10 лютого 2025 рокуСправа №160/31796/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
02.12.2024 року в системі «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі -відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиконання судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року по справі №160/7574/24, яке набрало законної сили 30.05.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виконати рішення суду від 29.04.2024 року по справі №160/7574/24, виплативши позивачу заборгованість по пенсійних доплатах у розмірі 76 000 грн. за період з 01.07.2021 року по 31.08.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 33 699 грн. відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення в розмірі 10 000 грн. відповідно до статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати звіт про його виконання протягом визначеного судом строку.
06.12.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначений розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 20.12.2024 року, відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 06.02.2025р. провадження по справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиконання судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року по справі №160/7574/24, яке набрало законної сили 30.05.2024 року, та зобов'язання виконати рішення суду від 29.04.2024 року по справі №160/7574/24, виплативши позивачу заборгованість по пенсійних доплатах у розмірі 76 000 грн. за період з 01.07.2021 року по 31.08.2024 року закрито.
В обґрунтування позовних вимог в частині позовних вимог щодо зобов'язання виплатити компенсацію втрати частини доходів та відшкодувати моральну шкоду, позивач посилався на те, що відповідач, як орган, що здійснює пенсійні виплати, зобов'язаний нараховувати та виплачувати компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку із затримкою у виплаті пенсійних доплат. У зв'язку з невиконанням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області судового рішення вчасно, позивач зазнав матеріальних втрат у вигляді втрати частини доходу через знецінення грошових коштів, що підлягають компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому відповідач має виплатити позивачу компенсацію за весь період затримки пенсійних доплат, починаючи з 01.07.2021 року до фактичної дати виплати, яка розрахована ним в розмірі 33 699грн. Щодо моральної шкоди, позивач посилався на те, що як військовослужбовець, призваний по мобілізації відповідно до Указу Президента України, змушений, окрім виконання службових обов'язків у воєнний час, витрачати час і зусилля на боротьбу за свої порушені права. Це заважає йому повністю віддаватися виконанню своїх службових обов'язків та негативно впливає на моральний і фізичний стан. Крім того, затримка виконання рішення суду та невиплата щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2 000 грн. протягом тривалого часу створила суттєві труднощі у забезпеченні базових потреб, що спричинило додаткові душевні страждання. Враховуючи тривале невиконання судового рішення, постійні звернення до органів державної влади та вимушеність повторно захищати свої права, позивач вважав, що відповідач зобов'язаний компенсувати завдану моральну шкоду, розмір якої визначений позивачем як 10 000 грн. Цей розмір, на думку позивача, відповідає характеру і тривалості порушення, вимогам розумності та справедливості, встановленим статтею 23 ЦК України, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року у справі №160/7574/24, яке набрало законної сили 30.05.2024 року було визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті щомісячної доплати до пенсії позивачу з 01.07.2021 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 року «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» та зобов'язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн. з 01.07.2021 року з урахуванням фактично виплачених сум.
03.09.2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із зверненням №38652/ К-0400-24, в якому просив надати розрахунок щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн. за період з 01.07.2021 року, яку позивачу не було виплачено. Також позивач просив надати інформацію про строки проведення виплати заборгованості зазначеної доплати за період із 01.07.2021 року по 01.06.2024 року.
Згідно відповіді ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 30.09.2024 року №53502-38650/К-01/8-0400/24 перерахунок на виконання рішення суду здійснено, проведено розрахунок доплати за період з 01.07.2021 року по 31.08.2024 року, який становить 76 000грн. Доплата за виконання рішення суду буде здійснена після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету в порядку черговості виконання рішення суду за датою набрання ними законної сили.
Позивачем проведений розрахунок компенсації, який становить 33 699грн.
Отже, спір між сторонами виник з підстав виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відмови в поновленні виплати пенсії позивачу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ ( Далі - Закон №2050).
Відповідно до ст. 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів (в тому числі пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема це пенсія.
Відповідно до ст. 3 Закону №2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
При цьому, за приписами ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, у разі порушення щомісячного строку виплати пенсії згідно вказаних приписів орган Пенсійного фонду України зобов'язаний виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходів у тому місяці, у якому здійснена фактична виплата заборгованості пенсії за відповідний місяць.
З наданих позивачем доказів вбачається, що фактично заборгованість по пенсії, розмір якої відповідачем визначений як 76 00грн. не виплачена позивачу, а тому позовні вимоги є передчасними в цій частині.
Що стосується вимог про зобов'язання відшкодувати моральну шкоду, то суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 цієї постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На підтвердження доказів завдання моральної шкоди, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).
У своїй позовній заяві позивач посилається на неодноразові звернення до відповідача щодо тривалого виконання рішення суду, необхідність йому як військовослужбовцю, призваному по мобілізації витрачати час і зусилля на боротьбу за свої порушені права і це негативно впливає на моральний і фізичний стан позивача. Крім того, затримка виконання рішення суду та невиплата щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2 000 грн. протягом тривалого часу створила суттєві труднощі у забезпеченні базових потреб, що спричинило додаткові душевні страждання.
Розмір моральної шкоди позивач визначив в сумі 10 000 грн.
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди суду не надано.
Сам факт невиплати позивачу коштів в розмірі 76 000грн. не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при відмові в задоволенні позовних вимог, судові витрати не підлягають компенсації за рахунок відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки та порядку, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець