06 лютого 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 363/4008/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4963/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Рудюка О.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якій остання просила: встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період часу з січня 2019 року по 23 квітня 2021 року включно; визнати, що садовий будинок, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 садовий будинок загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_1 (а.с. 1-21).
Разом з позовом ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій остання просила: накласти арешт на садовий будинок, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_1 , номер відомостей про речове право: 55291374;
заборонити до набрання рішенням суду по даній справі законної сили органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також приймати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів нерухомого майна щодо садового будинку, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_1 , номер відомостей про речове право: 55291374 (а.с. 22-29).
Подану заяву обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , з яким ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, в кінці 2019 року вирішили спільними зусиллями побудувати для себе садовий будинок на земельній ділянці, яка належала на праві власності ОСОБА_3 . Приблизно у грудні 2019 року, досягнувши усної домовленості з ОСОБА_3 щодо будівництва садового будинку на його земельній ділянці, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розпочали будівництво. Крім того, з ОСОБА_3 дійшли згоди, що після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію та отримання всіх необхідних документів, останній зобов'язався переоформити будинок разом із земельною ділянкою на ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. За життя ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_3 не дотримався усної домовленості та не переоформив будинок разом із земельною ділянкою на ОСОБА_4
03.06.2024 року на підставі договору дарування ОСОБА_3 подарував спірний садовий будинок та земельну ділянку ОСОБА_1 . Таким чином, існують реальні ризики подальшого укладення правочинів щодо садового будинку для переоформлення права власності на інших осіб з метою штучного створення у третіх осіб правового режиму «добросовісного набувача», що матиме правовим наслідком унеможливлення задоволення судом індикаційного позову у даній справі (а.с. 22-29).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року накладено арешт на садовий будинок, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_1 , номер відомостей про речове право: 55291374. Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії, щодо садового будинку, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100(а.с. 35-38).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 27 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крезе О.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 41-44).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що зі змісту ухвали вбачається відсутність доводів, які б підтверджували правову позицію суду першої інстанції, а також відсутність висновків суду щодо конкретних доказів та обставин, які послугували зробленим висновкам про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що майно відносно якого вжито заходи забезпечення позову оскаржуваною ухвалою може вибути з права власності апелянта.
Єдиним доводом, який оцінено судом в ухвалі, є припущення про наявність усної домовленості відповідача ОСОБА_3 із своїм сином померлим ОСОБА_4 щодо переоформлення будинку разом із земельною ділянкою на останнього.
Зауважував, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а 03.06.2024 року на підставі договору дарування ОСОБА_3 було подаровано будинок своїй онучці. Яким чином переоформлення будинку з дідуся на онуку свідчить про реальні ризики подальшого укладення правочинів щодо садового будинку для переоформлення права власності на інших осіб з метою штучного створення у третіх осіб правового режиму «добросовісного набувача», що матиме правовим наслідком унеможливлення задоволення судом віндикаційного позову у даній справі, судом не зазначено. Звертав увагу, що всі доводи позивача зводились до наявності усної домовленості, що не підтверджено жодним доказом.
Вказував, що фактично в оскаржуваній ухвалі наведено загальні формулювання, які враховуються при вирішення питання про забезпечення позову, в той же час, не наведено мотивів для вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб (а.с. 41-44).
03 січня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Уланівського С.Є., в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення (а.с. 84-91).
14 січня 2025 року до апеляційного суду надійшла відповідь на відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Крезе О.О. з проханням скасувати оскаржувану ухвалу і відмовити в забезпеченні позову (а.с. 92- 98).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Крезе О.О., представник ОСОБА_3 - адвокат Боднар Б.Є. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представника ОСОБА_2 - адвокат Уланівський С.Є. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси. Факт належного повідомлення ОСОБА_1 підтвердив її представник - адвокат Крезе О.О., належне сповіщення ОСОБА_3 підтвердила його представник - адвокат Боднар Б.Є., про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Позивачка ОСОБА_2 була завчасно сповіщена поштовим повідомленням, про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення суду і факт належного сповіщення позивачки не заперечував її представник - адвокат Уланівський С.Є. (а.с. 61-63, 68-75, 99-102).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вищезазначене та положення п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено, що предметом заявлених позовних вимог у цій справі є встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в період часу з січня 2019 року по 23 квітня 2021 року включно; визнання, що садовий будинок, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 садового будинку, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_1 , номер відомостей про речове право: 55291374.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого щодо об'єкта нерухомого майна від 13 серпня 2024 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить: садовий будинок, загальною площею 136 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100 (а.с. 31-32).
При цьому, підстава внесення запису щодо набуття права власності на вказаний садовий будинок ОСОБА_1 є договір дарування серія та номер 996, від 03.06.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Н.М. (а.с. 31).
На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існують реальні ризики подальшого укладення правочинів щодо спірного садового будинку для переоформлення права власності на інших осіб з метою штучного створення у третіх осіб правового режиму «добросовісного набувача».
Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний садовий будинок та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного садового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами заяви про забезпечення позову доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, шляхом подальшого відчуження садового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
З такими висновками колегія суддів погодилась та вважає їх правильними, з огляду на предмет позову у даній справі та характер спірних правовідносин. Такі заходи забезпечення позову, як арешт нерухомого майна та заборона вчинення реєстраційних дій, є співмірними із заявленими позивачем вимогами позовної заяви.
При цьому, негативним наслідком незабезпечення позовних вимог у даній справі є можливість реалізації належного відповідачу ОСОБА_1 спірного нерухомого майна.
Таким чином, урахувавши вимоги щодо співмірності обраного заявником заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що між сторонами виник спір щодо садового будинку, загальною площею 136 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2463089332100, а тому існує реальна загроза невиконання чи ускладнення у майбутньому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
При обранні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції урахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів учасників правовідносин, та наклав арешт на майно та заборонив вчиняти реєстраційні дії щодо майна відповідача.
Вжиття заходів забезпечення позову не завдасть настільки істотних наслідків для усіх зацікавлених осіб, ніж якщо такі заходи вжиті не будуть. При цьому головну передумову для вжиття заходів забезпечення позову - забезпечення виконання рішення суду, слід в даному випадку розуміти так, що незастосування таких заходів може позбавити сенсу звернення до суду з позовом, що розглядається, навіть за умови його задоволення, та матиме своїми наслідками остаточне порушення права позивача, в той час як застосування вказаних заходів забезпечення позову може запобігти порушенню прав всіх зацікавлених осіб.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відтак, судом першої інстанції правильно вирішено питання про забезпечення позову у цій справі виходячи з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а тому ухвала є законною та не підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення: 07 лютого 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова