Справа №953/4097/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/532/25
Категорія: ч.2 ст.28, ч.1 ст.347,
ч.1 ст.14, ч.2 ст.28, ст.348, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194 КК України КК України
14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , 1984 року народження, до 26 січня 2025 року без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та обрати щодо ОСОБА_7 інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою. Указав, що фактично єдиною підставою для прийняття оскаржуваної ухвали стала тяжкість надуманого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні особливо тяжких злочинів. Також указав, що суд не перевірив можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Позиції учасників апеляційного провадження
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, тяжкого злочину та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.14, ч.2 ст.28, ст.348 КК України, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі строком від 12 до 15 років або довічне позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується, у тому числі, в умисному знищенні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу, що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах, а також у готуванні до посягання на життя працівника правоохоронного органу, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинених за попередньою змовою групою осіб, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: