31 січня 2025 року справа №320/34562/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.07.2023 №2000-0302-8/99114 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 із 13.07.2023 дострокову пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у зв'язку з досягненням віку, який надає право для призначення дострокової пенсії, та маючи необхідний трудовий стаж, він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але спірним рішенням йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області безпідставно не зарахувало до його страхового стажу періоди його роботи, які вказані у вкладиші до трудової книжки НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що вказаний вкладиш до трудової книжки є належним документом, який підтверджує його періоди роботи, оскільки у верхньому правому куті вкладиша зроблено запис «замість трудової», який завірено печаткою підприємства.
При цьому, позивач зауважив, що він не може відповідати за неправильність та неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Окрім того, позивач зазначив, що він проходив військову службу на час особливого періоду та брав участь в антитерористичній операції, досяг необхідного для призначення пенсії віку (57 років), а тому набув право на отримання дострокової пенсії за віком. Водночас відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до його страхового стажу періоду перебування в зоні проведення антитерористичної операції з розрахунку один місяць служби за три місяці служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки за результатами розгляду поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком документів до страхового стажу не було зараховано період трудової діяльності згідно вкладиша трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 , так як відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вкладиш без трудової книжки не є дійсним.
За твердженням відповідача, страховий стаж позивача на момент звернення становив 17 років 07 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про залучення до участі в справі в якості співвідповідача - Головне управління ПФУ у Київській області
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ленінським РВММУ УМВС України в Миколаївській області 23.01.1996.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням Генерального штабу Збройних Сил України 16.07.2018.
Судом встановлено, що 13.07.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення дострокової пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До вказаної заяви позивачем були долучені такі документи: паспорт громадянина України; ідентифікаційний код; вкладиш до трудової книжки НОМЕР_1 ; посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 ; довідку про участь в АТО від 28.06.2023 №889/А/609; довідку про безпосередню участь особи в АТО від 28.06.2023 №889/А/610; довідку про проходження служби від 10.07.2023 №889/А/664; розрахунок вислуги років військовослужбовця.
Вказані документи за принципом екстериторіальності були передані для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області, яким було прийнято рішення від 20.07.2023 №104650014148 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 17 років 07 місяців 07 днів.
До загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно вкладиша трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 , оскільки відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58, вкладиш без трудової книжки є недійсним.
Відповідно до розрахунку страхового стажу, який доданий до рішення від 20.07.2023 №104650014148, в страховий стаж позивача включені наступні періоди його трудової діяльності:
- з 01.09.1983 по 24.06.1988 (навчання у вищих/середніх НЗ) - 4 роки 9 місяців 24 дні;
- з 05.08.1988 по 25.07.1994 (військова служба - інша) - 5 років 11 місяців 21 день;
- з 01.02.2005 по 01.12.2005 - 10 місяців 20 днів;
- з 01.05.2017 по 11.10.2017 - 6 місяців;
- з 12.10.2017 по 13.03.2018 (військова служба в особливий період) - 5 місяців 2 дні;
- з 14.03.2018 по 09.12.2018 - 10 місяців;
- з 10.12.2018 по 15.05.2019 (військова служба в особливий період) - 5 місяців 6 днів;
- з 16.05.2019 по 31.03.2023 - 3 роки 11 місяців.
Листом від 24.07.2023 №1000-0216-8/111080 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача про прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення від 13.07.2023.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 115 Закону №1058-IV врегульовано питання пенсійного забезпечення окремих категорій громадян.
Так, у відповідності до пункту 4 частини першої вказаної статті, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
З системного аналізу положень статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що правом на дострокове призначення пенсії за віком наділені, серед іншого, чоловіки за умов досягнення 55 років, наявності страхового стажу не менше 25 років та належності, зокрема, до такої категорії осіб як військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач досяг 57-річного віку. Разом з тим, страховий стаж, розрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, становить 17 років 07 місяців 07 днів.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788-XII) визначено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Так, відповідно до ст. 16 Закону №1788-XII військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Статтею 57 Закону №1788-XII передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою вказаної статті Закону №2232-XII передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), зокрема, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відтак, час проходження військової служби, протягом якого військовослужбовець брав участь в антитерористичній операції в особливий період, зараховується до його страхового стажу.
Зарахування періоду проходження військової служби у трикратному розмірі регулюється Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яке затверджено Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 (далі - Положення №530).
Так, пунктом 1.1. Положення №530 визначено, що цим положенням визначається порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.
Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", встановлено, що нарахування страхового пенсійного стажу для військовослужбовців учасників антитерористичних операцій за час їх безпосередньої участі в антитерористичній операції має здійснюватись у потрійному розмірі.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 у справі №185/6919/16-а.
Подібні правовідносини та норми права, які їх регулюють, були предметом розгляду у Верховному Суді і у постановах від 05.06.2018 у справі №348/347/17, від 30.07.2019 у справі №346/1454/17 та від 02.04.2020 у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17). Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з довідок Військової частини НОМЕР_4 від 28.06.2023 №889/А/609 та від 28.06.2023 №889/А/610, ОСОБА_1 в період з 12.10.2017 по 13.03.2018 та з 10.12.2018 по 15.05.2019 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечені її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що у сукупності складає 10 місяців 06 днів.
У довідці від 28.06.2023 №889/А/609 вказано, що зазначена служба підлягає зарахуванню до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 приймав участь в антитерористичній операції в районах її проведення в період з 12.10.2017 по 13.03.2018 та з 10.12.2018 по 15.05.2019, а тому зазначена служба позивача в АТО підлягає зарахуванню до його трудового стажу для призначення пенсії на умовах - один місяць служби за три місяці.
Відтак, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду безпосередньої участі в антитерористичній операції з 12.10.2017 по 13.03.2018 та з 10.12.2018 по 15.05.2019 з розрахунку один місяць служби за три місяці служби є протиправними.
З приводу права позивача на зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності, які зазначені у вкладиші трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону№ 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За правилами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (абз.2 п.1 Порядку №637).
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Як було зазначено вище, відповідач відмовив позивачу у призначенні дострокової пенсії через неможливість зарахування періодів роботи по вкладишу до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 , оскільки вкладиш без трудової книжки недійсний.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка заповнюється адміністрацією підприємства.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2 Інструкції №58 встановлено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 3.1 Інструкції №58 врегульовано, що у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.
Суд погоджується з доводами відповідача про неможливість врахування періодів роботи згідно вкладиша у трудову книжку, як такого, що є недійсний без трудової книжки.
Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що наданий позивачем вкладиш до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 на першій сторінці у верхньому правому куті містить запис «ЗАМІСТЬ ТРУДОВОЇ».
В свою чергу, судом встановлено, що записи у вкладиші до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 під №1, №2, №3, №4, №5, №6 містять відомості про прийом на роботу, дату та номер наказу про прийом на роботу, відомості про звільнення з роботи із зазначенням причини звільнення, дату та номер наказу про звільнення, які засвідчені печаткою відповідної установи та підписом відповідальної особи.
Таким чином, вкладиш до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 містить інформацію про трудовий стаж позивача з відповідними записами про роботу, а саме: період роботи з 20.08.1994 по 10.10.1994 на посаді інженера-технолога в механічному відділі в АТ «Тесмі» (1 місяць 20 днів); період роботи з 05.11.1996 по 31.01.2005 на посаді експедитора в Кооперативі «Стимул» (8 років 2 місяці 15 днів); період роботи з 01.02.2005 по 01.12.2005 на посаді комерційного директора в ПП «Завер» (10 місяців), а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи із проставленням печатки відповідного підприємства.
В свою чергу, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Так, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Отже, позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки в ній.
Враховуючи вказане, суд вважає, що вкладиш до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 є належним та допустимим доказам підтвердження трудового стажу позивача, зокрема, у період з 20.08.1994 по 10.10.1994 та з 05.11.1996 по 31.01.2005.
В свою чергу, період роботи позивача з 01.02.2005 по 01.12.2005 в Кооперативі «Стимул», який вказаний у вкладиші до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 , відповідачем не оспорюється, оскільки такий період роботи був зарахований відповідачем до страхового стажу позивача, що підтверджується розрахунком страхового стажу, який був доданий до рішення від 20.07.2023 №104650014148.
Відтак, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача період його роботи з 20.08.1994 по 10.10.1994 та з 05.11.1996 по 31.01.2005, який вказаний у вкладиші до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 з відміткою «ЗАМІСТЬ ТРУДОВОЇ» та надають йому право на призначення дострокової пенсії.
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання суду, відповідач - ГУ ПФУ в Харківській області, приймаючи оскаржене рішення від 20.07.2023 №104650014148 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії, діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у позивача наявний стаж більше 25 років необхідний для призначення йому пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV.
Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 із 13.07.2023 дострокову пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач - ГУ ПФУ в Харківській області неправомірно відмовив позивачу у призначенні дострокової пенсії, у той час як право на таку пенсію підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення пенсії позивачу, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.
При цьому, відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора; справа № 1-12/2003) Конституційний Суд України, серед іншого, констатував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Враховуючи вказане, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.08.1994 по 10.10.1994 та з 05.11.1996 по 31.01.2005 відповідно до записів у вкладиші до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 та період проходження військової служби під час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях з 12.10.2017 по 13.03.2018, з 10.12.2018 по 15.05.2019 в кратному розмірі один місяць служби за три та призначити йому дострокову пенсію відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо дати призначення пенсії, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
З матеріалів справи слідує, що заяву про призначення пенсії позивач подав 13.07.2023.
Таким чином, відповідно днем призначення позивачу дострокової пенсії є день звернення позивача за такою пенсією, тобто 13.07.2023.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.07.2023 №104650014148 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код 14099344, місцезнаходження: 61022, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, 5 Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період роботи з 20.08.1994 по 10.10.1994 та з 05.11.1996 по 31.01.2005 відповідно до записів у вкладиші до трудової книжки від 20.08.1994 серії НОМЕР_1 та період проходження військової служби під час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях з 12.10.2017 по 13.03.2018, з 10.12.2018 по 15.05.2019 в кратному розмірі один місяць служби за три та призначити йому дострокову пенсію відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 13.07.2023.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.