Справа № 753/1298/24 Головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
Провадження № 22-ц/824/1352/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
06 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2024 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», ОСОБА_2 про стягнення частини страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»(далі - АТ «СК «АРКС») на його користь 15 494,86 грн невиплаченої частини страхового відшкодування, аз ОСОБА_2 - 102 315,84 грн матеріальноїшкоди та 10 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі -ДТП).
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17 серпня 2023 року у м. Києві по вул. О. Мишуги, 2,сталась ДТП за участі автомобіля марки «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить йому на праві власності, що спричинило механічне пошкодження його транспортного засобу.
Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні цієї ДТП та притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія автомобіля марки «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_1 , на дату ДТП була застрахована в АТ «СК «АРКС» відповідно до полісу № ЕР/215287650 від 21 червня 2023 року з лімітом відповідальності страховика у розмірі 160 000 грн.
Позивач вказував, що звернувся до АТ «СК «АРКС» із заявою про виплату страхового відшкодування і у жовтні 2023 року страховик здійснив йому виплату страхового відшкодування у розмірі 73 858,23 грн.
Проте, відповідно до висновку ТОВ «Клевер Експерт» № 389/10-23 від 19 жовтня 2023 року, складеного на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, внаслідок пошкодження автомобіля в ДТП, складає 89 353,09 грн, а вартість його відновлювального ремонту - 191 668,93 грн.
АТ «СК «АРКС» відмовилося доплатити йому 15 494,86 грн з посиланням на звіт № 3632 ФОП «Нікулін» про оцінку вартості матеріального збитку від 30 серпня 2023 року, який замовив страховик.
Таким чином, невиплачена АТ «СК «АРКС» частина суми страхового відшкодування складає 15 494,86 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 , як винуватець ДТП, має відшкодувати йому різницю між фактичним розміром шкоди і вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу, позивач вважав, що з неї підлягає стягненню майнова шкода (реальні збитки) у розмірі 102 315,84 грн, а також завдана йому у зв'язку із пошкодженням майна моральна шкода, розмір якої він оцінив у 10 000 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ДТП, та 1 211,20 грн судового збору, а всього - 6 211,20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення зі страховика доплати страхового відшкодування у розмірі 15 494,86 грн, суд першої інстанції виходив з того, що така доплата розрахована позивачем на підставі виготовленого на його замовлення висновку № 389/10-23 від 19 жовтня 2023 року, виконаного ТОВ «Клевер Експерт», з якого вбачається, що вартість матеріального збитку (із урахуванням зносу) нанесеного власнику автомобіля «Nissan Teana», складає 89 353,09 грн, а вартість відновлювального ремонту становить 191 668,93 грн.
На думку суду, позивач, звернувшись 12 жовтня 2023 року до ТОВ «Клевер Експерт», порушив порядок визначення розміру збитків, встановлений пунктами 34.2, 34.3 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом яких, якщо представник страховика у 10-денний робочий термін з дня отримання повідомлення про ДТП не направить свого представника на місце настання страхового випадку або до місця знаходження пошкодженого майна для визначення розміру збитків, тільки тоді потерпілий має право самостійно обирати експерта для визначення розміру шкоди.
У даній справі страховик вчасно звернувся до суб'єкта оціночної діяльності та у зазначений термін був встановлений розмір матеріальної шкоди, а тому суд першої інстанції вважав висновок № 389/10-23 від 19 жовтня 2023 року недопустимим доказом, оскільки він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Крім того, ОСОБА_1 на підтвердження понесеного ним у майбутньому розміру відновлювального ремонту його автомобіля в сумі 135 620 грн надав наряд-замовлення № 4376 від 26 серпня 2023 року постачальника ФОП ОСОБА_3 . Однак, виходячи зі змісту даного документу, ФОП ОСОБА_3 не є спеціалізованою станцією технічного обслуговування для автомобілів «Nissan», не є суб'єктом оціночної діяльності, тому цей наряд-замовлення не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача. За таких обставин суд поклав в основу рішення показники матеріального збитку та відновлювального ремонту, що містяться у звіті № 3632 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу від 30 серпня 2023 року, складеного ФОП ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з винуватця ДТП 102 315,84 грн в якості різниці між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та сплаченим страховим відшкодуванням страховиком відповідно до статті 1194 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплачена сума страхового відшкодування для здійснення відновлювального ремонту автомобіля позивача розрахована відповідно до чинного законодавства і не перевищує ліміт відповідальності за пошкодження майна, розмір якого складає 160 000 грн, що визначений страховим полісом. При цьому відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Як зазначила представник позивача у судовому засіданні, ремонт автомобіля позивача не здійснювався на час розгляду справи. Отже, доказів на підтвердження суми реально понесених витрат на ремонт автомобіля позивачем суду не надано, як не надано і доказів того, що проведений ремонт автомобіля перевищує суму фактично виплаченого страхового відшкодування у розмірі 73 858,23 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, районний суд зазначив, що позивач отримав психологічні переживання та моральні страждання від значного пошкодження свого автомобіля в зазначеному ДТП, що є очевидно зрозумілим, йому довелося змінити спосіб свого життя через неможливість користуванням ним, тому з відповідачки на його користь підлягає стягненню 5 000 грн моральної шкоди.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 травня 2024 року заяву представника позивача - адвоката Якушової Н.Е. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем надано належним чином посвідчені документи на підтвердження фактично понесених витрат на отримання правової допомоги у цій справі, тому виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, врахувавши складність справи, час, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, вимоги статті 141 ЦПК України щодо покладення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають відшкодуванню з відповідачки у розмірі 2 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, її узагальнені доводи та позиції інших учасників справи
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач в особі представника - адвоката Якушової Н.Е. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення частини страхового відшкодування та матеріальної шкоди, а також в частині стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:
стягнути з АТ «СК «АРКС» на його користь суму страхового відшкодування у розмірі 33 465,77 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 28 296 грн;
стягнути з відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, а також понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що він як потерпілий не мав права залучати іншого оцінювача, якщо страховик відповідно до пунктів 34.2, 34.3 статті 34 вищевказаного Закону з'явився у визначений строк, зокрема до місця знаходження пошкодженого майна для визначення розміру збитків.
Вважає, що зазначені дії страховика та потерпілого відносяться до випадків, які визначені у статті 41 Закону про обов'язкове страхування «Регламентні виплати з централізованих страхових резервних фондів МТСБУ».
Проте, пункт 34.4 статті 34 Закону визначає, що для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти.
Тобто, в даному випадку позивач мав право звертатись до інших оцінювачів у разі незгоди із оціненою страховиком шкодою, заподіяною внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З наведених підстав позивач вважає, що наданий ним висновок № 389/10-23 ТОВ «Клевер Експерт» щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, є належним доказом оцінки нанесеної шкоди власнику транспортного засобу «Nissan Teana» д.н.з НОМЕР_2 , в якому визначено як матеріальний збиток із врахуванням зносу у розмірі 89 353,09 грн, так і вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу вузлів і деталей у розмірі 191 668,93 грн.
Також позивач зазначає, що наданий наряд-замовлення ФОП ОСОБА_3 № 4376 від 26 серпня 2023 року, який він надавав АТ «СК «АРКС» для розрахунку розміру страхового відшкодування, є належним доказом того, в яку суму може обійтись відновлювальний ремонт його пошкодженого транспортного засобу.
Висновки суду першої інстанції про те, що ФОП ОСОБА_3 не є спеціалізованою станцією технічного обслуговування для автомобілів «Nissan» і не являється суб'єктом оціночної діяльності є необґрунтованими та безпідставними, адже АТ «СК «АРКС» не було надано до суду документів, які підтверджують ці твердження.
Крім того вказує, що в період між ухваленням оскаржуваного рішення та поданням апеляційної скарги автомобіль «Nissan Teana» д.н.з НОМЕР_2 , який був пошкоджений в ДТП, було відновлено, про що до апеляційної скарги додані відповідні документи, відповідно до яких розмір понесених витрат на відновлення транспортного засобу склав 135 620 грн. Відповідно до акту виконаних робіт № 4376 від 20 квітня 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_3 , понесені ним витрати становлять 135 620 грн без ПДВ. ФОП ОСОБА_3 не є платником ПДВ.
Вказані обставини є нововиявленими і такими, які можуть вплинути на правильність ухвалення рішення у справі.
При цьому, виходячи із відомостей з ЄДР про фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 , серед видів діяльності останнього значиться «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів», що надає право цьому ФОПу надавати відповідні послуги.
Відповідно до висновку № 389/10-23 для складових КТЗ з терміном експлуатації більше 12 років значення коефіцієнта фізичного зносу приймається рівним 0.7. Враховуючи це та беручи до уваги дані з акту виконаних робіт № 4376 від 20 квітня 2024 року реальна вартість відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ із врахуванням зносу становить 107 324 грн без ПДВ ((94 320 грн х 0.7) + 41 300 грн).
З огляду на викладене, позивач зазначає, що розмір нанесеної йому шкоди відповідно до висновку № 389/10-23 ТОВ «Клевер-Експерт» оцінено правомірно, але у зв'язку із тим, що йому вдалось провести відновлювальний ремонт автомобіля меншою сумою, АТ «СК «АРКС» повинно доплатити різницю між виплаченим розміром страхового відшкодування та розміром відновлювального ремонту із врахуванням зносу, а саме у розмірі 33 465,77 грн (107 324 грн - 73 858,23 грн), а ОСОБА_2 повинна відшкодувати йому завдану шкоду у розмірі 28 296 грн, що є розміром зносу транспортного засобу, який її страховик віднімав при розрахунку виплати страхового відшкодування.
Також позивач вважає, що у додатковому рішенні районний суд не обґрунтував свої висновки щодо зменшення заявлених витрат на правничу допомогу, які були підтвердженні актом наданих послуг. Внаслідок подання апеляційної скарги він теж несе судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 633,60 грн і на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, розмір яких визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і є фіксованим.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «СК «АРКС» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що ОСОБА_1 безпідставно наполягає на тому, що АТ «СК «АРКС» має здійснити розрахунок суми страхового відшкодування на підставі наданих ним документів, таких як: звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 389/10-23 від 19 жовтня 2023 року, наряд замовлення № 4376 від 26 серпня 2023 року, виготовлений ФОП ОСОБА_3 .
Звертає увагу, що з апеляційною скаргою позивачем також було подано акт виконаних робіт № 4376 від 20 квітня 2024 року, виготовлений ФОП ОСОБА_3 , на підставі якого позивач здійснив новий розрахунок суми страхового відшкодування, за яким вже просить стягнути зі страховика 33 465,77 грн.
Тобто, по суті ОСОБА_1 змінив підстави та предмет позову, у зв'язку з чим АТ «СК «АРКС» зазначає, що визначило розмір страхового відшкодування в результаті пошкодження належного позивачу автомобіля «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , у відповідності до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним законом, що встановлює порядок відшкодування шкоди за полісом обов'язкового страхування.
Оскільки між страховиком та позивачем не було досягнуто згоди про розмір страхового відшкодування, на замовлення страховика у відповідності до вимог статей 22, 29, 34 цього Закону суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 (так як він здійснював огляд пошкодженого автомобіля у строки, встановлені Законом), було складено звіт № 3632 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу від 30 серпня 2023 року, на підставі якого страховиком і було розраховано страхове відшкодування, яке в подальшому виплачено позивачу.
Таким чином, вимоги ОСОБА_1 щодо необхідності розрахунку АТ «СК «АРКС» суми страхового відшкодування на підставі звіту № 389/10-23 від 19 жовтня 2023 року, наряду замовлення № 4376 від 26 серпня 2023 року є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такий розрахунок було здійснено страховою компанією в порядку та на підставі документів, передбачених законом.
Додатково звертає увагу, що позивачем не доведено, що ФОП ОСОБА_3 є спеціалізованою станцією технічного обслуговування для автомобілів «Nissan», має у своєму штаті кваліфікованих фахівців, які мають відповідну кваліфікацію для ремонту автомобілів даної моделі та марки або є суб'єктом оціночної діяльності, тому його наряд-замовлення № 4376 від 26 серпня 2023 року не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження, як вартості відновлювального ремонту автомобіля «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , так і розміру збитку у зв'язку з пошкодженням цього транспортного засобу.
У свою чергу акт виконаних робіт також є неналежним та недопустимим доказом у справі № 753/1298/24, на підставі якого можливе визначення розміру завданого збитку, внаслідок пошкодження належного позивачу автомобіля.
Крім того, АТ «СК «АРКС» висловлює свої заперечення щодо визнання поважними причин неподання позивачем до Дарницького районного суду м. Києва акту виконаних робіт № 4376 від 20 квітня 2024 року, який виготовлено ФОП ОСОБА_3 , оскільки останній є новим доказом у справі. ОСОБА_1 міг повідомити про здійснення ремонту автомобіля та попросити відкласти розгляд справи чи оголосити перерву під час розгляду справи в суді першої інстанції, натомість лише після ухвалення у справі рішення від 19 квітня 2024 рок відразу на наступний день було виписано акт виконаних робіт.
Таким чином, позивач подав нові докази, які не подавав до суду першої інстанції, щоб обґрунтувати свою позицію, оскільки у позові було відмовлено серед іншого у зв'язку з недоведеністю розміру реальних збитків, які ОСОБА_1 поніс внаслідок ДТП та факту здійснення ремонту автомобіля. Більше того, на підставі акту виконаних робіт позивач змінює предмет позову, адже просить стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 33 465,77 грн, хоча у позовній заяві від 10 січня 2024 року просив стягнути доплату до страхового відшкодування у розмірі 15 494,86 грн, розмір якої було розраховано на підставі звіту № 389/10-23 від 19 жовтня 2023 року.
Відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція Київського апеляційного суду
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
За змістом частини першої та третьої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів не вбачає підстав для прийняття нових доказів, які додані позивачем до апеляційної скарги, оскільки ці докази були відсутні на час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі і останній не навів причин, за яких він не міг надати їх до суду першої інстанції.
Також колегія суддів вважає, що позивач не має права на зміну позовних вимог в апеляційній скарзі, а тому рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2024 року перевіряється лише в частині його позовних вимог до АТ «СК «АРКС» про стягнення доплати страхового відшкодування, а до ОСОБА_2 - про відшкодування майнової шкоди в межах заявлених позовних вимог. В частині вирішених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2011 року випуску, чорного кольору.
21 червня 2023 року АТ «СК «АРКС» та ОСОБА_5 уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у вигляді полісу № ЕР216342364, за змістом якого цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована на період з 21 червня 2023 року по 20 червня 2024 року включно з лімітом відповідальності за шкоду нанесену майну - 160 000 грн; за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 320 000 грн, розмір франшизи - 0,00 грн.
17 серпня 2023 року о 19-30 год. у м. Києві по вул. О. Мишуги, 2, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Chevrolet Aveo», д.н.з. НОМЕР_1 , порушивши пункт 2.3 та пункт 13.1 ПДР України, здійснила зіткнення з припаркованим автомобілем «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави.
17 серпня 2023 року до контакт центру АТ «СК «АРКС» звернувся ОСОБА_6 із заявою про подію та виплату за договором страхування.
22 серпня 2023 року до страховика надійшла аналогічна заява від ОСОБА_1 .
З метою проведення огляду пошкодженого транспортного засобу «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , страховиком було залучено суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_4 , який 22 серпня 2023 року здійснив огляд пошкодженого автомобіля і склав акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість).
25 серпня 2023 року ОСОБА_1 направив АТ «СК «АРКС»заяву про виплату страхового відшкодування.
Згідно із звітом № 3632 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу від 30 серпня 2023 року, складеного СОД - ФОП ОСОБА_4 , вартість завданого позивачу матеріального збитку складає 84 027,86 грн, а вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача - 144 972,45 грн.
Враховуючи, що АТ «СК «АРКС» не мало інформації про здійснення відновлювального ремонту автомобіля «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_2 , позивачу на підставі пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було розраховано та сплачено 73 858,23 грн страхового відшкодування, з яких: 23 010 грн - вартість ремонтно-відновлювальних робіт; 16 621,73 грн - сума вартості необхідних для ремонту матеріалів без ПДВ; 85 013,65 грн - сума вартості складових, що підлягають заміні без ПДВ; 0,5974 - коефіцієнт фізичного зносу для КТЗ.
При цьому доплата страхового відшкодування була можлива у розмірі ПДВ на запасні частини та матеріали і може бути здійснена за умови отримання страховиком документально підтвердженого факту оплати проведеного ремонту. На час розгляду справи ремонт пошкодженого автомобіля позивача не здійснювався.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає в повній мірі.
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Щодо позовних вимог до АТ «СК «АРКС»
Статтею 28 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Згідно з пунктами 34.1, 34.2 статті 34 Закону № 1961-ІV страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися, зокрема зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків (пункт 36.4 статті 36 Закону № 1961-IV).
У відповідності до пункту 36.7 статті 36 Закону № 1961-IV рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 686/5234/15-ц зазначено, що «ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» виконано свої зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку оцінено шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та у визначені Законом строки виплачено страхове відшкодування. Так як Закон не встановлює обов'язку страховика коригувати розмір страхового відшкодування залежно від коливання курсу валюти та відповідної зміни вартості відновлювального ремонту, у суду не було правових підстав для стягнення зі страхової компанії на користь позивача додаткової суми страхового відшкодування, обрахованого з розміру матеріального збитку, визначеного у цінах на день проведення експертизи».
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 подано до АТ «СК «АРКС» заяву про подію та виплату за договором страхування, а також у цей же день складено між сторонами акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) (а.с. 118а, 120)
25 серпня 2023 року позивач звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, при цьому в заяві не зазначив розміру шкоди і до заяви не подав жодного документа, який би доводив розмір завданої внаслідок пошкодження його автомобіля в ДТП шкоди (а.с. 109).
Страховик провів розрахунок суми страхового відшкодування, розмір якого складав 61 363,54 грн і з яким ОСОБА_1 не погодився, про що зазначив на вказаному розрахунку (а.с. 109а).
Оскільки страховик із потерпілою особою не дійшли згоди щодо розміру виплати страхового відшкодування, АТ «СК «АРКС» на підставі пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IVзамовило проведення оцінки вартості матеріальної шкоди.
Відповідно до звіту № 3632 від 30 серпня 2023 року про оцінку вартості матеріального збитку вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 144 972,45 грн (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування), а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 84 027,86 грн (а.с. 110-113).
Страховик виконав покладений на нього обов'язок і 05 вересня 2023 року здійснив на користь позивача регламенту виплату на суму 73 858,23 грн, що включає себе вартість відновлювального ремонт без ПДВ та за вирахуванням зносу транспортного засобу (а.с. 123, 124).
Підставою для пред'явлення позовної вимоги про стягнення зі страховика невиплаченої частини страхового відшкодування у розмірі 15 494,86 грн ОСОБА_1 зазначив висновок ТОВ «Клевер Експерт» щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 389/10-23 від 12 жовтня 2023 року, а також наряд- замовлення № 4376 від 26 серпня 2023 року, виготовлений ФОП ОСОБА_3 .
При цьому підстав для проведення позивачем повторної оцінки вартості матеріальної шкоди після отримання страхового відшкодування у позовній заяві не вказано.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в тій частині, що страхова компанія виконала покладений на неї обов'язок щодо виплати страхового відшкодування потерпілій в ДТП особі. При цьому доплата страхового відшкодування можлива у розмірі ПДВ на запасні частини і матеріали та може бути здійснена страховиком за умови отримання ним документально підтвердженого факту оплати фактично проведеного відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. На час розгляду справи судом першої інстанції ремонт автомобіля позивачем не здійснювався.
Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «СК «АРКС» про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодуванняузгоджуються з висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/1271/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц та від 10 червня 2020 року у справі № 333/2096/17.
Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що потерпілий може самостійно обирати суб'єкта оціночної діяльності для визначення розміру заподіяної шкоди внаслідок ДТП, оскільки таке право потерпілому надається у випадку не проведення оцінки заподіяної шкоди страховиком відповідно до пункту 34.3 статті 34 Закону № 1961-ІV.
Обґрунтування позиції позивача пунктом 34.4 статті 34 Закону № 1961-IV, на думку колегії суддів, є помилковим, оскільки цей пункт надає право залучати інших експертів або юридичних осіб, у яких в штаті є експерти, при цьому ця норма не скасовує дію пункту 36.6 статті 36 цього Закону, якою передбачено в яких саме випадках можуть бути залучені інші експерти.
За таких обставин, встановивши дійсні обставини спірних правовідносин між позивачем і страховиком та правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування потерпілому у бажаному ним розмірі ґрунтується на вимогах закону.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 .
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди винуватцем ДТП.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір, що виник з деліктного зобов'язання про відшкодування шкоди власнику пошкодженого майна (транспортного засобу) винною особою - заподіювачем шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Зазначена норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком (МТСБУ). Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
Статтею 29 Закону № 1961-IV передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У даному випадку позивачем як потерпілою особою пред'явлено вимогу до відповідачки як винуватця ДТП про відшкодування залишку між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яку виплатив її страховик, для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу в ДТП.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує потерпілого визначати розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, відповідно до вже сплаченої реальної вартості виконання відповідних відновлювальних робіт.
Розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином сам по собі факт не здійснення потерпілою особою фактичної оплати, яку він мусить здійснити для відновлення пошкодженого автомобіля, не є достатньою підставою, у розумінні статей 22, 1192, 1194 ЦК України, для відмови у позові про відшкодування матеріальної шкоди.
Отже, системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказаний правовий висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20, який підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 , що відповідає висновку, зробленому у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16, згідно якого за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає, оскільки у справі, що переглядається, позивач заявив вимогу не про стягнення повної вартості автомобіля, а щодо стягнення вартості відновлювального ремонту автомобіля, в результаті його пошкодження при ДТП, винуватцем якого є відповідачка.
Таким чином якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі N 370/2787/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17.
Водночас, суд першої інстанції не врахував, що вартість відновлювального ремонту без урахування зносу - це ті збитки, які позивач мусить понести для відновлення свого порушеного права та втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі.
Оскільки страхова компанія відшкодовує дійсну шкоду за виключенням фізичного зносу деталей та встановленої договором франшизи, із завдавача шкоди ОСОБА_2 на користь потерпілого від ДТП ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування зносу з вирахуванням ПДВ (виходячи із суми відшкодування), які за умови пред'явлення відповідних документів позивач має можливість отримати із страхової компанії, та виплаченим відшкодуванням, що становить 54 111,49 грн (127 969,72 грн (вартість відновлювального ремонту без врахування втрати товарної вартості за мінусом ПДВ) - 73 858,23 грн (виплачене страховиком відшкодування)).
Стягнення майнової шкоди у цьому розмірі на користь позивача з відповідачки, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, так як вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування і така різниця становить 54 111,49 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволенні позову.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «СК «АРКС» про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2024 року необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Отже, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2024 року по суті спору в частині вимог позивача, які стосуються відповідачки ОСОБА_2 , то додаткове рішення цього ж суду від 03 травня 2024 року слід скасувати та здійснити новий розподіл судових витрат у справі.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.
На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ціни позову) з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 591,12 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 886,68 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 1 477,80 грн судового збору.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У частині другій статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20) зазначено, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Факт надання правової (правничої) допомоги Якіну Д.А. в суді першої та апеляційної інстанції у цій справі адвокатом Якушовою Н.Е. на підставі договору № 03-10/2023від 13 жовтня 2023 року підтверджується матеріалами справи, а порядок обчислення гонорару клієнт з адвокатом визначали у додаткових угодах до цього договору у фіксованому розмірі в сумі 15 000 грн за кожну судову інстанцію, які позивач сплатив згідно наданих прибуткових касових ордерів (а.с. 187-194, 217-221).
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В частині третій статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У випадку встановленого договором про надання правової допомоги фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову ОСОБА_1 є відшкодування шкоди у загальному розмірі 127 810,70 грн, з яких суд першої та апеляційної інстанції задовольнив вимог позивача щодо стягнення з відповідачки матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 59 111,49 грн. Підготовка представником позивача - адвокатом Якушовою Н.Е. позовної заяви і апеляційної скарги не вимагали аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу, оскільки зазначена справа не відноситься до категорії справ значної складності, які потребують самостійного напрацювання представником окремого правового висновку та вишукування доказів, які б мали істотне значення для справи.
Отже, заявлена сума витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 30 000 грнє непропорційною розміру задоволених позовних вимог, очевидно завищеною, належним чином не обґрунтованою, що суперечать критеріями розумності і співрозмірності таких витрат складності справи та дійсному обсягу виконаних робіт (наданих послуг), які були необхідними для захисту інтересів позивача в суді першої та апеляційної інстанції
Слід врахувати, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову (апеляційної, касаційної скарги), а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
На думку колегії суддів, ураховуючи доведений факт складання і подання процесуальних документів у справі, участь адвоката в судових засіданнях у суді першої інстанції та перегляд справи апеляційному суді у порядку письмового провадження, а також з огляду на погоджену вартість вказаних юридичних послуг у додаткових угодах до договору про надання правничої допомоги та лише часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , 10 000 грн винагороди адвоката Якушової Н.Е. є достатньою компенсацією з урахуванням виконаної роботи цим адвокатом та обсягом наданих послуг, виходячи з обставин даної справи, критерію розумності розміру витрат, а також впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим щодо суми коштів, які позивач змушений був реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в судах та відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 54 111,49 грн в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
В іншій оскаржуваній частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 травня 2024 року скасувати.
Змінити розподіл судових витрат у справі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 477,80 грн сплаченого судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній