини, оскільки він відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. 13.09.2022 за реєстром №1397 про набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2022 за №1099563580386 частково недійним (свідоцтво є недійсним саме в частин квартири).
Свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. 13.09.2022 за реєстром №1398 про набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво є недійсним саме в частині земельної ділянки).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено та застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі №9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня2023 року у справі № 233/4365/18).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом процесуального права, що полягає у відмові у задоволенні клопотань про допит свідків та приєднання до матеріалів справи письмових доказів не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлених колегію суддів обставин справи при її апеляційному перегляді. Посилання відповідача на ту обставину, що її батько мав намір подарувати їй по частині житлового будинку і земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_3 , про що ним було укладено попередній договір дарування, суд оцінює критично, оскільки зазначена обставина не спростовує того факту, що ОСОБА_1 відмовився від спадщині після смерті дружини з пропуском строку визначеного законом та не спростовує недійсності такої заяви ОСОБА_1 .
З рухавання зазначеного суд вважає, що встановлені при апеляційному пергляді обставини справи, стороною відповідача не спростовані, натомість доведені стороною позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Оскільки оскаржувне рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права та без додержанням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його скасування та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсною поданої позивачем 06.09.2022 заяви про відмову від прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом про набуття відповідачем права власності на спірну квартиру та спірну земельну ділянку, визнання за позивачем права власності у спільному сумісному майні подружжя на частку спірної квартири та право власності в порядку спадкування за законом після смерті його дружини на частку спірної квартири та частку спірної земельної ділянки. Інші позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд частково задовольняє апеляційні скарги і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати заяву ОСОБА_1 , подану 06.09.2022 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Сташковій А. Г. про відмову від прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про відмову від отримання свідоцтва про право на спадщину на належну йому частку у спільному майні подружжя недійсною.
Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А. Г. 13.09.2022 за реєстром №1397 про набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2022 за №1099563580386 частково недійним.
Визнати за ОСОБА_1 право власності у спільному сумісному майні подружжя на частку квартири АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частку квартири АДРЕСА_2 та на частку земельної ділянки, площею 0,1358 га, кадастровий номер: 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 11 лютого 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна