29 січня 2025 року м. Київ
Справа № 369/11373/20
Провадження № 22-ц/824/1228/2025
Резолютивна частина ухвали оголошена 29 січня 2025 року
Повний текст ухвали складено 04 лютого 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року, ухваленого у складі судді Ковальчук Л.М.,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування, в якому просив стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за завдану майнову шкоду у вигляді фактичного пошкодження транспортного засобу у межах ліміту відповідальності у розмірі 100 000 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору, за професійну правничу допомогу та експертне автотоварознавче дослідження у розмірі 18 500 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 березня 2020 року приблизно о 19 год 15 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Kia Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , на 25 км-50 м автодороги М-06 сполученням «Київ-Чоп», рухаючись в крайній правій смузі для руху після перестроювання в середню смугу для руху, різко зменшила швидкість і почала гальмувати, чим створила аварійну ситуацію автомобілю «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , яка рухалась в середній смузі, та через раптову появу автомобіля «Kia Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , загальмувала та змінила напрямок руху, в результаті чого допустила зіткнення з відбійником, пошкодивши керований нею транспортний засіб.
17 лютого 2020 року постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 124 КУпАП.
17 липня 2020 року постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито провадження у справі про притягнення водія ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення.
Транспортний засіб, яким керувала ОСОБА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Внаслідок ДТП автомобіль «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , зазнав значних пошкоджень, відновлювальний ремонт в результаті його пошкодження при визначеній ДТП без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу складає 274 347 грн 78 коп.
Враховуючи, що автомобіль не підлягає ремонту і ринкова вартість вказаного автомобіля на момент пошкодження складає 187 367 грн 94 коп., а ринкова вартість у пошкодженому стані 68 078 грн 17 коп., то відновлювальний ремонт з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складає 119 289 грн 77 коп., що підтверджується висновком експерта №1-04/06 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 04.06.2020 року.
Тобто, матеріальний збиток ОСОБА_1 внаслідок ДТП складає 119 289 грн 77 коп.
Цивільно-правова відповідальність власника «Kia Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , застрахована ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», що підтверджується полісом № ЕР.161300558.
23 червня 2020 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовило у виплаті страхового відшкодування, оскільки у відповідача були відсутні докази щодо встановлення вини винної особи у ДТП.
20 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування матеріального збитку у межах ліміту відповідальності у розмірі 100 000 грн з відповідними додатками, зокрема, постановами.
21 серпня 2020 року відповідач отримав заяву, проте на день подачі позову відповіді не надав.
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 1000 грн, за проведення експертного автотоварознавчого дослідження - 6500 грн, за надання професійної правничої допомоги - 11 000 грн, а тому розмір компенсації понесених позивачем витрат становить 18 500 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що що позивач документально не підтвердив розмір і оплату проведеного ремонту автомобіля, вартість якого визначена виконавцем робіт, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» і страхове відшкодування за завдану майнову шкоду у вигляді фактичного пошкодження транспортного засобу у межах ліміту відповідальності у розмірі 45 757 грн 26 коп.
Постановою Київського апеляційного суду вид листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року залишено без змін.
22 травня 2024 року представник особи, яка не брала участі у справі
ОСОБА_2 - адвокат Кобець Т.М. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи право на апеляційне оскарження, заявник вказує, що підставою для звернення позивача до суду стало те, що предметом спору у вказаній справі було питання правильності визначення ПрАТ «СК «ПЗУ» розміру страхового відшкодування ОСОБА_1 за наслідками ДТА за участі ОСОБА_4 .
На підтвердження того, що у вказаній справі порушуються її права зазначає, що в проваджені Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Предметом спору у вказаній справі є розмір шкоди як різниці між страхового відшкодування та вартістю відновлювального автомобіля внаслідок ДТП
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2024 року клопотання представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 - адвоката Кобець Т.М. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року - задоволено, строк поновлено.
Відкритоапеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 , подануадвокатом Кобець Т.М., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.
22 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача Гончаренко К.М. в якому вона просила апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
В судовому засіданні представник особи яка не брала участі ОСОБА_2 адвокат Семашко Д.М. підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 адвокат Дзецин А.І. проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що 07 березня 2020 року о 19 год 15 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Kia Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , на 25 км-50 м автодороги М-06 сполученням «Київ-Чоп», рухаючись в крайній правій смузі для руху після перестроювання в середню смугу для руху, різко зменшила швидкість і почала гальмувати, чим створила аварійну ситуацію автомобілю «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , яка рухалась в середній смузі, та через раптову появу автомобіля «Kia Cerato», д.н.з. НОМЕР_1 , загальмувала та змінила напрямок руху, в результаті чого допустила зіткнення з відбійником, пошкодивши керований нею транспортний засіб.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2020 року ОСОБА_2 було визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.122 КУпАП, провадження у справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. (а.с. 14)
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2020 року провадження у справі про притягнення водія ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення. (а.с. 15)
У силу ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 власником автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 (а.с. 13)
Сторонами не заперечується, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Відповідно до ч.1 ст.258 ЦПК України, судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Відповідно до ч.3 ст. 259 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Згідно ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказаній нормі кореспондується п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, згідно якого суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, встановлено, що судовим рішенням питання про права такої особи не вирішувалося.
За змістом даних норм особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У ч. 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з п. 22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За положеннями ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до п.п.34.2, 34.3 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експерти'и (дослідження).
За положеннями п. 36.1, 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року, не вирішено питання про права, обов'язки ОСОБА_2 , виходячи з наступного:
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина ОСОБА_2 та отримання позивачем від страховика часткової суми страхового відшкодування. Предметом спору є стягнення страхового відшкодування з страховика.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла, до висновку, що позивач ОСОБА_5 міг звернутись до страхової компанії для виплати страхового відшкодування, а у разі якщо вказаної страхової виплати не вистачить для відновлювального ремонту, звернутись до винуватця ДТП для такого відшкодування.
У вказаній справі предметом спору є саме відшкодування страхової виплати страховиком а не винуватцем ДТП.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У постанові Верховного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18 зазначено, що «закон визначає коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків».
Разом з тим, у мотивувальній частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року не міститься висновків про права та обов'язки ОСОБА_2 , також такі висновки відсутні і в резолютивній частині рішення, а тому вказаним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана ОСОБА_4 , яка не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, апеляційний суд вважає, що згідно приписів ст. 362 ЦПК України апеляційне провадження слід закрити .
Керуючись ст.ст. 268, 362 , 365, 367,369,374,375,381 - 384, 389,390 ЦПК України, суд,-
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року в справі позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування - закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного тексту ухвали до Верховного Суду.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна