Справа № 752/21594/24
Провадження №: 2/752/2688/25
(заочне)
31 січня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (далі по тексту - позивач, ТОВ) звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договорм.
Свої вимоги ТОВ обґрунтовує тим, що 31.01.2022 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31.01.2022-100004531, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 16 000,00 грн. строком на 98 днів зі сплатою процентів за процентною ставкою в розмірі 1 % за 1 день користування кредитом та сплатою комісії в розмірі 2400,00 грн.
Як зазначає позивач, ТОВ свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі. В той же час, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, в зв'язку із чим станом на 27.09.2024 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в розмірі 16 000,00 грн., по комісії в розмірі 2400,00 грн. та по процентам в розмірі 5919,87 грн., а всього 24 319,97 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь вищевказану суму заборгованості, а також понесені у справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 року для розгляду цивільної справи № 752/21594/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16.10.2024 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення копії ухвали суду подати відзив на позовну заяву у відповідності до статті 274 ЦПК України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі, позовну заяву з доданими до неї документами відповідачу направлено рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням (штрих-код Укрпошти 0600299287596) на останню відому адресу його зареєстрованого місця проживання, проте, відповідно до довідки відділення поштового зв'язку копія ухвали суду разом з доданими до неї документами, не вручені та повернуті на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням пункту 3, пункту 4 частини 1 статті 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, 31.01.2022 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31.01.2022-100004531, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 16 000,00 грн. строком на 98 днів зі сплатою процентів за процентною ставкою в розмірі 1 % за 1 день користування кредитом та сплатою комісії в розмірі 2400,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що кредитний договір, на підставі якого позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості, був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача у відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію».
ТОВ свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, здійснив переказ грошових коштів в розмірі 16 000,00 грн. на картковий рахунок відповідача, зазначений ним у кредитному договорі, що підтверджується квитанцією від 31.01.2022 року АТ КБ «ПриватБанк» за ID платежу 1900488192.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, кредитні кошти у строк, визначений договором не сплатив, в зв'язку із чим станом на 27.09.2024 року у нього утворилась заборгованість по тілу кредиту в розмірі 16 000,00 грн., по комісії в розмірі 2400,00 грн. та по процентам в розмірі 5919,87 грн., а всього 24 319,97 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Водночас, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
При цьому, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Саме таких правових позицій дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно із статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Враховуючи, що між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, умови якого позивачем були виконані шляхом надання відповідачу кредитних коштів, та відповідач взяті на себе за договором зобов'язання не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість, нараховану станом на 27.09.2024 року, за тілом кредиту в розмірі 16 000,00 грн., по комісії в розмірі 2400,00 грн. та по процентам в розмірі 5919,87 грн., а всього 24 319,97 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.
У відповідності до частини 1 статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 178, 259, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 31.01.2022-100004531 від 31 січня 2022 року у розмірі 24 319,97 грн (двадцять чотири тисячі триста дев'ятнадцять гривень 97 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», адреса: 01032, м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.О. Митрофанова