31 січня 2025 року № 320/16826/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення від 09.08.2023 року № 814 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати вказане рішення;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 814 від 09.08.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 на ім'я громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтуванням заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було безпідставно скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання посилаючись на те, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні.
Ухвалою суду від 28 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання стало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якому зазначено, що позивач проявляв необґрунтований інтерес до науково-технічних та науково-дослідних підприємств України, що працюють у літакобудівній та аерокосмічній сфері. Позивач причетний до проведення серед своїх співвітчизників інформаційно-агітаційної діяльності, спрямованої на підтримку політики керівництва Ісламської Республіки Іран щодо надання військової допомоги російському агресору. Враховуючи відомості наведеного подання, були підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
22 червня 2011 року стосовно громадянина Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Солом'янським РУ ГУМВС України в м. Києві прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки, та документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 08.07.2011 року.
13.03.2015 року позивачу в порядку обміну, в зв'язку з непридатністю посвідки для подальшого використання, документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
Відповіддю від 23.02.2024 року на адвокатський запит представника позивача ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області зазначено, що 09 серпня 2023 року прийнято рішення № 814 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу на підставі п.3 (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні) ч.1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію» та у зв'язку з цим скасована також посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
Підставою для скасування дозволу послугувало подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 26.07.2023 року № 51/1/3-5313, відповідно до змісту якого позивач за наявною інформацією вчиняв дії, які суперечать державним інтересам України та можуть завдати шкоди національній безпеці України.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту також - Закон №3773), «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі по тексту також - Закон №2491), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання у сфері імміграції» від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773 іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Частиною третьою статті 3 Закону № 3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
За змістом частини п'ятнадцятої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 2 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 Закону №3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з частинами першою третьою статті 4 Закону №2491, який діяв на момент надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону №2491, а саме, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до пунктів 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.
Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
З наведених правових норм слідує, шо вчинення іммігрантом дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні є підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, яка видана на підставі цього дозволу.
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
Отже, рішення ДМС, як суб'єкта управлінської діяльності, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Рішення ДМС має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).
Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Тобто, Порядок № 1983 передбачає алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.
Суд зауважує, що указана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, оскільки саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень.
Пунктами 3, 6, 9, 10 частини першої статі 1 Закону України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі по тексту також Закон №2469) визначено, що громадська безпека і порядок - це захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;
загрози національній безпеці України - це явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
національні інтереси України - це життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Частиною п'ятою статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Стратегія національної безпеки України затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки України).
За змістом частини другої статті 12 Закону № 2469 до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 2469 Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:
1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури;
4) охорону державної таємниці.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 26.12.2002 № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі по тексту також - Закон № 374) спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.
Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону № 374 передбачено, що підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2229 Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Згідно із статтею 2 Закону № 2229 визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Згідно з пунктом 13 статті 24 Закону № 2229 Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Отже, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі №480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві.
У свою чергу, рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 по справі № 260/5694/22, від 21.02.2024 п справі №500/1254/23, від 11.04.2024 по справі 520/12164/22.
Отже, рішення органів Державної міграційної служби мають відповідати критерію повноти й обґрунтованості, тобто мають прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Як вбачається з матеріалів справи, безпосередньою підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання слугувало подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якому вказано, що Головним управлінням за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію, що позивач проявляв необґрунтований інтерес до науково-технічних та науково-дослідних підприємств України, що працюють у літакобудівній та аерокосмічній сфері. Крім того, позивач причетний до проведення серед своїх співвітчизників інформаційно-агітаційної діяльності, спрямованої на підтримку політики керівництва Ісламської Республіки Іран щодо надання військової допомоги російському агресору.
Відповідно до висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , затвердженого 09.08.2023, відповідач вважав би за доцільне скасувати рішення відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осбі Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві та Київській області від 22.06.2011 про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу, скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 13.03.2015.
Висновок мотивований обставинами, зазначеними у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та з урахуванням того, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», продовженого відповідними Указами Президента України у зв'язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони російської федерації.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну 22.06.2011 було перебування у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про шлюб від 14.10.2008 року.
Проте, у висновку зазначено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян встановлено, що відповідно до актового запису про розірвання шлюбу №146 від 11.05.2016, внесеного Солом'янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, шлюб між позивачем і ОСОБА_2 було розірвано. Вказані обставини свідчать, що укладений позивачем з громадянкою України шлюб, який слугував підставою для отримання ним дозволу на імміграцію в Україну, було розірвано після отримання ним дозволу на імміграцію в Україну.
У висновку вказано, що інформація, викладена у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491.
Факт збройної агресії відносно України з боку рф, окупації та анексії частини її території, захоплення будівель органів влади, незаконної легалізації самопроголошеної влади, закликів до сепаратизму, створення і озброєння незаконних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, поранень та загибелі українських військових та цивільних осіб внаслідок описаних вище подій характеризують суспільно-політичну ситуацію в країні на момент винесення подання.
Наведені обставини є загальновідомим фактом, що знайшов своє відображення і підтвердження у актах національного законодавства та міжнародних актах.
Пунктом 5 Стратегії національної безпеки, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Закону № 2469-VIII, пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки визначено, зокрема, відстоювання незалежності і державного суверенітету та відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України.
У пунктах 17-20 цієї Стратегії визначено, що для відновлення свого впливу в Україні рф, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби, а спеціальні служби насамперед рф, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як ззовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність.
Водночас, суд зауважує, що у питаннях, які стосуються прав людини, суд має виходити із конституційного принципу їх пріоритету та необхідності дотримання міжнародних зобов'язань України у цій сфері, зокрема, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якої договірні сторони зобов'язуються поважати права людини, що гарантовано кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією.
Від цього обов'язку договірна держава може відступити тільки в порядку статті 15 Конвенції, якою передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Про ці заходи будь-яка Сторона у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття.
Також, відповідно до відомостей, отриманих у встановленому Законом порядку, позивач проявляв необґрунтований інтерес до науково-технічних та науково-дослідних підприємств України , що працюють у літакобудівній та аерокосмічній сфері. Також причетний до проведення серед своїх співвітчизників інформаційно-агітаційної діяльності, спрямованої на підтримку політики керівництва Ісламської Республіки Іран щодо надання військової допомоги російській федерації.
При цьому, позивачем жодними доводами не спростовано викладену у поданні ГУ СБУ в м. Києві та Київській області інформацію в цій частині.
Суд зазначає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту моралі, прав і свобод інших осіб.
Необхідність скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким скасовано такий дозвіл.
При цьому, суд приймає до уваги, що скасування дозволу на імміграцію є крайнім заходом, який повинен бути необхідним у демократичному суспільстві, відповідати легітимній меті і бути пропорційним (співмірним) до цієї мети, проте, зазначає, що процедура скасування дозволу на імміграцію не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України.
В контексті наведеного, при вирішенні спірних відносин судом береться до уваги військовий стан в Україні та пряма військова агресія з боку російської федерації, тому в скасуванні позивачу дозволу на імміграцію була об'єктивна соціальна потреба, з метою захисту демократичного суспільства та захисту прав і свобод громадян. Вказаний захід націлений на забезпечення більшої стабільності країни в цілому, тому, на переконання суду, застосований крайній захід впливу щодо позивача є виправданим.
Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та враховуючи політичну та безпекову ситуацію в Україні як на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення так і на момент винесення судового рішення, у розрізі фактичних обставин справи, зважаючи на підстави, які були вказані у поданні ГУ СБУ в м. Києві та Київській області про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача щодо наявності правових підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону №2491 для скасування позивачу дозволу на імміграцію в України.
При цьому, суд зазначає, що обставини непритягнення позивача до кримінальної відповідальності, відсутність у Державному реєстрі санкцій не нівелюють викладеної у поданні ГУ СБУ у м. Києві та Київській області інформації, а факт перебування позивача у шлюбі з громадянкою України з 14.10.2008, тривалий час проживання на території України, не є підставою для скасування спірного рішення.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд не вбачає підстав для скасування рішення від 09.08.2023 року № 814 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.