Справа № 752/21374/24
Провадження №: 2/752/2661/25
31 січня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант» про стягнення невиплаченої заробітної плати, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант» (далі по тексту - ДП «НДІ «Квант») про стягнення невиплаченої заробітної плати.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що на день звернення до суду він є працівником відповідача (слюсар механоскладальних робіт). На час звернення до суду наявна заборгованість підприємства перед ним по нарахованій, але фактично невиплаченій заробітній платі в загальному розмірі 530 623,68 грн., що утворилась за періоди: січень-березень 2019 року, травень - грудень 2019 року, січень 2020 року - грудень 2020 року, січень - грудень 2021 року, серпень 2022 року. Зазначений розмір заборгованості по заробітній платі також підлягає індексації за відповідний період часу і загальна сума збільшення розміру нарахованої, але невиплаченої заробітної плати станом на 01.09.2024 року за рахунок інфляційної складової становитиме 315 032,63 грн. Загальний розмір сум, що підлягає стягненню з відповідача, становить 845 656,31 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь вищевказану суму заборгованості.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 року для розгляду цивільної справи № 752/21374/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06.10.2024 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення копії ухвали суду подати відзив на позовну заяву у відповідності до статті 274 ЦПК України.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою з додатками відповідачем отримано 28.10.2024 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, відповідач правом на подання відзиву не скористався, із жодними клопотаннями до суду не звертався.
Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працює у ДП «НДІ «Квант» з 10.07.1997 року на посаді слюсаря механоскладальних робіт.
Позивач стверджує, що наявна заборгованість підприємства перед ним по нарахованій, але фактично невиплаченій заробітній платі в загальному розмірі 530 623,68 грн., що утворилась за періоди: січень-березень 2019 року, травень - грудень 2019 року, січень 2020 року - грудень 2020 року, січень - грудень 2021 року, серпень 2022 року. Зазначений розмір заборгованості по заробітній платі також підлягає індексації за відповідний період часу і загальна сума збільшення розміру нарахованої, але невиплаченої заробітної плати станом на 01.09.2024 року за рахунок інфляційної складової становитиме 315 032,63 грн. Загальний розмір сум, становить 845 656,31 грн., яку позивач просить стянути з відповідача на його користь.
Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Так, за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У рішенні Конституційного Суду від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Дане положення також закріплене ч 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» згідно з яким, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Верховний Суд у Постанові у справі № 242/5780/16-ц від 16.08.2018 року зазначив, що для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
З огляду на ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України на суд покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач на підтвердження позовних вимог надав копію трудової книжки, довідку про місце роботи від 09.08.2024 року № 34, «Стуктуру заборгованості» по заробітній платі, розрахунок інфляційних втрат.
В той же час, суд вважає, що з вищевказаних документів неможливо встановити факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі та її розмір.
Надана позивачем «Структура заборгованості» не може бути належним доказом, оскільки не містить необхідних реквізитів, притаманним офіційним документам: відсутній штамп, печатка, підписи уповноважених осіб.
Суд зауважує, що позивачем надано довідку про місце роботи ДП «НДІ «Квант» від 09.08.2024 року, що свідчить про те, що підприємство функціонує, а тому позивач мав можливість отримати належним чином оформлену довідку відповідача про розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.
Доказів же того, що позивач звертався до відповідача за отриманням також довідки і йому було відмовлено у її видачі, позивачем не надано.
Також, з будь-якими клопотаннями, в тому числі про витребування у відповідача такої довідки, позивач до суду не звертався.
Збирання ж будь-яких доказів за ініціативою суду чинним законодавством не передбачено.
Інші долучені до позову документи жодної інформації щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем по заробітній платі також не містять.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог, з яких можна було б встановити належні позивачу виплати та факт їх невиплати, а також їх дійсний розмір.
Також, відсутність зазначених документів позбавляє суд можливості здійснити перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, здійсненого позивачем, тобто підтвердити або спростувати його.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та те, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували факт наявності та розмір заборгованості заробітної плати та наявності права на стягнення інфляційних втрат за час затримки, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час подання позовної заяви до суду, а у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору необхідно віднести на рахунок держави.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 178, 259, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант» про стягнення невиплаченої заробітної плати - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.О. Митрофанова