Справа № 204/8916/24
Провадження № 2/204/423/25
(заочне)
29 січня 2025 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
12 вересня 2024 року АТ «А-Банк» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 червня 2021 року, у сумі 39427 гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 21401 гривня 69 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 18026 гривень 20 копійок (а. с. 1-5 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачка приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 18 червня 2021 року та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачці надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитним договором у розмірі 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачці кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Однак відповідачка своїх обов'язків за угодою не виконує, оскільки не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Внаслідок цього, станом на 02 вересня 2024 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 39427 гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 21401 гривня 69 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 18026 гривень 20 копійок, яку позивач прохає стягнути із відповідачки разом із судовими витратами у сумі 3028 гривень.
Ухвалою суду від 25 жовтня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а. с. 47), копія якої надіслана сторонам 25 жовтня 2024 року за вихідним № 26177/24-вих/2/204/3603/24 (а. с. 48).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 40 на звороті), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 56), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 18 червня 2021 року відповідачка приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 18 червня 2021 року та отримання кредитної картки (а. с. 8).
Відповідно до наданого позивачем суду розрахунку заборгованості, станом на 02 вересня 2024 року, за відповідачкою рахується заборгованість у сумі 39427 гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у сумі 21401 гривня 69 копійок, яка в свою чергу складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 0 гривень та заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 21401 гривня 69 копійок; та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 18026 гривень 20 копійок, яка в свою чергу складається із заборгованості за процентами на поточну заборгованість у розмірі 0 гривень та заборгованості за процентами на прострочену заборгованість у розмірі 18026 гривень 20 копійок(а. с. 6 - 7 та на звороті).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальниці обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачкою було укладено договір про надання кредиту від 18 червня 2021 року, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (а. с. 8), (яка разом з Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг) від 18 червня 2021 року. Вказана Анкета-заява підписана 18 червня 2021 року від імені ОСОБА_1 .
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви від 18 червня 2021 року (а. с. 8), у ній зазначені персональні дані відповідачки щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальниця ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодилася з ним, а також з тим, що вона згодна отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійного його роздрукування з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Також позичальниця висловила свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у А-Банку, яка разом з Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг. Однак не зрозуміло, яким чином вказана анкета-заява від 18 червня 2021 року стосується кредитного договору від 18 червня 2021 року, за яким позивач прохає суду стягнути з відповідачки заборгованість.
Більш того, надана позивачем Анкета-заява від 18 червня 2021 року не містить жодних даних про те, яку саме картку отримала відповідачка, строк її дії, та розмір наданого кредиту. Також не вказано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачці, повідомлення їй пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачці не видавався.
Також позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» (а. с. 20-25 та на звороті) та Витяг з Умов, та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщених на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна Gold» (а. с. 26-27), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачці, а також підпису останнього.
З тих підстав, що надані Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальниці, їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№ 6-16цс15) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами у сумі 18026 гривень 20 копійок.
Натомість, в наданій банком Анкеті-заяві позичальниці від 18 червня 2021 року (а. с. 8), процентна ставка не зазначена, більш того, в ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна Gold», як невід'ємні частини спірного договору.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальниці про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Крім того, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
До того ж, суд звертає увагу на те, що у Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано принципи для захисту інтересів споживачів.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 03 липня 2017 року у справі № 342/180/17 вказав на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та «Універсальна Gold», які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідачки, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 червня 2021 року шляхом підписання заяви-анкети.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за договором від 18 червня 2021 року, укладеного між позивачем та відповідачкою (а. с. 6 - 7 та на звороті), з якого не вбачається, яким чином він стосується кредитного договору № б/н від 18 червня 2021 року. Також даний розрахунок не містить відомостей щодо суми фактично наданого кредиту відповідачці.
Натомість, з вказаного розрахунку вбачається, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 18026 гривень 20 копійок, фактично є заборгованістю за процентами на поточну заборгованість у розмірі 0 гривень та заборгованістю за процентами на прострочену заборгованість у розмірі 18026 гривень 20 копійок, а заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) у сумі 21401 гривня 69 копійок, фактично є заборгованістю за тілом кредиту у сумі 0 гривень та заборгованістю за простроченим тілом кредиту у сумі 21401 гривня 69 копійок.
Разом з цим, позивачем не розкрито таке поняття як «прострочена заборгованість за наданим (тілом кредиту)» й «заборгованість за процентами на прострочену заборгованість», їх правову природу та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», «проценти на поточну заборгованість» та «проценти на прострочену заборгованість» що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Тобто, докази, якими позивач, в тому числі, підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, у сумі 18026 гривень 20 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.
Таким чином, суд вважає не доведеним погодження між сторонами розміру відсотків, пені та штрафів, під які видавався кредит, у зв'язку із чим позовні вимоги АТ «Акцент-Банку» в частині стягнення заборгованості за відсотками не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за наданим кредитом у розмірі 21401 гривня 69 копійок, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Так, Верховний Суду у своїй постанові від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 вказав на те, що банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Так, позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачкою кредитними коштами позивача за договором № б/н від 18 червня 2021 року та наявності у останньої заборгованості за ним, надано суду Виписку по картці (рахунок НОМЕР_1 ) за період з 18 червня 2021 року по 02 вересня 2024 року (а. с. 11-16). Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі.
Однак, суд не приймає її до уваги з огляду на наступне.
Так, з наданої позивачем Виписки по картці НОМЕР_1 (а. с. 11-16) вбачається, що надана вона за період з 18 червня 2021 року по 02 вересня 2024 року, однак фактично вона надана за період з 13 липня 2021 року по 27 березня 2024 року, тоді як позивач прохає стягнути заборгованість станом на 02 вересня 2024 року та за договором від 18 червня 2021 року, а отже вказана виписка не охоплює весь період кредитних правовідносин сторін, що позбавляє суд можливості перевірити рух коштів по вказаному у ній рахунку, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачкою за даним кредитним договором та суми внесених нею коштів в рахунок його погашення.
Крім того, вказана виписка по картці відповідачки не містить інформації ані щодо встановлення відповідачці кредитного ліміту, тобто надання останній кредитних коштів за вказаним кредитним договором від 18 червня 2021 року, ані відомостей щодо його зміни (збільшення/зменшення кредитного ліміту), як то зазначено в Довідці за лімітами (а. с. 18).
Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідачки списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 17123 гривні 25 копійок, які не погоджені з останньою, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного позивачем суду не надано.
Разом з цим, суд зазначає про те, що не приймає до уваги та вважає неналежними доказами у справі надані позивачем Довідку за картками (а. с. 16) та Довідку за лімітами (а. с. 17), оскільки вони не містять обов'язкових реквізитів документів (дати документу та його номеру), а з їх змісту не зрозуміло ані на підставі якого документу відкрито ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_2 , ані яким чином він стосується внутрішньобанківського референту SAMABWFС10073900579, ані коли вручені відповідачці зазначені у довідці картки.
Таким чином, оскільки відповідачка не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами та сплату комісії за договором від 18 червня 2021 року, суд вважає неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення вказаних платежів за даним кредитом. Натомість, дана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Тобто, списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом та комісії є неправомірним та безпідставним.
Отже, позивачем не надано суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів, на підставі заяви від 18 червня 2021 року та кредитного договору від 18 червня 2021 року на відповідний рахунок відповідачки, згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачці саме як кредитні кошти.
Разом з цим, з виписки по картковим рахункам відповідачки вбачається, що остання здійснювала користування кредитними коштами та загалом за період з 13 липня 2021 року по 27 березня 2024 року витрати відповідачки становлять 43952 гривні 64 копійки, в той час як зарахування на картку за цей же період становлять 5194 гривні 60 копійок, з чого вбачається, що відповідачка має заборгованість перед банком у розмірі 38758 гривень 04 копійки, а не 39427 гривень 89 копійок, як на те вказує позивач.
При цьому, з виписки вбачається, що банк безпідставно враховував в суму витрат (43952 гривні 64 копійки) непогоджені відповідачкою відсотки у розмірі 17123 гривні 25 копійок, які не підтвердженні жодними належними, достатніми та допустимими доказами та які не передбачені умовами цього договору.
Крім того, з виписки вбачається, що банк списав з відповідачки 2651 гривню 56 копійок в рахунок щомісячних платежів за кредитним договором «Розстрочка», однак жодних договорів на підтвердження законності такого списання, останнім суду не надано.
З огляду на викладене, враховуючи те, що за період з 13 липня 2021 року по 27 березня 2024 року витрати відповідачки становлять 43952 гривні 64 копійки, до яких позивачем безпідставно включено непогоджені та непередбачені умовами договору 17123 гривні 25 копійок за користування кредитом, а зарахування відповідачки на її картку за цей же період становлять 5194 гривні 60 копійок та 2651 гривню 56 копійок в рахунок щомісячних платежів за кредитним договором «Розстрочка», суд доходить висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню різниця вказаних сум у розмірі 18882 гривні 28 копійок фактично витрачених коштів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення на користь АТ «Акцент-Банк» із ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 18 червня 2021 року заборгованості з фактично отриманого позичальницею кредиту в розмірі 18882 гривні 28 копійок.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1942 гривні 90 копійок, виходячи із розрахунку ((3028)*(18882,28/39427,89).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11; ЄДРПОУ 14360080) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2021 року у розмірі 18882 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні) гривні 28 (двадцять вісім) копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» сплачений судовий збір у сумі 1942 (одна тисяча дев'ятсот сорок дві) гривні 90 (дев'яносто) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідачки протягом двадцяти днів зо дня отримання нею копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна