вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 359/7313/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/928/2025Головуючий у суді першої інстанції - Чирка С.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
23 січня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Поліщук Н.В., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей та дружини та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про визначення способу участі батька у вихованні дітей,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_3 ,у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 60 000, 00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, а потім у розмірі 40 000, 00 грн щомісячно до повноліття ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання у розмірі 20 000, 00 грн щомісячно до досягнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 трирічного віку.
На обґрунтування позову зазначала, що з 02серпня 2014 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вона проживає окремо від чоловіка, має намір розірвати шлюб.
Діти проживають з нею за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувають на повному її утриманні, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 26 липня 2021 року, складеним депутатом Бориспільської міської ради.
Вона займається доглядом за двома дітьми, які не досягли трирічного віку, інших джерел доходу, окрім соціальних виплат по догляду за дітьми, в неї немає, однак відповідач не надає їй належну матеріальну допомогу на дітей.
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив встановити наступний спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з доньками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:
- кожної п'ятниці з 18 год 00 хв до 17 год 00 хв неділі за місцем проживання батька без присутності матері;
- кожен день народження дітей з 12 год 00 хв до 20 год 00 хв без присутності матері;
- першого січня кожного року з 12 год 00 хв до 12 год 00 хв наступного дня без присутності матері;
- 06 січня кожного року з 12 год 00 хв до 12 год 00 хв 07 січня без присутності матері;
- святкові дні з 09 год 00 хв до 20 год 00 хв без присутності матері;
- тижневий відпочинок з дітьми протягом осінніх, зимових та весняних канікул без присутності матері;
- місячний відпочинок з дітьми протягом літніх канікул без присутності матері.
Також просив зобов'язати ОСОБА_1 передавати йому доньок у визначені судом дні для зустрічей.
Зустрічний позов мотивований тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 у них почали виникати непорозуміння щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Хоча діти й зареєстровані за його місцем проживання, станом на 2023 рік вони проживають з матір'ю у Житомирській області.
Оскільки невизначеність місця проживання дітей породжує між ними конфлікти, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5 000, 00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 09 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5 000, 00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 09 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5 000, 00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 09 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 3 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 09 серпня 2021 року і до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 908, 00 грн.
У задоволенні первісного позову в іншій частині відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено наступний спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з доньками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які народилися ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме:
- кожна перша та третя п'ятниця місяця з 18 год 00 хв до 17 год 00 хв неділі за місцем проживання батька, без присутності матері;
- день народження дітей з 12 год 00 хв до 20 год 00 хв в присутності матері;
- Новий рік з 31 грудня 16 год 00 хв по 01 січня 16 год 00 хв в парні роки без присутності матері;
- 06 січня з 12 год 00 хв по 07 січня 12 год 00 хв в непарні роки без присутності матері;
- тижневий відпочинок з дітьми протягом весняних та літніх канікул без присутності матері.
У задоволенні зустрічного позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 992, 40 грн.
Рішення допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Суд першої інстанції виходив з того, що визначений розмір аліментів на дітей та матір відповідає вимогам розумності, буде достатнім для забезпечення належного утримання та відповідатиме можливостям батька надавати допомогу на утримання дітей та позивачки.
Визначаючи спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , суд вбачав за доцільне підтримання дітьми на регулярній основі прямих контактів з обома батьками на основі справедливого балансу між часом, який проводить мати з дітьми та часом, який повинен проводити батько з ними.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову у повному обсязі та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Зазначає, що відповідач інших осіб на утриманні не має, шлюб з особою з інвалідністю був фіктивним та станом на час розгляду справи вже розірваний. Відповідач працює, отримує великий дохід, має нерухоме майно, транспортні засоби та власний бізнес, його стан здоров'я дозволяє працювати, у зв'язку з чим вважає, що ОСОБА_1 може сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі 60 000 грн та на утримання ОСОБА_1 у сумі 20 000 грн щомісячно.
Вказує, що графік побачень з дітьми, визначений судом першої інстанції, є таким, що суперечить інтересам дітей та порушує її права та права її батьків.
Зазначає, що вона ніколи не створювала перешкод у побаченні відповідача з дітьми, а тому встановлення будь-яких графіків побачень батька з дітьми вважає передчасним та таким, що не відповідає інтересам дітей.
Звертає увагу, що вона разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 та до закінчення воєнного стану повертатися в м. Київ не планує.
На переконання скаржниці, встановлення способу побачень відповідача з дітьми без її присутності є вкрай небезпечним, оскільки ОСОБА_2 притягався Бориспільським районним судом Київської області до адміністративної відповідальності за домашнє насильство.
Наполягає на тому, щоб відповідач з огляду на його насильницькі дії в минулому та малолітній вік дітей бачився з ними виключно в її присутності, в тому числі без залишення дітей з відповідачем наодинці на ніч.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено наступний спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з доньками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які народилися ІНФОРМАЦІЯ_3 :
- до досягнення дітьми семирічного віку: перша, третя субота та неділя щомісяця за присутності матері на її території, за попередньою домовленістю сторін та інші дні за домовленістю сторін;
- після досягнення дітьми семирічного віку: кожні другі, четверті вихідні місяця з 10 год 00 хв щосуботи по 17 год 00 хв неділі за місцем проживання батька або на нейтральній території та інші дні за попередньою домовленістю між батьками;
- дні народження, святкові та канікулярні дні - за взаємною домовленістю між батьками;
- відпочинок та оздоровлення дітей під час відпустки батька - за попередньою взаємною домовленістю між батьками.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на повий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керувався тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , належним чином не повідомленого про дату, час та місце судового засідання.
В судовому засіданні в апеляційномусудівзялиучастьпозивачка ОСОБА_1 та її представнк - адвокат Чемерис І.В, якіпідтрималиапеляційнускаргу, просилизадовольнити з викладенихпідстав. Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Поліщук С.А.. у судовому засіданні просилиапеляційнускаргузалишити без задоволення, рішення суду першоїінстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скаргане підлягаєзадоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що сторони від зареєстрованого шлюбу мають трьох дітей: неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року у справі № 753/18611/21 шлюб між сторонами розірвано.
На час розгляду справи судом діти постійно проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідач є директором ТОВ «ТВК-Ніка» та розмір його середнього заробітку становить 6 475 грн за квітень-вересень 2021 року, що підтверджується довідкою ТОВ «ТВК-Ніка» про розмір середньомісячної заробітної плати від 06 жовтня 2021 року.
Згідно витягу з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів ОСОБА_2 сума нарахованого доходу за період з І кварталу 2020 по ІІ квартал 2022 року становить 7 899,86.
ОСОБА_2 проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 , площа якого складає 295,2 кв.м.
Із наданих відповідачем доказів вбачається, що ОСОБА_2 періодично перераховує позивачеві різні суми коштів на утримання дітей, оплачував вартість їхнього навчання у дошкільних закладах.
ОСОБА_1 , будучи допитаною у судовому засідання в якості свідка, повідомила, що визначений нею розмір аліментів на утримання трьох дітей у сумі 60 000 грн буде достатнім для забезпечення усіх їх життєвих потреб.
Зазначала, що незважаючи на досягнення дітьми трирічного віку, утримувати дітей повинен лише батько, оскільки вона не може ніде працевлаштуватись, а заробітна плата у місці її проживання є мінімальною. Проти задоволення зустрічного позову категорично заперечувала у зв'язку з порушенням відповідачем процедури вирішення питання прийняття ним участі у вихованні дітей.
За змістом статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з частиною першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
При визначенні розміру аліментів у сумі 5 000 грн на кожну дитину та 3 000 грн на дружину суд першої інстанції взяв до уваги дохід відповідача та його можливість надавати допомогу на дітей, перебування у останнього на утриманні дружини ОСОБА_10 , яка страждає на захворювання «Кістозна гліома», є інвалідом ІІ групи та потребує надання допомоги у побуті та догляду, врахував баланс інтересів батьків та дітей.
При цьому, правильно не взяв до уваги доводи позивача про придбання відповідачем дорогих автомобілів, оскільки із довідки ТСЦ МВС № 8047 від 20 жовтня 2021 року вбачається факт придбання відповідачем автомобіля Мерседес-бенц Е200, 2012 року випуску, вартістю 50 000 грн, а автомобіль Ауді А8 придбано за рахунок коштів, отриманих відповідачем в борг від ОСОБА_11 , який у подальшому ним було передано у оренду ТОВ «ТД ТВК Армастек».
Вказані обставини не спростовані позивачем.
Також не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що відповідач має власний бізнес, який приносить йому щомісяця прихований дохід від 100 000 до 200 000 грн, оскільки ці обставини жодним доказом не підтверджені, а рух коштів по рахункам відповідача, відкритим в банківських установах, не свідчить про отримання ним доходу, а вказує лише про здійснені транзакції.
Таким чином, ураховуючи встановлені судом обставини щодо доходу відповідача, зважаючи на рівність обов'язку батьків по утриманню дитини, задовільний стан здоров'я позивача та відповідача, колегія суддів, виходячи із принципу якнайкращого забезпечення інтересів дітей, на користь яких стягуються аліменти, доходить висновку, що розмір аліментів, який стягнутий судом першої інстанції, є достатнім для забезпечення належного утримання дітей та дружини та не перевищує фінансову спроможність ОСОБА_2 .
Наявність підстав для стягнення аліментів саме у розмірі 60 000 грн на дітей та 20 000 грн на дружину не підтверджується ані фактичними обставинами справи, ані наявними у матеріалах справи доказами.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, а тому у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Правильними також є висновки суду першої інстанції щодо зустрічних позовних вимог про визначення способу участі батька у вихованні дітей.
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Частиною шостою статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Орган опіки і піклування може визначити місце зустрічі батька з дитиною (за місцем проживання когось із них чи іншої особи), періодичність та тривалість їх.
Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з'ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.
Згідно з Висновком органу опіки та піклування від 02 листопада 2022 року запропоновано ОСОБА_2 наступний графік зустрічей із доньками: до досягнення дітьми семирічного віку: перша, третя субота та неділя щомісяця за присутності матері на її території, за попередньою домовленістю сторін та інші дні за домовленістю сторін, після досягнення дітьми семирічного віку: кожні другі, четверті вихідні місяця з 10.00 години щосуботи по 17.00 годину неділі за місцем проживання батька або нейтральній території та інші дні за попередньою домовленістю між батьками, дні народження, святкові та канікулярні дні за взаємною домовленістю між батьками, відпочинок та оздоровлення дітей під час відпустки батька за попередньою взаємною домовленістю між батьками.
Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції вказаного висновку, оскільки запропонований органом опіки та піклування графік зустрічей батька з доньками не в повній мірі зможе забезпечити права дітей на належне спілкування з батьком з урахуванням їх віку та стану здоров'я.
За таких обставин, ставлячи у пріоритет інтереси дітей, які полягають у праві дитини не бути розлученою з батьками суд першої інстанції вважав за доцільне підтримання дітьми на регулярній основі особистих відносин і прямих контактів з обома батьками на основі справедливого балансу між часом який проводить мати з дітьми та часом, який повинен проводити батько з дітьми, та зважаючи на ту обставину, що сторони по справі неспроможні між особою визначити спосіб та порядок участі батька у вихованні дітей, визначив наступний графік його участі у спілкуванні та вихованні дітей, а саме:
1. Кожна перша та третя п'ятниця місяця з 18 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. неділі за місцем проживання батька, без присутності матері;
2. День народження дітей з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. в присутності матері;
3. Новий рік з 31 грудня 16 год. 00 хв. по 1 січня 16 год. 00 хв. в парні роки без присутності матері;
4. 6 січня з 12 год. 00 хв. по 7 січня 12 год. 00 хв. в непарні роки без присутності матері;
5. Тижневий відпочинок з дітьми протягом весняних та літніх канікул без присутності матері.
І з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неможливості встановлення способу побачень відповідача з дітьми без її присутності, оскільки, зокрема, ОСОБА_2 притягався Бориспільським районним судом Київської області до адміністративної відповідальності за домашнє насильство.
Так, Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов'язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatismutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (IrinaSmirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatismutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (IrinaSmirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об'єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (IrinaSmirnova v. Ukraine), там само) (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80 , ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Так, відповідно до постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2021 року у справі №359/5015/21, залишеної без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн, що слід стягнути на користь держави.
Під час розгляду вказаної справи про адміністративне правопорушення суд установив, що своїми діями, які виявилися у вчиненні домашнього насильства, проявом якого були дії психологічного характеру у вигляді словесних образ у формі нецензурної лайки, та дії фізичного характеру у вигляді штовхань, по відношенню до одного із членів сім'ї правопорушника, а саме дружини ОСОБА_1 , внаслідок яких завдав їй фізичного болю та психологічних страждань, ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, ознаки якого передбачені частиною першою статті 173-2 КУпАП.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що такі дії ОСОБА_2 мали системний характер чи були вчинені в присутності дітей та завдали їм будь-якої шкоди. Відсутні у матеріалах справи також докази того, що ОСОБА_2 застосовував насилля у будь-якій формі щодо дітей чи щодо інших осіб у присутності дітей. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2021 року у справі №359/5015/21 свідчить про існування конфліктних відносин між сторонами, однак не доводить наявності обставин, що унеможливлюють спілкування батька з дітьми за відсутності матері.
Колегія суддів також ураховує, що у судовому засіданні в апеляційному суді ОСОБА_2 пояснив, що на даний час у нього добрі відносини з дітьми, він спілкується з ними у зручний для дітей час. ОСОБА_1 у судовому засіданні вказане підтвердила.
Іншихдоказів на підтвердженняіснуванняпідстав для встановлення порядку спілкування ОСОБА_2 з йогодітьмивиключно у присутностіматеріапелянтка суду не надала.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо можливості встановлення порядку спілкування ОСОБА_2 з дітьмивиключно у присутностіматері, колегія суддів також ураховує практику Верховного Суду щодо подібних правовідносин.
Так, Верховний суд в Постанові від 30 вересня 2021 року по справі №176/1955/20 дійшов висновку, що коли між сторонами склались неприязні стосунки, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з нею, при зустрічах батька з дітьми, за участю матері між ними виникають сварки в присутності дітей, присутність при зустрічах матері, може негативно впливати на психологічний та емоційний стан дітей, то встановлення спілкування батька з дітьми за участі матері не є таким, що відповідає інтересам дитини.
В Постанові Верховного суду від 20 жовтня 2021 року по справі №363/3045/18 зазначено, що встановлюючи спосіб та порядок спілкування матері в присутності батька, суди попередніх інстанцій не навели обґрунтованих висновків про те, що участь матері у спілкуванні та вихованні дітей можлива лише у присутності батька, а також, що між матір'ю та дітьми існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні, що свідчить про можливість участі матері у вихованні дітей лише у присутності батька. Колегія суддів звертає увагу, що у справах зі спорів І «до участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та І формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно віку здатна сформулювати власні погляди.
В Постанові від 26 вересня 2021 року по справі № 766/781/20 Верховний суд зазначив,що коли між батьками існують конфлікти щодо участі у вихованні дитини одногоз батьків, побачення дитини з батьком без присутності матері є доцільним та обґрунтованим, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини, заподіювати негативного впливу на неї.
В Постанові від 13 жовтня 2021 року по справі № 522/2593/19 Верховний Суд зазначив, що є правильним висновки суду першої інстанції про визначення спілкування батька із донькою за відсутності матері, оскільки як встановив суд вашої інстанції, сторони між собою мають конфліктні стосунки. Суд вважає, що кращим інтересам дітей відповідає убезпечення їх від спостереження за конфліктами між батьками.
Зважаючи на усі встановлені обставини справи, апеляційний суд доходить висновку, що особисті конфліктні відносини між сторонами по справі не мають впливати на можливість батька дитини брати участь у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду, та фактично зводяться до незгоди скаржниці з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається скаржниця у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набираєзаконноїсили з дня їїприйняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягомтридцятиднів у випадках, передбаченихстаттею 389Цивільногопроцесуального кодексу України.
Повний текст складено31січня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Н.В. Поліщук
Т.О. Невідома