справа № 759/717/22 головуючий у суді І інстанції Ул'яновська О.В.
провадження № 22-ц/824/1974/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
22 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Кияшко К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання (догляду), -
У січні 2022 року ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_5 , звернулася до суду з позовом в якому просила суд:
розірвати договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Панченко Л.Є., 29 серпня 2014 року за реєстровим № 15-836, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ;
визнати право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 431501780000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_4 ;
скасувати обтяження заборону на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 6834337 Дата, час державної реєстрації: 29.08.2014 15:34:08), яка була накладена згідно Договору довічного утримання (догляду), посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Панченко Л.Є., 29 серпня 2014 року за реєстровим №15-836, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на фоні тяжкої утрати свого сина 29 серпня 2014 року між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач майна) укладено договір довічного утримання (догляду), зареєстрований в реєстрі за № 15-836 державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Панченко Л.Є. та накладено заборону відчуження квартири, яка зареєстрована в реєстрі за № 15-837, в реєстрі заборон за № 19. Відповідно до п. 1 договору, позивач передає у власність відповідачу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , взамін чого відповідач зобов'язується надавати позивачу довічне матеріальне забезпечення. Згідно п. 7 договору відповідач зобов'язується довічно повністю утримувати позивача, що визначається у вигляді: забезпечення її харчуванням, одягом, лікуванням, доглядом, необхідною допомогою, в тому числі медичною, надання побутових послуг, сплачувати комунальні платежі - грошова оцінка такого матеріального забезпечення складає 200 гривень, які щомісячно відповідач буде передавати позивачу. У випадку інфляції така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом; забезпечення позивача безоплатним довічним проживанням у квартирі номер АДРЕСА_2 ; проживати з позивачем в зазначеній квартирі з метою надання необхідної допомоги в разі потреби; в разі смерті позивача, забезпечити організацію поховання та ритуальних послуг. Однак, відповідач не виконує п. 7 договору, в тому числі не відвідує, не забезпечує належним харчуванням, одягом, лікуванням, доглядом, медичною допомогою позивача. Позивач не була забезпечена гідним рівнем життя, продуктами харчування, грошима, ліками та іншими необхідними для життя побутовими потребами, які відповідач зобов'язувалась забезпечити, про що повідомляла відповідача, однак вказані прохання залишились без уваги. В період до жовтня 2020 року позивач не жила, а виживала, тому звернулась до своєї онуки ОСОБА_3 , з проханням забрати її до себе, з надією про гідну старість, якій не говорила про укладений договір. Отже, з жовтня 2020 року за позивачем піклувалась, доглядала та матеріально утримувала її онука. Зважаючи на ухилення відповідачем від своїх обов'язків згідно з договором, вік позивача, її стан та необхідність у постійному догляді, з жовтня 2020 року по теперішній час, позивач проживає з онукою за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач протягом тривалого часу взагалі не надає позивачу будь-якого утримання та догляду, самоусунулась від виконання обов'язків, передбачених п. 7 договору. Зазначене порушення договору є триваючим та на момент подання позовної заяви продовжує існувати.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня2024 року позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що матеріалами справи підтверджується належне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором довічного утримання, які є конкретно визначеними, а також не доведено факт невиконання або неналежного виконання умов договору або порушення його істотних умов, а тому відсутні правові підстави для його розірвання. Суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги лише показання свідків зі сторони позивача: онуки, ОСОБА_3 , її матері ОСОБА_7 , матері ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , які є зацікавленими особами у розірванні договору, які створили з грудня 2020 року перешкоди у виконанні відповідачем її обов'язків за договором.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 29 серпня 2014 року між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач майна) укладено договір довічного утримання (догляду), зареєстрований в реєстрі за № 15-836 державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Панченко Л.Є. (а.с. 18, т. 1).
Державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Панченко Л.Є. накладено заборону відчуження квартири, яка зареєстрована в реєстрі за № 15-837, в реєстрі заборон за № 19 (а.с. 19, т. 1).
Відповідно до п. 1 договору, позивач передає у власність відповідачу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , взамін чого відповідач зобов'язується надавати позивачу довічне матеріальне забезпечення (а.с. 18, т. 1).
Згідно п. 7 договору відповідач зобов'язується довічно повністю утримувати позивача, що визначається у вигляді: забезпечення її харчуванням, одягом, лікуванням, доглядом, необхідною допомогою, в тому числі медичною, надання побутових послуг, сплачувати комунальні платежі - грошова оцінка такого матеріального забезпечення складає 200 гривень, які щомісячно відповідач буде передавати позивачу. У випадку інфляції така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом; забезпечення позивача безоплатним довічним проживанням у квартирі номер АДРЕСА_2 ; проживати з позивачем в зазначеній квартирі з метою надання необхідної допомоги в разі потреби; в разі смерті позивача, забезпечити організацію поховання та ритуальних послуг (а.с. 18, т. 1).
Вказана квартира залишається у довічному користуванні за ОСОБА_1 (п. 1 договору).
У якості доказів щодо неналежного виконання п. 7 договору довічного утримання відповідачем, позивачем надано квитанції, які доводять, що саме онука позивача ОСОБА_3 доглядала та матеріально утримувала бабусю (а.с. 27-119, т. 1).
Відповідно до копії Актів про фактичне проживання особи від 18 березня 2021 року та 28 жовтня 2021 року встановлено, що бабуся з жовтня по день подачі позову до суду проживала разом з онукою ОСОБА_3 за адресою проживання онуки, а саме: АДРЕСА_3 (а.с. 21, т. 1).
23 червня 2021 року, бабуся внаслідок отриманої травми (перелом шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків) не могла пересуватись та відкрити двері, внаслідок чого була викликана поліція та компанія з аварійного відкриття дверей, що підтверджується копією відповіді Святошинського управління поліції ГУНП у м. Києві №371-Аз/125/54/09-2021 від 28 серпня 2021 року (а.с. 22, т. 1).
23 червня 2021 року бабуся потрапила до Київської міської клінічної лікарні № 7, де була прооперована та виписана 01.07.2021 року, що підтверджується копією виписки № 3498 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого. Усе лікування понесла онука, що підтверджується копіями товарних чеків № АТ-Рз-003194 та АТ-Рз-003171 від 24 червня 2021 року (а.с. 26-28, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Святошинським відділом ДРАЦС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) 29 листопада 2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 83 роки (а.с. 59, т. 3).
Також судом встановлено, що онука ОСОБА_3 , займалася організацією та оплатою поховання бабусі, що підтверджується рахунком на надання ритуальних послуг № 30112022-1 та договором замовлення № 8.48718П на організацію та проведення поховання від 30 листопада 2022 року (а.с. 195-197, т. 3).
Відповідно до довідки № 7087/02-14 від 26.12.2022 року державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербиної Я.О. повідомлено, що 26 грудня 2022 року за заявою рідної онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 заведено спадкову справу за №1315/2022 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 64-65, т. 3).
04 жовтня 2023 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щербиною Я.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 93, т. 3).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину по частки грошових внесків видано ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на частки грошових внесків другому спадкоємцю ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 ще не видано (а.с. 93, т. 3).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення неналежного виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання, а тому при вирішенні зазначеного питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та приписи статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов'язків, які безпосередньо передбачені договором.
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.
Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.
З урахуванням обставин зазначеної справи та наявних у справі доказів Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довела належне виконання нею умов договору довічного утримання, що є її процесуальним обов'язком.
Так, за умовами укладеного між сторонами договору довічного утримання, а саме п. 7, відповідач зобов'язується довічно повністю утримувати позивача, що визначається у вигляді: забезпечення її харчуванням, одягом, лікуванням, доглядом, необхідною допомогою, в тому числі медичною, надання побутових послуг, сплачувати комунальні платежі - грошова оцінка такого матеріального забезпечення складає 200 гривень, які щомісячно відповідач буде передавати позивачу. У випадку інфляції така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що матеріальне утримання відчужувача сторонами визначено у 200 грн., які мають бути передані відповідачем відчужувачу щомісячно.
Доказів належного виконання вказаного обов'язку відповідач суду не надав. Так, наявні у справі фінансові чеки та розписки ОСОБА_4 не доводять щомісячне надання вказаного утримання останній у встановленому договором розмірі.
Так, враховуючи умови договору щодо індексації грошового утримання, визначеного в сумі 200 грн., відповідач повинна була додатково враховувати що:
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2015 року інфляційні втрати складали: сумі 26.09 грн.
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2016 року інфляційні втрати складали: сумі 124.01 грн.
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2017 року інфляційні втрати складали: сумі 164.06 грн.
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2018 року інфляційні втрати складали: сумі 213.82 грн.
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2019 року інфляційні втрати складали: сумі 254.28 грн.
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2020 року інфляційні втрати складали: сумі 272.70 грн.
з 01 червня 2014 року по 01 січня 2021 року інфляційні втрати складали: сумі 296.30 грн.
При цьому з наявних у справі чеків та розписок про отримання готівки ОСОБА_4 від відповідача вбачається, що остання передавала ОСОБА_4 чи купувала певні товари:
в квітні 2015 року лише на 200 грн. (т. 1 а.с. 172);
в червні 2017 року лише на 200 грн. (т. 1 а.с. 171);
в липні 2017 року лише на 200 грн. (т. 1 а.с. 171);
в серпні 2017 року лише на 200 грн. (т. 1 а.с. 171);
в вересні 2017 року лише на 204.09 грн. (т. 1 а.с. 171, а.с. 4 т. 2);
в листопаді 2017 року лише на 202.44 грн. (т. 1 а.с. 171, а.с. 4 т. 2);
в жовтні 2018 року лише на 121.17 грн. (т. 2 а.с. 9);
в грудні 2018 року лише на 113.98 грн. (т. 2 а.с. 10);
в лютому 2019 року лише на 162.12 грн. (т. 2 а.с. 11);
в липні 2019 року лише на 140.83 грн. (т. 2 а.с. 14);
в серпні 2019 року лише на 177.55 грн. (т. 2 а.с. 14);
в вересні 2019 року лише на 91.83 грн. (т. 2 а.с. 14-15);
в жовтні 2019 року лише на 192.60 грн. (т. 2 а.с. 15);
При цьому відповідач та її представник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не заперечували зазначених фактів.
Разом з тим зазначали, що розмір грошового утримання відчужувача за договором, який не був виплачений в певні місяці, був компенсований в наступні періоди, у які були сплачені кошти в більшому, ніж визначено договором розмірі.
Апеляційний суд не може взяти вказані заперечення в якості доказу належного виконання умов договору відповідачем.
Як було зазначено вище, п. 7 укладеного між сторонами договору, передбачає надання утримання ОСОБА_4 щомісячно.
Зазначене означає, що відповідач не міг надавати відчужувачу матеріальне забезпечення у будь-який місяць чинності договору менше ніж на суму 200 грн., до якої мала бути додана сума інфляційних втрат.
Беззаперечним є факт, що кожна людина для забезпечення своєї життєдіяльності потребує певних матеріальних видатків на постійній основі. Відсутність матеріального утримання ОСОБА_4 , що було передбачене договором і на яке остання мала обґрунтовані очікування, в тому числі і про надання його у визначений строк, надання такого утримання в меншому обсязі ніж визначено договором, робить неможливим забезпечення певних потреб відчужувача у конкретний момент її життя.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що не повне надання матеріального утримання відчужувачу за договором довічного утримання в певні місяці строку дії договору не може бути компенсоване наданням більшої суми утримання в наступні місяці, оскільки за умовами договору матеріальне утримання мало надаватися щомісячно, довічно і повністю.
Крім того, умовами укладеного між сторонами договору окрім матеріального забезпечення ОСОБА_4 , були визначені і інші види допомоги, що мала надаватися відповідачем та які не можна виразити в грошовому вимірі.
Так, договором визначено обов'язок відповідача повністю утримувати позивача, що визначається у вигляді: забезпечення її доглядом, необхідною допомогою та надання побутових послуг.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано суду доказів забезпечення ОСОБА_4 доглядом, необхідною допомогою та надання побутових послуг, як того вимагає договір, а саме постійно з 29 серпня 2014 року.
При цьому апеляційний суд вважає не обґрунтованим посилання відповідача та її представника на покази свідків та надані суду спільні фотознімки відповідача з ОСОБА_4 , оскільки жоден з свідків особисто на постійній основі не спостерігав, а відтак і не підтвердив, надання ОСОБА_4 таких послуг на постійній основі, як було визначено договором.
Пояснення допитаних у справі свідків відображають лише епізодичне спілкування відповідача з ОСОБА_4 , епізодичне надання їй допомоги та надання догляду у тих випадках, які попали в поле зору свідків. Однак, такі пояснення не підтверджують виконання відповідачем умов договору довічного утримання на постійній основі, а відтак і не можуть бути належним доказом зазначених обставин у справі.
Зазначене стосується і наданих суду фотознімків, які відображають лише одиничний епізод в спілкуванні сторін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав до задоволення позову та розірвання договору довічного утримання, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення виготовлене 24 січня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.