Головуючий І інстанції: М.М. Шаповал
24 січня 2025 р. Справа № 480/4317/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2024, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/4317/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 в сумі 220955 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 в сумі 220955 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 по справі № 480/7668/22 відповідачем 26.04.2024 здійснено перерахунок та виплату йому грошового забезпечення за період з 10.12.2021 по 26.04.2024 на загальну суму 85345,20 грн, тому він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 в сумі 4250 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення його позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції повністю проігнорував висновки Верховного Суду, в яких висловлено висновки щодо застосування норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діє до та після 19.07.2022, а також яким чином суд повинен застосовувати принцип співмірності та до якого періоду, а також визначення самої суми середнього заробітку, що належить до виплати. Вказав, що на момент розгляду даної справи Верховним Судом постановами від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 у справі №460/42524/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 10 квітня 2024 року по справі № 360/380/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 440/8467/23, від ЗО квітня 2024 року у справі № 560/6962/23, від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23, від 23 травня 2024 року у справі № 560/11616/23 забезпечено формування єдиної правозастосовчої практики у даній категорії справ, щодо застосування норм статті 117 КЗпП України редакції до та після 19.07.2022 року, яким чином повинен застосовуватися принцип співмірності та до якого періоду, а також визначення самої суми середнього заробітку, що належить до виплати. Вважав, що суд першої інстанції, повинен був період стягнення поділити на дві частини до та після 19.07.2022 та на період з 10.12.0231 до 18.07.2022 застосувати принци співмірності з урахуванням частки коштів, яка була виплачена при звільненні у порівняння з загальним розміром належних при звільненні виплат, а за період з 19.07.2022 по 26.04.2024 в межах шести місяців без застосування принципу співмірності.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та залишити позовну заяву без розгляду в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини щодо проходження громадянами військової служби. Вважав, що судом проігноровано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28.08.2023 у справі 560/11498/22.
Позивач та відповідач не скористались правом надання відзивів на апеляційні скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2021 № 261, позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 № 480/7668/22 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 31.05.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.12.2021 без урахування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.12.2021 з урахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 480/7668/22 відповідачем 26.04.2024 здійснено перерахунок та виплату на користь позивача індексацію грошового забезпечення на загальну суму 85 345,20 грн.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що сумою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, є сума 4250 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до установлених обставин цієї справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2021 № 261, позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а остаточний розрахунок з ним військова частина НОМЕР_1 провела на виконання рішення суду в справі № 480/7668/22 (виплатила індексацію грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 09.12.2021) - 26.04.2024.
Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 10.12.2021 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 26.04.2024 (дата виплати індексації грошового забезпечення).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджені рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі № 480/7668/22.
На виконання вказаного судового рішення відповідач провів розрахунок з позивачем 26.04.2024.
Разом з цим, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, а вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та період з 19.07.2022 по 26.04.2024) в сумі 220955 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 10.12.2021 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 26.04.2024 (дата виплати індексації грошового забезпечення), який умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 10.12.2021 року до 18.07.2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Період з 19.07.2022 року до 26.04.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
Тож, у спорах про нарахування та виплату середнього заробітку належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23.
Колегія суддів також наголошує, що застосована правова позиція суду апеляційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22) і сформовано висновок.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Спірний період щодо виплати позивачу грошових коштів у сумі 85 345, 20 грн тривав з 10.12.2021 (наступний день за датою звільнення позивача) до 26.04.2024 (дня, коли на виконання рішення суду у справі №480/7668/22 на користь позивача виплачено кошти), тобто охоплюється період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Колегія суддів вважає правильним застосування положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ (без обмеження строком виплати у шість місяців, але із застосуванням принципу співмірності), і після цього (обмеження виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності).
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що 09.12.2021 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Тобто, останніми двома місяцями роботи позивача є жовтень 2021 року та листопад 2021 року.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 від 05.11.2024 №328/Ф грошове забезпечення позивача за жовтень 2021 - 13614, 25 грн, за листопад 2021 року - 13614, 25 грн, разом 27228, 50 грн.
Отже, сума середньоденного грошового забезпечення позивача складає 446, 37 грн, із розрахунку (13614, 25+13614, 25)/(61).
Період затримки розрахунку при звільненні з 10.12.2021 по 18.07.2022 становить 221 день, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 184 дні (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
З наявної в матеріалах справи картки особового рахунку ОСОБА_1 за грудень 2021 року встановлено, що позивачу при звільненні було нараховано грошове забезпечення в сумі 61 355, 37 грн.
Недоплачена сума індексації при звільненні складає 85 345, 20 грн.
Частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат становить 58, 17% (85345, 20/146 700, 57 *100) (сума виплаченого грошового забезпечення при звільненні та грошове забезпечення перераховане на виконання рішення суду (61355, 37 грн + 85 345, 20 грн. = 146 700, 57 грн)).
Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.12.2021 по 18.07.2022 становить 98647, 77 грн (446, 37 грн*221 день).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням конкретних критеріїв та обставин справи, які мають юридичне значення, суд за період до 18.07.2022 може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи задовольняє він позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Водночас, зменшення розміру відшкодування є правом, а не обов'язком суду.
З урахуванням зазначеного, враховуючи зазначені вище обставини, встановлені судом, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, обставини, з якими була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат за період з 10.12.2022 по 18.07.2022 є 57 383, 40 грн (58, 17% від суми 98647, 77 грн).
За період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184 дні) на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 82132, 08 грн (184 * 446, 37 грн).
Загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за весь період затримки розрахунку при звільненні (до 26.04.2024) становить 139515, 48 грн (57 383, 40 грн. + 82132, 08 грн.).
Колегія суддів звертає увагу, що позивач при обрахунку середньоденного грошового забезпечення, яке, на його думку, повинно складати 706, 93 грн за основу взяв суму грошового забезпечення за жовтень 2021 року у розмірі 13614, 25 грн разом з сумою компенсації за невикористану відпустку у розмірі 13614, 25 грн, матеріальною допомогою у розмірі 1200 грн. та індексацією 540,03 грн, тому дійшов помилкового висновку, що сума його грошового забезпечення за жовтень 2021 року складає 28968, 53 грн, а не 13614,25 грн.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 в сумі 139515, 48 грн.
Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23, від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28.08.2023 у справі 560/11498/22, колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки позивач в порушення вимог ч. 5 ст. 122 КАС України більше ніж через місяць після виплати йому на виконання рішення суду грошового забезпечення звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в той час як у справі, що розглядається позивачем вказаний місячний строк для звернення до суду не пропущений, оскільки відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення 26.04.2024 року, а позивач звернувся до суду з позовом 24.05.2024 року, тобто у межах строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 в сумі 139515, 48 грн.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 по справі № 480/4317/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.12.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 26.04.2024 в сумі 139515, 48 грн (сто тридцять дев'ять тисяч п'ятьсот п'ятнадцять грн, 48 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло