Справа № 2 - 2018\2010
18 листопада 2010 року
Центрально-Міський районний суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді: Кваша А.В.
При секретарі: Горбачевській І.П.
За участю: представника позивача за первісним позовом - Земби О.О., представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Транс» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним договору споживчого кредиту та договору поруки, -
В червні 2010 року позивач звернувся з вищевказаним позовом до відповідачів, указавши, що ПАТ «Укрсиббанк» є правоприємником АКІБ «УкрСиббанк» (далі Банк), 25.05.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11159893000 (Договір), згідно умов якого йому надано кредит в іноземній валюті в сумі - 150000 долари США, під 12,8 % річних зі строком повернення кредиту не пізніше 24.05.2018 року, якщо тільки не буде застосовано іншого терміну повернення кредиту відповідно до п.1.2.2 Договору. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з Договору, між Банком та ОСОБА_3, а також між Банком та ТОВ «Аква-Транс» укладено договори поруки № 11159893000 П/2, № 11159893000 П/1 відповідно, згідно умов яких, останні поручаються перед позивачем відповідати за виконання ОСОБА_2 усіх його зобов'язань, що виникли з Кредитного договору, як ті, що існують у даний час, так і тих, котрі можуть виникнути у майбутньому. Так як відповідач ОСОБА_2 не виконує належним чином умови кредитного договору, плату за кредит своєчасно не повертає та на підставі того, що за ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь заборгованість по кредиту у загальній сумі 1134331,25 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі - 1700 грн. та з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у розмірі - 120 грн.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до Банку про визнання частково недійсним договору споживчого кредиту та договору поруки, в обґрунтування позову вказав, що 25.05.2007 року між ОСОБА_2 та Банком укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати позивачу кредит у сумі 150000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 757000 грн. за курсом НБУ на дату укладення договору, за користування кредитом протягом перших 30 календарних днів рахуючи з дати видачі кредиту, процента ставка встановлюється у розмірі 12,8 % річних, проте ОСОБА_2 не отримував кошти в іноземній валюті в сумі 150000 доларів США, оскільки на його рахунок було перераховано гривневий еквівалент в сумі 757000 грн. відповідно до п.2.1 Договору забезпеченням по кредиту була визначена фінансова порука ОСОБА_3 та ТОВ «Аква-Транс», а Банк відповідно до п. 8.1 підтверджував, що у нього на момент укладення Договору були всі необхідні ліцензії та дозволу НБУ. 25.05.2007 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 11159893000 П/2, відповідно до умов якого, остання виступає фінансовим поручителем перед Банком на суму основного договору в розмірі 150000 доларів США. Позивачі вважають, що укладені між ними та Банком договори є частково недійсними, зокрема в частині надання кредиту в іноземній валюті, зобов'язанні їх повернути кредитні кошті в іноземній валюті, не відповідають чинному законодавству, оскільки згідно ст. 203 ЦК України угода не може суперечити вимогам чинного законодавства, зобов'язання повинні бути виражені у грошовій валюті Україні - гривні, зміст правочинну не може суперечити положенням цього Кодексу, а недодержання цих умов є підставою для недійсності правочинну. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання валюти як засобу платежу можливо лише при дотриманні суб'єктами правовідносин вимог щодо одержання генеральної, індивідуальної ліцензії та письмового дозволу НБУ, а Банк на час укладення кредитного договору не мав індивідуальної ліцензії НБУ, що є грубим порушення законодавства про валютні операції. За таких обставин вважають, що положення договору споживчого кредиту є дійсним лише в частині отримання грошових коштів в сумі 757500 грн. тому просили суд:
- визнати недійсними п. 1.1. договору споживчого кредиту № 11159893000 від 25.05.2007 року згідно з яким ОСОБА_2 надавалися кредитні кошти в іноземній валюті, а саме 150000 доларів США;
- п.п.1.2.2 та 4.1 кредитного договору, за яким ОСОБА_2 був зобов'язаний повернути вказані кредитні кошти до 24.05.2018 року саме в іноземній валюті;
- визнати недійсним п. 1.2 договору поруки № 11159893000 П/2 від 25.05.2007 року, згідно з яким ОСОБА_3 виступає фінансовим поручителем на суму основного договору, а саме 150000 доларів США;
- змінити перелічені умови кредитного договору, зазначивши, що кредит був отриманий в національній валюті в сумі 757500 грн. та в частині зобов'язання повернути кредитні кошти у національній валюті у суму 757500 грн.
Представник Банку в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позов визнала в повному обсязі, просила їх задовольнити, так як Банк виконав всі взяті на себе за кредитним договором обов'язки, а відповідач допустив неналежне їх виконання, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку вона і просить стягнути на користь Банку. В задоволенні зустрічного позову просила відмовити в повному обсязі, оскільки кредитний договір відповідає всім нормам чинного діючого законодавства в сфері валютного кредитування, укладений при вільному волевиявленні сторін, посилання відповідачів на недійсність договору в частині надання коштів в іноземній валюті є безпідставними, про що надала суду відповідні заперечення.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Аква-Транс» до суду не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 суду пояснив, що валютний кредитний договір в частині надання коштів в іноземній валюті є нікчемним, оскільки у Банку не було відповідних дозволів на видачу кредиту у валюті, крім того, відповідач ОСОБА_2 отримав кошти за договором кредиту не в іноземній валюті, а в гривні, просив відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов - задовольнити.
Вислухавши сторони, проаналізувавши матеріали справи, суд знаходить вимоги позивача за первісним позовом обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, в зустрічному позові необхідно відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11159893000 від 25.05.2007 року (а.с.6-8), згідно умов якого Банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти в сумі 150000 доларів США, що еквівалентно 757500 грн. за курсом НБУ на день укладення договору зі сплатою 12,8 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту 24.05.2018 року.
30 грудня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту, якою затверджено зміну графіка погашення кредиту за Договором (а.с.22,23,24).
Одночасно з кредитним договором з метою забезпечення виконання зобов'язань за ним між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 11159893000 П/2 від 25.05.2007 року (а.с.21), згідно умов якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за невиконання Позичальником за усіх його зобов'язань, що виникли з Договору в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, їх відповідальність є солідарною.
Також між Банком та ТОВ «Аква-Транс» укладено договір поруки № 11159893000 П/1 від 25.05.2007 року (а.с.20), згідно умов якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за невиконання Позичальником за усіх його зобов'язань, що виникли з Договору в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, їх відповідальність є солідарною.
Згідно п.1.2.2 договору кредиту Позичальник у будь-якому випадку не пізніше 24.05.2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, зобов'язаний повернути суму кредитута сплатити проценти, комісії штрафи та інші платежі згідно умов договору. Крім того, п. 7.1 вищезазначеного договору, передбачена відповідальність Позичальника за порушення строків повернення кредиту, а саме, сплата пені, штрафу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договорами, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов'язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов'язань.
В судовому засіданні встановлено, що Банк взяті на себе зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача ОСОБА_2 за 25.05.2007 року та заяви на видачу готівки від 25.05.2007 року, з якої вбачається, що Банк перерахував останньому кредитні кошти в сумі 150000 доларів США, еквівалент у гривні 757500 грн.(а.с.127,109) а Позичальник свої зобов'язання виконував не належним чином, що призвело до утворення заборгованості.
Розділом 11 Договору в порядку ст. 525,611 ЦК України передбачено, що в разі настання обставин визначених в п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 в тому числі у випадку порушення Позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати проценти, комісій, строком більше чим один місяць, невиконання або прострочення виконання грошових зобов'язань Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав і вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, та повної сплати за кредит, шляхом направлення на адресу Позичальника повідомлення про дострокове повернення у вимогі протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання вказаної вимоги, чи у разі неотримання повідомлення з інших підстав термін повернення кредиту вважається таким, що настав, на 41-й день з дати відправлення Позичальнику вимоги про дострокове повернення Банку кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2010 року за вих. № 133-025/39 на адресу ОСОБА_2, 19.03.2010 року вих. № 133-025/230 на адресу ТОВ «Аква-Транс», 19.03.2010 року вих. № 133-025/231 на адресу ОСОБА_3 Банком направлялися Вимоги в порядку визначеному Розділом 11 кредитного договору, та п. 2.2 договорів поруки (а.с.25,26,27,2829,30,31), таким чином суд погоджується із позицією Банку, що строк погашення кредиту в повному обсязі настав 02.04.2010 року.
Однак, відповідачі за первісним позовом, взяті на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків за Кредитним договором, у встановлені строки не виконують, відповідно до вимог ст.ст. 1050 ч.2, 1054 ч.2 ЦК України, наслідками порушення відповідачами зобов'язань щодо повернення чергової суми кредиту, є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
У зв'язку з чим у них перед банком виникла заборгованість, яка станом на 11.05.2010 року складає 143117,03 дол. США, що за курсом НБУ на 11.05.2010 року становить 1134331,25 грн.
Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 11-15) :
- основний борг - 128398 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 становить 190 217,19 грн.
- заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом - 13229,51 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 р. становить 104855,77 грн.
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 752,25 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 р. становить 5962,25 грн.
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 736,65 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 р. становить 5838,61 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Приписами ч.1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Особи, які спільно дали поруки відповідають перед кредитором солідарно.
Відповідно до п. 3.1 Договорів поруки, вони набирають чинності з дати його укладення, тобто з 25.05.2007 року та діють до повного виконання позичальником зобов'язань, які виникають на підставі Кредитного договору.
Умови договору з боку відповідачів виконані не були.
Пунктом 9.2 кредитного договору встановлено, що Банк може змінити розмір процентної ставки відповідно до умов п. 1.3.1 Договору в сторону збільшення у разі погіршення кредитної дисципліни, погіршення фінансового стану Позичальника, підвищення розміру процентної ставки відбувається шляхом направлення Банком не пізніше ніж за 14 днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення Позичальнику рекомендованого листа -повідомлення, в якому зазначає про встановлення нової процентної ставки, в свою чергу Позичальник після отримання повідомлення Банку та в разі незгоди із новим розміром процентної ставки протягом семи днів направляє Банку письмове повідомлення про свою незгоду. Про збільшення процентної ставки Банк протягом семи календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє Позичальника.
Як вбачається із розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом з 31.03.2008 року Банком застосовується процентна ставка в розмірі 25.6 %, при цьому позивачем не надано доказів про правомірність її застосування, тому суд вважає, що розмір заборгованості по процентам за користування кредитом повинен розраховуватися за процентною ставкою 12.8 %.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Відповідачів за первісним позовом, як солідарних боржників, на користь Банка у рахунок погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11159893000 від 25.05.2007 року
- основний борг - 128398 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 становить 190 217,19 грн.
- заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом - 6614,75 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 р. становить 52427,88 грн.
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 752,25 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 р. становить 5962,25 грн.
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 736,65 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 р. становить 5838,61 грн.; загальна сума заборгованості за договором про надання споживчого кредиту станом на 11.05.2010 року становить 136502,27 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ до гривні станом на 11.05.2010 становить 1081903,37 грн., яку суд вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача.
Позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять визнати недійсними п. 1.1. договору споживчого кредиту № 11159893000 від 25.05.2007 року згідно з яким ОСОБА_2 надавалися кредитні кошти в іноземній валюті, а саме 150000 доларів США; п.п.1.2.2 та 4.1 кредитного договору, за яким ОСОБА_2 був зобов'язаний повернути вказані кредитні кошти до 24.05.2018 року саме в іноземній валюті; визнати недійсним п. 1.2 договору поруки № 11159893000 П/2 від 25.05.2007 року, згідно з яким ОСОБА_3 виступає фінансовим поручителем на суму основного договору, а саме 150000 доларів США; змінити перелічені умови кредитного договору, зазначивши, що кредит був отриманий в національній валюті в сумі 757500 грн. та в частині зобов'язання повернути кредитні кошти у національній валюті у суму 757500 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо часткової недійсності кредитного договору та договору поруки, укладено між Банком та ОСОБА_3, посилаються на укладення договору в іноземній валюті, валюті відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним договором як засобу платежу, що є порушенням ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", крім того, згідно ст. 203 ЦК України угода не може суперечити вимогам чинного законодавства, зобов'язання повинні бути виражені у грошовій валюті Україні - гривні, зміст правочинну не може суперечити положенням цього Кодексу, а недодержання цих умов є підставою для недійсності правочинну. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання валюти як засобу платежу можливо лише при дотриманні суб'єктами правовідносин вимог щодо одержання генеральної, індивідуальної ліцензії та письмового дозволу НБУ, а у Банку на час укладення кредитного договору не мав індивідуальної ліцензії НБУ, що є грубим порушення законодавства про валютні операції
Як зазначалось вище, за умовами кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 26 896 доларів США, що еквівалентно 135 824,80 грн. зі сплатою 13,50% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 29.04.2015 року.
Відповідно до змісту ст. 4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписами ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством.
Із наведеного визначення випливає (і додатково підтверджується положеннями ст. З Декрету № 15-93), що іноземна валюта не може застосовуватися на території України як засіб платежу для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо це прямо не передбачено цим Декретом чи іншими актами валютного законодавства. Для цього використовується національна валюта України - гривня.
Право Банку здійснювати операції в іноземній валюті передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про Національний банк України".
Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія видається НБУ (ст.19 Закону). Відповідно до ст. 47 названого Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Наявність у Банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п.2.3 цього Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.
Відповідно до п.5.3 цього Положення письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ №15-93.
24 грудня 2001 року Національним Банком України АКІБ «Укрсиббанк» видано банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», перелік яких визначено у Додатку до Ліцензії в тому числі з правом кредитування юридичних та фізичних осіб, здійснювати неторговельні операції з валютними цінностями, 19 листопада 2002 року Банку видано Дозвіл № 75-2 на право здійснювати операції, визначені п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», перелік яких визначено у Додатку до Ліцензії в тому числі щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Таким чином, банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а відтак, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.
Суд відхиляє посилання позивача про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком. Чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України. Отже, Банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України для надання кредитів в іноземній валюті резидентам, у зв'язку із чим єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Посилання позивачів за зустрічним позовом на недійсність окремих пунктів кредитного договору, а саме: п.п. 1.1, 1.2.2; п. 1.2 Договору поруки між Банком та ОСОБА_3 відхиляються судом з огляду за наступне.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Доводи зустрічного позову про те, що ОСОБА_2 не отримував кошти в іноземній валюті в сумі 150000 доларів США, оскільки на його рахунок було перераховано гривневий еквівалент в сумі 757000 грн. не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом. Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що кредитний договір укладався при вільному волевиявленню сторін, на момент його укладення, як пояснила представник Банку, останній мав право надавати кредити як у іноземній так і у національній валюті, проте на бажання ОСОБА_2 йому було надано кредит у іноземній валюті.
Доводи представника позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_4, про те, що Банк не довів з якого рахунку на рахунок ОСОБА_2 поступили кредитні кошти, також Банком не доведено, що була здійснена саме кредитна операція не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки відповідно до положень ст.ст. 11,10,60 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих доказів, кожна сторона по справі зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачі за зустрічним позовом без будь-якого втручання з боку будь-кого уклав кредитну угоду на зазначених у ній умовах. Жодна умова, яку узгодили сторони при укладанні спірної угоди, не заборонена законом.
З огляду на викладене, суд не вбачає суперечності кредитних відносин за спірним договором звичайним умовам кредитування та сучасній діловій практиці, та з огляду на обставини справи підстав визнання кредитної угоди частково недійсною.
У зв'язку з відсутністю підстав для визнання недійсним кредитного договору, відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання частково недійсним договору поруки укладено 25.05.2007 року між Банком та ОСОБА_3
Крім того у позивачі в зустрічному позові посилаються на те, що вони звертаються до суду в порядку Закону України «про захист прав споживачів », оскільки вони є споживачами банківського продукту у сфері кредитування і недобросовісними діями відповідача були порушені їх права як споживачів. Проте суд, не погоджується із такою позицією виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно із договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
У ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 зазначеного Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.
Отже, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, у зв'язку із чим до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватися.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача за первісним позовом підлягають солідарному стягненню понесені і документально підтверджені судові витрати: 1700 грн. по сплаті судового збору, 120 грн. - витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом (а.с.1,2,3,4).
На підставі викладеного й керуючись ст.ст. 15, 15-1, 30, 62 ,75, 203, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 526, 554, 615, 1050 ЦК України, суд -
Позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Транс» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Транс» на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (к/р 32009100100 в ОПЕРУ ХОУ НБУ, МФО 351005, ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за договором про надання кредиту № 11159893000 від 25 травня 2007 року в загальній сумі 1 081 903 (один мільйон вісімдесят одна тисяча дев'ятсот три) 37 коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним договору споживчого кредиту та договору поруки відмовити в повному обсязі.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Транс» на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які приймали участь у справі, проте не були присутні при оголошенні рішення у тому ж порядку та строки з дня отримання копії рішення.
Суддя: А.В. Кваша