10 лютого 2025 рокуСправа №160/32184/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій і рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.12.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідачі), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з 11.09.2024 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії № 046450011984 від 18 вересня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 за його заявою від 11.09.2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11.09.2024 року, зарахувавши до страхового стажу: період роботи з 25 липня 1991 року по 30 вересня 1992 року; період роботи з 01 жовтня 1992 року по 22 лютого 1995 року; період роботи з 10 жовтня 1999 року по 23 лютого 2001 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача - адвокат Сорока М.В. посилався на те, що позивач 11.09.2024р. звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії. В подальшому, позивач отримав рішення про відмову в призначенні пенсії від ГУ ПФУ в Чернігівській області № 046450011984 від 18.09.2024 року, в якому зазначалось, що страховий стаж позивача становить 29 років 8 днів, а також, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи: з 25 липня 1991 року по 30 вересня 1992 року, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; з 01 жовтня 1992 року по 22 лютого 1995 року, оскільки відсутній запис про прийняття на роботу; з 10 жовтня 1999 року по 23 лютого 2001 року в ТОВ «Фармамед», оскільки не зазначено посадову особу, яка внесла запис про звільнення з роботи, та відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Посилаючись на протиправність дій та оскаржуваного рішення, представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав позивача.
09.12.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 24.12.2024 року відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області витребувані матеріали, які були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно позивача.
24.12.2024 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Чернігівській області, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування, посилався на те, що для зарахування позивачу спірних періодів роботи необхідно було подати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про перейменування, проте позивач такі довідки не надав. Посилаючись на правомірність постановленого рішення, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області правом на подачу відзиву не скористалося.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що у 11.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії.
За принципом екстериторіальності рішенням № 046450011984 від 18.09.2024 року постановленим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, позивачу відмовлено в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
Так, страховий стаж позивача становить 29 років 8 днів, що є недостатнім, з огляду на встановлений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стаж 30 років.
До страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи: з 25 липня 1991 року по 30 вересня 1992 року, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; з 01 жовтня 1992 року по 22 лютого 1995 року в ДРАП «Агроком», оскільки відсутній запис про прийняття на роботу; з 10 жовтня 1999 року по 23 лютого 2001 року в ТОВ «Фармамед», оскільки не зазначено посадову особу, яка внесла запис про звільнення з роботи, та відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, спір між сторонами виник з підстав неправомірності відмови відповідача у зарахуванні певного періоду роботи позивача до страхового стажу та як наслідок, ухвалення рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, передбачено ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.
Даним Порядком (пункт 3) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові розрахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду у той чи інший період роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначено, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2024 року у справі № 440/4164/23 суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
З трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 року вбачаються наступні записи за спірні періоди:
- 25.07.1991 року позивач зарахований водієм 3 класу на автомобілі «Нива» (запис № 11, наказ № 29 від 30.07.1991р.);
- 30.09.1992 року позивач звільнений за переведенням за п. 5 ст. 36 КЗпП України до ДРАП «Агроком» (запис № 12, наказ № 41 від 30.09.1992 року);
- 22.02.1995 року позивач звільнений за власним бажанням в ДРАП «Агроком» за ст. 38 КЗпП України (запис № 13, наказ № 10-К від 22.02.1995 року);
- 10.10.1999 року позивач прийнятий водієм в ТОВ «Фармамед» (запис № 16, наказ № 73 від 10.10.1999 року);
- 23.02.2001 року позивач звільнений з ТОВ «Фармамед» за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України ( запис № 17, наказ № 6 від 23.02.2001 року).
Відповідно до п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. При цьому трудова книжка містить посилання про підставу внесення виправлень
Оскільки трудова книжка позивача містить записи про його роботу та в силу положень чинного законодавства позивач не несе відповідальності за правильне оформлення трудової книжки, суд вважає, що спірні періоди роботи позивача мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Окрім того, в силу положень ч. 2, 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ГУ ПФУ в Чернігівській області не було здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів на підтвердження наявності у позивача стажу, необхідного для призначення пенсії за віком
Таким чином, позовні вимоги в частині визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з 11.09.2024 року та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії № 046450011984 від 18.09.2024 року підлягають задоволенню.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача і це відноситься до дискреційних повноважень органів ПФУ, лише після встановлення наявності у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, ГУ ПФУ в Чернігівській області має вирішити питання щодо призначення йому пенсії за віком.
Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи позивача з 25 липня 1991 року по 30 вересня 1992 року, з 01 жовтня 1992 року по 22 лютого 1995 року, з 10 жовтня 1999 року по 23 лютого 2001 року.
В іншій частині позовних вимог до ГУ ПФУ в Чернігівській області слід відмовити.
Оскільки оскаржувані дії та рішення не було ухвалено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в задоволенні позовних до цього відповідача слід відмовити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову сторони, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211грн. 20коп., що документально підтверджується квитанцією №0073-2930-5520-6626 від 03.12.2024 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 605грн. 60коп. з урахуванням часткового задоволення позовних вимог підлягає стягненню на користь позивача з ГУ ПФУ у Чернігівській області.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд.83а, ЄДРПОУ 21390940) про визнання дій і рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з 11.09.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії № 046450011984 від 18.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи позивача з 25 липня 1991 року по 30 вересня 1992 року, з 01 жовтня 1992 року по 22 лютого 1995 року, з 10 жовтня 1999 року по 23 лютого 2001 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд.83а, ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605грн. 60коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець