08 січня 2025 року
м. Київ
справа № 466/4374/22
провадження № 61-14606св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання до вчинення дій
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору припиненим,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у червні 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 виконати зобов'язання, взяте ним та визначене умовами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок та протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили укласти основний договір купівлі-продажу на умовах, визначених попереднім договором (основний договір додаю) щодо земельних ділянок з кадастровим номером 4610137500:09:002:0157 площею 0,0445 га, 610137500:09:002:0158 площею 0,0191 га, 4610137500:09:002:0159 площею 0,014 га, 4610137500:09:002:0160 площею 0,014 га, 4610137500:09:002:0161 площею 0,0139 га, 4610137500:09:002:0162 площею 0,0138 га, 4610137500:09:002:0163 площею 0,0182 га - адреса розміщення ділянок: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 03 грудня 2021 року між ним та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок, в якому сторони домовились у строк до 01 березня 2022 року укласти договір купівлі-продажу семи земельних ділянок, які будуть утворені внаслідок поділу двох земельних ділянок.
У зв'язку із введенням воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року усі реєстри, в тому числі Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, були закриті, тому укласти договір купівлі-продажу у строк до 01 березня 2022 року не було можливим, тобто фактичною перешкодою для укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок стали форс-мажорні обставини.
Після відкриття реєстрів відповідач не виконує обов'язку, взятого на себе щодо укладення основного договору купівлі-продажу вищевказаних ділянок, які відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу було поділено на сім.
ОСОБА_2 у серпні 2022 року звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом, в якому просив визнати припиненим попередній договір від 03 грудня 2021 року, укладений між ним та ОСОБА_1 .
На обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р. та зареєстрований у реєстрі за № 4794.
До визначеної в попередньому договорі дати договір купівлі-продажу земельних ділянок (основний договір) укладений не був, пропозиції щодо укладення основного договору всупереч пункту 2.12 попереднього договору від ОСОБА_1 йому не надходили.
Вважав, що зобов'язання укласти основний договір, встановлене укладеним між ним та ОСОБА_1 попереднім договором припинилось 01 березня 2022 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 01 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Зобов'язав ОСОБА_2 виконати зобов'язання, визначене умовами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок від 03 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р., та протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили укласти основний договір купівлі-продажу на умовах, визначених попереднім договором між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 03 грудня 2021 року щодо земельних ділянок: 4610137500:09:002:0157 площею 0,0445 га; 4610137500:09:002:0158 площею 0,0191 га; 4610137500:09:002:0159 площею 0,014 га; 4610137500:09:002:0160 площею 0,014 га; 4610137500:09:002:0161 площею 0,0139 га; 4610137500:09:002:0162 площею 0,0138 га; 4610137500:09:002:0163 площею 0,0182 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно став відкритим в травні 2022 року, а ОСОБА_1 здійснив відповідні дії для реалізації умов спірного попереднього договору. Укладенням попереднього договору сторона продавця за цим договором своїм добровільним волевиявленням прийняла на себе зобов'язання реалізувати у майбутньому шляхом продажу покупцеві за договором свою власність у виді земельних ділянок, зазначених у спірному договорі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позиція позивача є способом ухилення від договірних зобов'язань, тому заявлені ним позовні вимоги є безпідставними.
Львівський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 лютого 2023 року скасував та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.
Визнав припиненим попередній договір від 03 грудня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р. та зареєстрований у реєстрі за № 4794.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Скасував вжиті судом заходи забезпечення позову.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що зобов'язання за попереднім договором припинилось, оскільки пропозицій укласти основний договір всупереч пункту 2.12 попереднього договору від ОСОБА_1 відповідачу в строк до 01 березня 2022 року не надходило і не надсилалось.
Припинення зобов'язання за попереднім договором внаслідок неукладання основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.
Також апеляційний суд зазначив, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється.
Крім того, апеляційний суд вказав, що позовних вимог про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення договору, передбаченого попереднім договором, позивач ОСОБА_1 не заявляв.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Морозевича Т. Г. у жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 16, частини другу, третю статті 635 ЦК України, а також не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/16744/17.
ОСОБА_1 надіслав відповідачу пропозицію укладення основного договору, яка була проігнорована, тому відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України попередній договір не припинив свою дію.
Також наявні підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14 та правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 2-2544/10, від 16 травня 2019 року у справі № 450/563/17, від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 461/3197/18, а саме положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору. Примусове виконання зобов'язання в натурі суперечить принципу вільного волевиявлення учасника правочину та вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов'язання за попереднім договором. Припинення зобов'язання за попереднім договором внаслідок неукладання основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладання основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо підстав та умов припинення попереднього договору у випадку надіслання іншій стороні пропозиції укладення основного договору.
Суд апеляційної інстанції послався на нерелевантні правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду.
Розгляд справи апеляційним судом було проведено без участі позивача, при цьому були достатні підстави для відкладення розгляду справи.
Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що доступ до Державного земельного кадастру було відновлено лише 09 червня 2022 року, тому форс-мажорні обставини, які унеможливили укладання основного договору існували до зазначеної дати.
Пропозиція укласти основний договір була надіслана 30 травня 2022 року, тобто під час дії форс-мажорних обставин, однак дата пропозиції укладення основного договору була 15 червня 2022 року - після припинення дії обставин непереборної сили.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_2 у грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник заперечує проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на те, що основний договір купівлі-продажу у встановлений попереднім договором строк, не був укладений виключно з вини ОСОБА_1 .
Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладання основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно (постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 2-2544/10, від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18, від 25 листопада 2021 року у справі № 461/3197/18).
Примусове виконання зобов'язання в натурі суперечить вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов'язання за попереднім договором і положенням статті 321 ЦК України про непорушність права власності (постанова Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14).
Лист ОСОБА_1 про необхідність з'явитися до нотаріуса для укладення договору датований 31 травня 2022 року, отриманий ним 06 червня 2022 року, тобто за спливом одного місяця від коли форс-мажорні обставини фактично перестали існувати.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Львова.
Справа № 466/4374/22 надійшла до Верховного Суду 19 січня 2024 року.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 грудня 2021 року було укладено попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І. Р. та зареєстрований в реєстрі за № 4794, в якому було визначено та погоджено сторонами усі істотні умови на яких буде укладено основний договір купівлі-продажу земельних ділянок.
Згідно з пунктом 1 договору сторони домовились у строк до 01 березня 2022 року укласти договір купівлі-продажу семи земельних ділянок, які будуть утворені внаслідок поділу двох земельних ділянок: кадастровий номер 4610137500:09:002:0092 площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать відповідачу на праві приватної власності та ділянку за кадастровим номером 4610137500:09:002:0093 площею 0,0375 та, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка також належить продавцю-відповідачу на праві приватної власності.
Пунктом 2.7 попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок сторонами була визначена та погоджена ціна продажу у гривневій сумі, еквівалентній 160 000 доларів США за курсом Національного банку України.
Відповідно до пункту 2.8 попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок визначено порядок проведення оплати, а саме забезпечувальний платіж в сумі 545 800 грн, що еквівалентно 20 000 доларів США, покупець оплачує продавцю станом на день укладення попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, решта суми оплачується в день підписання основного договору купівлі-продажу земельних ділянок.
Згідно з пунктом 3 попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Пунктом 2.12 попереднього договору визначено, що за домовленістю сторін місце нотаріального посвідчення основного договору визначається покупцем - ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 4 попереднього договору у разі, якщо продавець ухиляється від виконання зобов'язань за цим договором (тобто ухиляється від укладення основного договору) більше ніж на 10 днів, продавець повертає покупцю забезпечувальний платіж протягом 10 днів від дня ухилення виконання зобов'язання за цим договором.
31 травня 2022 року ОСОБА_1 направив письмове повідомлення ОСОБА_2 , в якому просив з'явитись 15 червня 2022 року о 10-00 год до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бєлопольської І. Р. для укладення і посвідчення основних договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
ОСОБА_2 14 червня 2022 року на вказане письмове повідомлення, яке отримав 06 червня 2022 року, повідомив ОСОБА_1 , що з 03 грудня 2021 року до 06 червня 2022 року пропозицій щодо укладення основного договору на підставі пункту 2.12 укладеного попереднього договору від позивача не надходило. Крім того, повідомив, що він перебуває на лікуванні та у визначений день щодо укладення та посвідчення 15 червня 2022 року основних договорів купівлі продажу перебуватиме на лікуванні. Просив повідомити реквізити банківського рахунку для повернення забезпечувального платежу.
Також судами встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 03 травня 2022 року № 1760/5 «Про затвердження переліку нотаріусів, яким в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна», приватному нотаріусу Бєлопольській І. Р. з 03 травня 2022 року дозволено вчиняти дії щодо цінного майна та забезпечено доступ до єдиних державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в тому числі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що основний договір купівлі-продажу між сторонами не укладено.
Положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.
Цією нормою встановлено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Примусове виконання зобов'язання в натурі суперечить принципу вільного волевиявлення учасника правочину та вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов'язання за попереднім договором.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.
Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок не укладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється.
Висновок апеляційного суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14, згідно з якою положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.
Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 позовних вимог про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення договору, передбаченого попереднім договором, не заявляв.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/16744/17, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Враховуючи викладене, висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Клопотання учасника справи про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинно бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для передачі, визначені статтею 403 ЦПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи викладене, аргументи касаційної скарги про наявність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14, та правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 2-2544/10, від 16 травня 2019 року у справі № 450/563/17, від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 461/3197/18, є необґрунтованими, тому суд касаційної інстанції також їх відхиляє, оскільки заявник не довів існування виключної правової проблеми при вирішенні цього спору.
Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо підстав та умов припинення попереднього договору у випадку надіслання іншій стороні пропозиції укладення основного договору, суд касаційної інстанції також відхиляє з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо підстав та умов припинення попереднього договору у випадку надіслання іншій стороні пропозиції укладення основного договору.
Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова апеляційного суду прийнята за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що доступ до Державного земельного кадастру було відновлено лише 09 червня 2022 року, тому форс-мажорні обставини, які унеможливили укладення основного договору існували до зазначеної дати, є безпідставними з огляду на таке.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Згідно з статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частин першої, другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 зазначив, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20).
Разом з тим, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21, від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21).
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21).
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Однак, матеріали справи не містять сертифікату ТПП України стосовно засвідчення факту форс-мажорних обставин за попереднім договором.
Посилання у касаційній скарзі на те, що розгляд справи апеляційним судом було проведено без участі ОСОБА_1 , при цьому були достатні підстави для відкладення розгляду справи, також не заслуговують на увагу.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Частиною другою статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вказане положення кореспондується з вимогами частини другої статті 12 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) чи будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Положеннями статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 та його представник неодноразово брали участь у розгляді справи апеляційним судом.
Отже, суд апеляційної інстанції дотримався вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - ОСОБА_1 , забезпечив останньому можливість реалізувати надані йому законом права.
Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська