10 лютого 2025 року м. Київ справа №320/49033/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерство розвитку громад та територій України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, в якому просить суд:
визнати надання Міністерством інфраструктури України необґрунтованої відповіді - неправомірною дією;
зобов'язати Міністерство інфраструктури України надати обґрунтовану відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10 листопада 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10 листопада 2023 року він повторно звернувся до Міністра інфраструктури України вх.№ В-9810/0/3028-2023 з проханням надати йому обґрунтовану відповідь. Отримав повторну відписку, в якій відповідей на свої запитання стосовно реалізації права осіб пільгових категорій на прийняття заходів Укртрансбезпекою по притягнення до відповідальності осіб, винних в такій відмові, не знайшов. Факти повідомлені позивачем не розглядалися ні об'єктивно, ні всебічно, відповідей на свої запитання, викладені в зверненні від 10 листопада 2023 року, не знайшов, що є грубим порушенням як вимог законодавства про звернення громадян, так і порушенням конституційних прав позивача на отримання обґрунтованої відповіді. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі відкрито провадження у справі №320/49033/23, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідач у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості, зазначає, Мінінфраструктури у межах своїх повноважень вчинило всі можливі дії з метою всебічного розгляду обставин зазначених у зверненнях позивача. Мотиви звернення позивача стосовно зміни порядку проведення рейдових перевірок Укртрансбезпекою через те, що остання не притягнула до відповідальності жодного перевізника, який безпідставно відмовив у перевезенні пільгових категорій громадян, зумовлені порушеннями допущеними виключно ТОВ «Політехавто-Б», які не знаходили свого підтвердження під час перевірок Укртрансбезпекою вказаного перевізника.
Як вказує відповідач, відповідь Мінінфраструктури оформлена листом від 21.07.2023 № 4156/27/3ВГ повністю відповідає вимогам встановленим статтями 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», зокрема, щодо повноти, об'єктивності та вичерпності наданої відповіді та правомірності щодо роз'яснення порушеного у зверненні питання, а також надана з відповідністю вимозі статті 32 Конституції України, ця відповідь не може вважатися такою, що не відповідає закону, а позовна вимога про визнання її неправомірною дією не підлягає задоволенню.
05 березня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що більшість відмов водіїв перевізників з перевезенні пасажирів пільгових категорій, як правило, трапляється не при рейдовій перевірці і при відсутності представника Укртрансбезпеки, що і є суттю його позовної заяви.
19 березня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури надійшли заперечення, надіслані за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Відповідач в запереченнях зазначає, що у відповіді на відзив позивач, всупереч меті та твердженням позовної заяви, запитує щодо можливості реалізації статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутності посадових осіб та не при рейдовій перевірці. Вважає, що позивачем не враховано конституційні принципи презумпції невинуватості та законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення, визначені статтею 7 КУпАП.
Вважає, що позивач в позовній заяві позовні вимоги щодо визнання дій Міністерства не правомірними не обґрунтував та не довів обставини на яких ґрунтуються такі вимоги.
Судом встановлено, постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 №1343 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано Міністерство інфраструктури на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури (пункт 1) (далі Мінінфраструктури). Реорганізовано Міністерство розвитку громад та територій (далі Мінрегіон) шляхом приєднання до Мінінфраструктури (пункт 2).
Відповідно до пунктів 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» від 17.12.2022 № 1400, яка набрала чинності 20.12.2022, з 19.02.2023 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство розвитку громад та територій України» від 30.04.2014 № 197 (із змінами).
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028 «Про перейменування Міністерства культури та інформаційної політики України і Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України» перейменовано Мінінфраструктури на Міністерство розвитку громад та територій України.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань юридичну особу Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України перейменовано на Міністерство розвитку громад та територій України без зміни ідентифікаційного коду 37472062.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи наведене, суд вбачає за необхідне замінити у порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України Міністерство інфраструктури України на правонаступника - Міністерство розвитку громад та територій України (01135, м. Київ, пр-кт Берестейський, 14, код ЄДРПОУ 37472062).
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки МСЕК серії КИ-1 №088597 ОСОБА_1 є інвалідом другої групи.
ОСОБА_1 28 червня 2023 року звернувся до Міністерства інфраструктури України зі зверненням щодо вжиття заходів по внесенню змін в законодавство або змінити (доповнити) відповідні норми в Порядок перевірки Укртрансбезпеки.
Листом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури від 21 липня 2023 року №4156/27/ЗВГ-23 надано відповідь на звернення позивача.
10 листопада 2023 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати обґрунтовану відповідь на поставлені питання.
Листом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури від 01 грудня 2023 року №8266/27/ЗВГ-23 надано відповідь на звернення позивача від 10 листопада 2023 року.
Вважаючи вказану відповідь необґрунтованою та такою, що не надає відповіді на поставленні у зверненні питання, а розгляд звернення необ'єктивним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання)і скарги.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до частин 1, 9 статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 12 Закону № 393/96 дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону № 393/96 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Згідно статті 18 Закону № 393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; - знайомитися з матеріалами перевірки; - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; - користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: - об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Листом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури від 01 грудня 2023 року №8266/27/ЗВГ-23 надано відповідь на звернення позивача від 10.11.2023.
У вказаномі листі відповідач повідомив позивача про наступне:
«Мінінфраструктури здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 р. № 460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2022 р. № 1400).
Відповідь на Ваше звернення від 28 червня 2023 року було надано листом від 21 липня 2023 р. № 4156/27/ЗВГ-23 (копія листа додається).
Слід зазначити, що згідно з підпунктом 2 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека листом від 03 жовтня 2023 року № 9738/10.1/15-23 поінформувала Мінінфраструктури про результати розгляду Вашого звернення від 28 червня 2023 року № б/н (копія листа додається).
Крім того, Укртрансбезпека зазначила, що з метою забезпечення прав громадянина при розгляді заяви чи скарги, визначених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», та з урахуванням Ваших звернень щодо можливого неналежного виконання обов'язків посадовими особами Укртрансбезпеки, Вам було запропоновано взяти участь у рейдовій перевірці (перевірці на дорозі) додержання ТОВ «Політехавто-Б» вимог законодавства про автомобільний транспорт із залученням посадових осіб відділу організації дорожнього руху Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції. За інформацією Укртрансбезпеки від цієї пропозиції Ви відмовилися.
Додаток: на 19 арк. в 1 прим.».
Суд зауважує, предметом позову, що розглядається в рамках даної справи, є саме надання Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури необґрунтованої відповіді, що на думку позивача є протиправними діями суб'єкта владних повноважень.
Виходячи з підстав та предмету позову суд зазначає, що протиправні дії - це активна поведінка особи (суб'єкта владних повноважень), яка полягає у неналежному виконанні покладених на неї посадових обов'язків усупереч законодавства України.
В той же час, протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
У даному випадку суд не вбачає допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності або протиправних дій щодо надання неповної або ненадання відповіді на звернення позивача, оскільки відповідач вчинив дії щодо надання відповіді на звернення в рамках повноважень та у строки встановлені законодавством.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших ущемлень прав та свобод позивача.
Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо надання відповіді на звернення позивача.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Резюмуючи викладене, відповідачем доведений факт дотримання норм чинного законодавства, натомість, вимоги позивача, є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
З урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.