23 січня 2025 р. Справа № 520/15576/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 (суддя: Волошин Д.А., м. Харків) по справі № 520/15576/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту ГУ ПФУ в Харківській області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту ГУ ПФУ в Донецькій області, другий відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в Госагропроме ГРСР № 2 треста Цаленджихского РСУ з 15.02.1988 по 03.12.1990;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 14.02.2024 № 205250012378 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Госагропроме ГРСР № 2 треста Цаленджихского РСУ з 15.02.1988 по 03.12.1990 у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення другого відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, мотивоване неможливістю зарахування періоду роботи позивача з 15.02.1988 по 03.12.1990, оскільки в записі про наказі на прийом на роботу вказано лише рік, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України № 58 від 27.07.1993 (зі змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 110 від 17.08.1993, оскільки працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі № 520/15576/24 (з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 з питання виправлення описки) адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, 3 під.2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 205250012378 від 14.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.02.1988 по 03.12.1990 в Госагропром ГРСР № 2 треста Цаленджихского РСУ згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 27.07.1980
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Другий відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 520/15576/24 скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неможливість врахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 15.02.1988 по 03.12.1990, оскільки у відповідному записі трудової книжки під № 11 міститься суттєвий недолік, через який неможливо встановити дату прийняття позивача на роботу - у даті наказу про прийом на роботу зазначено лише рік, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України № 58 від 27.07.1993 (зі змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 110 від 17.08.1993. Зауважує, що ані до органу ПФУ, ані до суду позивачем не було надано документів, крім трудової книжки, які б підтверджували наявність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу.
З огляду на вищевикладене, переконував, що заявлені позивачем до ГУ ПФУ в Донецькій області вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається з довідки від 25.05.2022 № 6328-5001650590 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (а.с. 25)
Позивач, досягнувши 60-річного віку, 07.02.2024 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та подав до пенсійного органу документи, необхідні для призначення йому пенсії.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2024 № 205250012378 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік. (а.с. 9)
Так, у рішенні пенсійного органу було зазначено, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058, починаючи з 01 січня 2024 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 року. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 27 років 8 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.07.1980 з 15.02.1988 по 03.12.1990 в Госагропром ГРСР № 2, оскільки в наказі на прийом вказано лише рік, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України № 58 від 27.07.1993 (зі змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 110 від 17.08.1993.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, направив до Пенсійного фонду України скаргу про скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 14.02.2024 №205250012378. (а.с. 17-24)
Відомостей щодо розгляду скарги позивача матеріали справи не містять.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 14.02.2024 № 205250012378 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, останній звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та відсутності підстав для неврахування при обчисленні страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 15.02.1988 по 03.12.1990 в Госагропром ГРСР № 2, оскільки факт роботи позивача підтверджується у повному обсязі записами в трудовій книжці.
Судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 та від 30.11.2018 у справі №235/4179/17, за змістом яких певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, суд зазначив, що ГУ ПФУ в Харківській області, до якого звернута вимога про зарахування періодів роботи до страхового стажу та про перерахунок пенсії не приймало управлінських рішень відносно позивача, на відміну від ГУ ПФУ в Донецькій області, тому в задоволенні вимог саме до ГУ ПФУ в Харківській області суд відмовив.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи (справа переглядається в частині задоволення позову), визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
За змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (07.02.2024) позивач досяг 60 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 31 року.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей.
Дослідивши трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 від 27.07.1980, колегією суддів встановлено, зокрема:
- запис № 11 - 15.02.1988 - позивач прийнятий на роботу в Госагропром ГРСР № 2 (наказ № 53 від 1988 року);
- запис № 12 - 03.12.1990 - позивач звільнений за власним бажанням (наказ № 141 від 29.11.1990). (а.с. 10-16)
Так, як зазначалось вище, єдиним обґрунтуванням неврахування спірного періоду роботи позивача із 15.02.1988 по 03.12.1990 слугувало твердження про зазначення в даті наказу про прийом на роботу лише року такої події.
З приводу наведеного колегія суддів зауважує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме формальними неточностями у трудовій книжці.
Крім того, колегія суддів враховує, що відсутність у трудовій книжці певних відомостей, зокрема, повної дати наказу про прийняття на роботу, не спростовують наявність у позивача стажу роботи, а, отже, період роботи позивача у період з 15.02.1988 по 18.11.1986 є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Більш того, дата наказу про прийняття позивача на роботу в Госагропром ГРСР № 2 - 1988 рік відповідає року, в якому позивача прийнято на зазначену роботу.
Таким чином, слід дійти висновку, що відсутність повної дати наказу про прийняття на роботу (із зазначенням лише року наказу), за наявності повної дати в записі про прийняття позивача на роботу в Госагропром ГРСР № 2 в трудовій книжці (15.02.1988), не є суттєвим недоліком, який унеможливлює зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача.
Таким чином, оскільки наявними в матеріалах справи доказами в повному обсязі підтверджено період роботи позивача із 15.02.1988 по 10.12.1990 у пенсійного органу відсутні підстави для його неврахування.
Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відмова пенсійного органу у зарахуванні наведеного вище періоду трудової діяльності позивача є надуманою та не базується на нормах закону, а тому правомірним є висновок суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 14.02.2024 № 205250012378 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та наявність підстав для його скасування.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.02.1988 по 03.12.1990 в Госагропром ГРСР № 2 треста Цаленджихского РСУ згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 27.07.1980.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 по справі № 520/15576/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова