29 січня 2025 року м. Київ
Справа № 369/2174/24
Провадження №22-ц/824/1902/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 29 січня 2025 року
Повний текст постанови складено 04 лютого 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі: Луганська окружна прокуратура,
Державна Казначейська служба України,
Головне управління Національної поліції в Луганській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Луганської окружної прокуратури - Чижа Олега Сергійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року, ухваленого у складі судді Пінкевич Н.С.,-
У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної Казначейської служби України, Луганської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Луганській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів досудового розслідування, прокуратури.
Позов обґрунтовано тим, що з 05 січня 2016 року розпочате кримінальне провадження, 28 березня 2016 року слідчим СВ Лисичанського СВ ВП ГУНП України йому вручена повідомлення про підозру, погоджену Лисичанською місцевою прокуратурою, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 та ч.1 ст.366 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016130240000037. 26 квітня 2016 року - повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ч.2 ст.366, ч.2 ст.364 КК України. У подальшому обвинувальний акт направлений до суду. Але вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 09 вересня 2021 року та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року його виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України та кримінальне провадження в частині ч.1 ст.366 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України. Таким чином він перебував під слідством з 04 січня 2016 року по 08 лютого 2023 року - 85 календарних місяці.
Вказав, що під час досудового розслідування він вимушений перевестись з посади головного державного ревізора-інспектора ДПІ м.Лисичанськ на посаду завідувача сектору засобів масової інформації ГУ Держпраці в Луганській області, а з 24 грудня 2020 року його звільнено внаслідок ліквідації органу. Через відкрите кримінальне провадження, він позбавлений можливості працевлаштуватись.
Вказав, що весь це час перебував у постійній напрузі, пригніченому нервовому стані, не маючи змоги повернути своє чесне ім'я та репутацію, що постійно завдавало моральних, душевних страждань, матеріальної шкоди, невпевненості у завтрашньому дні.
Сам факт знаходження його під кримінальним переслідуванням мали стресові наслідки, він вимушена захищатись від пред'явленого обвинувачення, що привело до душевних хвилювань, що негативно вплинуло на звичний уклад життя, моральні страждання та переживання. Внаслідок необґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення завдало душевних страждань, погіршились стосунки з оточуючими людьми, колегами по роботі. Участь у слідчих та судових діях завдало шкоду його діловій репутації. Протягом всього періоду він вимушений приймати участь в слідчих діях та судових засіданнях, витрачати час та кошти, що вимагало від нього додаткових зусиль, необхідних для організації життя. Завдану моральну шкоду оцінює в розмірі 603 500 грн.
Просив суд:
стягнути з бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 603 500 грн. грошової компенсації моральної шкоди.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні.
15 квітня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог. Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет України» з 01 квітня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить 8000 грн. Тому розмір завданої йому моральної має розраховуватись саме з даної величини. За 85 місяців перебування під слідством та судом завдана моральна шкода становить 680 000 грн.
Просив суд:
стягнути з бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 680 000 грн. грошової компенсації моральної шкоди.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Луганської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Луганській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів досудового розслідування, прокуратури задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 659 200,04 грн. (шістсот п'ятдесят дев'ять тисяч двісті грн. 04 коп.)
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що суд враховує, що за час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, необхідність з'являтись на допити, на судові засідання, надавати свої пояснення, збирати докази, користування правовою допомогою.
За таких обставин, суд вважав за можливе визначити розмір відшкодування моральної шкоди, який обчислюється виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що відповідатиме ступеню та глибині душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті та характер моральних страждань.
Оскільки позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 16 місяців, у зв'язку із цим йому завдано моральної шкоди, розмір якої слід визначити з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, тому моральну шкоду суд визначає в розмірі 659 200,04 грн., оскільки позивачем доведено негативний вплив неправомірних дій зазначених органів на його фізичний та психологічний стан. Разом з тим, суд врахував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази впливу даного переслідування на ділову репутацію, наявність роботи, або пред'явлення підозри ще у січні 2016 року.
Не погоджуючись з рішенням суду представником Луганської обласної прокуратури Чиж О.С. подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем до позову не долучено доказів, які б підтвердили факт заподіяння його моральної шкоди.
Вказує, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн., а тому розмір моральної шкоди становить 131 767,74 грн.
29 липня 2024 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 756/19883/21 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Луганської окружної прокуратури - Чиж О.С. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Луганської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Луганській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів досудового розслідування, прокуратури.
Відзив від інших учасників справи на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду в судове засідання в приміщенні Київського апеляційного суду (вул. Солом'янська, 2-а) на 29 січня 2025 року на 15 годину 45 хвилин.
В судовому засіданні представник Луганської окружної прокуратури Ахтирська Л.Д. підтримала доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Савченко П.Д. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 05 січня 2016 року розпочате досудове розслідування кримінального провадження №12016130240000037 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України Лисичанським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.
28 березня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, 26 квітня 2016 року - повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри за ч.2 ст.366, ч.2 ст.364 КК України.
Після завершення досудового розслідування ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт, який скеровано до Лисичанського міського суду Луганської області.
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч.2 ст.364 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення, та визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.366 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 1 рік; на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; також вирішено питання щодо речових доказів (справа 415/2716/16к).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 09вересня 2021року щодо ОСОБА_1 в частині визнання винуватим за ч.1 ст.366 КК України - скасовано та закрито кримінальне провадження за ч.1 ст.366 КК України щодо ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. У решті вирок залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду набирала законної сили з моменту її проголошення та не оскаржувалась в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-, яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/й інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 зазначено, що «Посилання у касаційній скарзі керівника Запорізької обласної прокуратури про те, що розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600 грн, яка вказана у абзаці третьому статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік, а не виходячи з мінімальної заробітної плати у сумі 6 700 грн, що визначена абзацом першим статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», є безпідставними.
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.»
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн., а тому розмір моральної шкоди становить 131 767,74 грн., є необґрунтованими, оскільки стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно з пунктом п'ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 28 березня 2016 року до 08 лютого 2023 року, та не оспорюється у в апеляційній скарзі, судом було постановлено виправдувальний вирок у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач довів право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв'язку з протиправними діями органів досудового розслідування й прокуратури.
Колегія суддів ураховує, що посилання позивача на тривалість його перебування під слідством та судом, необхідність звернення за професійною правничою допомогою, прийняття участі у численних судових засіданнях, є суттєвими, які об'єктивно свідчать про те, що особі було завдано моральну шкоду а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачем до позову не долучено доказів, які б підтвердили факт заподіяння йому моральної шкоди, є необґрунтованими.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення О Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 рокубез змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника Луганської окружної прокуратури Чиж Олега Сергійовича - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна