Справа № 204/9130/24
Провадження № 2/204/463/25
(заочне)
29 січня 2025 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
18 вересня 2024 року АТ «А-Банк» звернулося до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 05 жовтня 2021 року, у сумі 34657 гривень 29 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 30360 гривень 67 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 4296 гривень 62 копійки(а. с. 1-5 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 05 жовтня 2021 року та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитним договором у розмірі 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Однак відповідач своїх обов'язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Внаслідок цього, станом на 09 вересня 2024 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 34657 гривень 29 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 30360 гривень 67 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 4296 гривень 62 копійки, яку позивач прохає стягнути із відповідачки разом із судовими витратами у сумі 3028 гривень.
Ухвалою суду від 25 жовтня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а. с. 42), копія якої надіслана сторонам 25 жовтня 2024 року за вихідним № 26181/24-вих/2/204/3676/24 (а. с. 43).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позові прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 5), не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 53), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2021 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 05 жовтня 2021 року та отримання кредитної картки (а. с. 9).
Відповідно до наданого позивачем суду розрахунку заборгованості, станом на 09 вересня 2024 року, за відповідачем рахується заборгованість у сумі 34657 гривень 29 копійок, яка складається з заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у сумі 30360 гривень 67 копійок, яка в свою чергу складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 29113 гривень 87 копійок та заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 1246 гривень 80 копійок; та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 4296 гривень 62 копійки, яка в свою чергу складається із заборгованості за процентами на поточну заборгованість у розмірі 1235 гривень 85 копійок та заборгованості за процентами на прострочену заборгованість у розмірі 3060 гривень 77 копійок (а. с. 6-8).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту від 05 жовтня 2021 року, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (а. с. 9), (яка разом з Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг) від 05 жовтня 2021 року. Вказана Анкета-заява підписана 05 жовтня 2021 року від імені ОСОБА_1 .
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви від 05 жовтня 2021 року (а. с. 9), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ним, а також з тим, що він згоден отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійного його роздрукування з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у А-Банку, яка разом з Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг. Однак не зрозуміло, яким чином вказана анкета-заява від 05 жовтня 2021 року стосується кредитного договору від 05 жовтня 2021 року, за яким позивач прохає суду стягнути з відповідача заборгованість.
Більш того, надана позивачем Анкета-заява від 05 жовтня 2021 року не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту. Також не вказано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.
Також позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» (а. с. 27-33) та Витяг з Умов, та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщених на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна Gold» (а. с. 25 на звороті - 26 на звороті), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього.
З тих підстав, що надані Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№ 6-16цс15) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами у сумі 4296 гривень 62 копійки.
Натомість, в наданій банком Анкеті-заяві позичальника від 05 жовтня 2021 року (а. с. 9), процентна ставка не зазначена, більш того, в ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна Gold», як невід'ємні частини спірного договору.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Крім того, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
До того ж, суд звертає увагу на те, що у Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано принципи для захисту інтересів споживачів.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 03 липня 2017 року у справі № 342/180/17 вказав на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна Gold», які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 жовтня 2021 року шляхом підписання заяви-анкети.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за договором від 05 жовтня 2021 року, укладеного між позивачем та відповідачем (а. с. 6-8), з якого не вбачається, яким чином він стосується кредитного договору № б/н від 05 жовтня 2021 року. Також даний розрахунок не містить відомостей щодо суми фактично наданого кредиту відповідачу.
Натомість, з вказаного розрахунку вбачається, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 4296 гривень 62 копійки, фактично є заборгованістю за процентами на поточну заборгованість у розмірі у розмірі 1235 гривень 85 копійок та заборгованості за процентами на прострочену заборгованість у розмірі 3060 гривень 77 копійок, а заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) у сумі 30360 гривень 67 копійок, фактично є заборгованістю за тілом кредиту у сумі 29113 гривень 87 копійок та заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 1246 гривень 80 копійок.
Разом з цим, позивачем не розкрито таке поняття як «прострочена заборгованість за наданим (тілом кредиту)» й «заборгованість за процентами на прострочену заборгованість», їх правову природу та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», «проценти на поточну заборгованість» та «проценти на прострочену заборгованість» що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Тобто, докази, якими позивач, в тому числі, підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, у сумі 4296 гривень 62 копійки, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.
Таким чином, суд вважає не доведеним погодження між сторонами розміру відсотків, пені та штрафів, під які видавався кредит, у зв'язку із чим позовні вимоги АТ «Акцент-Банку» в частині стягнення заборгованості за відсотками не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за наданим кредитом у розмірі 30360 гривень 67 копійок, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Так, Верховний Суду у своїй постанові від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 вказав на те, що банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, зокрема виписку по картковому рахунку відповідача, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної Анкети-заяви від 05 жовтня 2021 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти; підтвердив факт користування вказаними кредитними коштами відповідачем, а також можна було б встановити суму, яку відповідач сплатив/перерахував позивачу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд доходить висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.
Розрахунок заборгованості, на який посилався позивач у позові і який досліджувався судом, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Отже, позивачем не надано суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу, як на підтвердження того, що ним було надано вказані кредитні кошти відповідачу, так і того, що останній ними користувався та має заборгованість за ними перед позивачем.
Тобто, позивачем не надано суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу, як на підтвердження того, що ним було надано вказані кредитні кошти відповідачу, так і того, що останній ними користувався та має заборгованість за ними перед позивачем.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує заявлені позовні вимоги у сумі 34657 гривень 29 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними, недостатніми та такими, що не узгоджуються між собою, для підтвердження позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст.13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.
Більш того, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, і оскільки саме на позивача в силу положень ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву із запереченнями проти викладених позивачем обставин, зустрічних доказів, саме по собі не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається банк, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості визнаний судом неналежним доказом, а інших належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 05 жовтня 2021 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11; ЄДРПОУ 14360080) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна