27 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 199/3764/18
провадження № 61-52св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Якименко Л. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ) про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 28 липня 2017 року ОСОБА_5 , перебуваючи у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 , під час виконання своїх трудових обов'язків керував технічно справним автобусом «BOVA FHD 12/80», який на праві власності належить ФОП ОСОБА_4 . Грубо порушивши Правила безпеки дорожнього руху, в умовах недостатньої видимості, пов'язаної із задимленням місцевості внаслідок горіння стерні на полі, не вибрав безпечної швидкості руху у межах видимості дороги та при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху, у зв'язку з чим зіткнувся з автомобілем «FORD-FOCUS», державний номер НОМЕР_1 , який рухався у попутному напрямку, під керуванням ОСОБА_6 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_6 отримав численні тілесні ушкодження, від яких настала смерть. Належний йому транспортний засіб, яким він керував під час ДТП знищено.
Вказаним кримінальним правопорушення та його наслідками, а саме смертю потерпілого ОСОБА_6 , його дружині та батькам завдана моральна шкода.
Позивачі просили стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки; стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки; стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2019 року позов задоволено.
Стягнено з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 100 000 грн кожному у відшкодування моральної шкоди.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки дружині загиблого та його батькам завдано душевного болю і страждань, які полягали у переживаннях, пов'язаних зі смертю близької людини, розмір відшкодування у 100 000 грн на користь кожного позивача підлягає стягненню у повному обсязі, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2019 року стягнено з ФОП ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 3 000 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення, а заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого
2019 року - без змін.
Апеляційний суд вказав, що, вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину душевних страждань, психологічного та емоційного стану позивачів, звернув увагу на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачі втратили близьку людину - чоловіка та сина, та дійшов висновку про стягнення на користь кожного позивача у відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн.
Суд апеляційної інстанції не погодився з доводами ФОП ОСОБА_4 стосовно його скрутного майнового стану у зв'язку з хворобою дружини, оскільки моральна шкода, завдана позивачам, призвела до душевних страждань і відновити становище, яке існувало у житті позивачів до смерті ОСОБА_6 , неможливо.
Апеляційний суд відхилив доводи ФОП ОСОБА_4 про те, що вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 4 січня 2018 року з ФОП ОСОБА_4 вже стягнено 200 000 грн у відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2020 року ФОП ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не здійснено повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, не встановлено наявність та обсяг моральної шкоди, обґрунтованість заявлених сум компенсації.
Заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції відсутності заперечень позивачів та їх представника на апеляційну скаргу. У судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги позивачі не надавали пояснень, окрім висловлення заперечення щодо задоволення апеляційної скарги.
Суди попередніх інстанцій, як вважає відповідач, не звернули уваги на його посилання про те, що позивачі не подавали цивільного позову у кримінальному провадженні та не були визнані потерпілими.
На думку заявника, місцевий суд фактично повторно стягнув родині загиблого моральну шкоду, а апеляційний суд погодився з вказаною позицією. ФОП ОСОБА_4 приймав участь у кримінальному провадженні як цивільний відповідач та відшкодував 14 335, 00 грн майнової шкоди і 200 000 грн моральної шкоди родині загиблого, від імені яких у кримінальному провадженні виступав син загиблого - ОСОБА_7 .
Зазначає, що позивачі не заявили, а суди, попри заяви та клопотання представника ФОП ОСОБА_4 , не залучили до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , чим порушили процесуальні права заявника.
Заявник звертає увагу на те, що до набрання рішенням суду законної сили протягом дії строку на апеляційне оскарження, Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська видав виконавчі листи, що призвело до передчасного відкриття виконавчих проваджень, стягнення з відповідача сум на примусове виконання рішення суду та унеможливило добровільне виконання рішення суду.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували важливу для заявника обставину, яка характеризує його фінансові можливості, а саме важку хворобу дружини ОСОБА_8 , тому справедливим розміром відшкодування моральної шкоди вважає по 20 000 грн кожному відповідачу.
Заявник вважає, що він може відшкодувати позивачам моральну шкоду у розмірі 20 000 грн кожному позивачу.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першоїінстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи не є очевидно необґрунтованими і підлягали перевірці, що відповідно до частини сьомої статті 394 ЦПК України є підставою для відкриття касаційного провадження.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 липня 2017 року ОСОБА_5 , виконуючи трудові обов'язки, передбачені трудовим договором від 19 липня 2017 року, укладеним з ФОП ОСОБА_4 , а саме роботу водія, керував технічно справним автобусом моделі «BOVA FHD 12.80», який належить на праві власності ФОП ОСОБА_4 , та здійснював рейс за маршрутом «Скадовськ- Москва». Біля 13 год40 хв, на 370 км+500 м автошляху «Харків-Сімферополь», що є територією Михайлівського району Запорізької області, ОСОБА_5 , грубо порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, в умовах недостатньої видимості не вибрав безпечної швидкості руху в межах видимості дороги та при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху, у зв'язку з чим вчинив зіткнення з автомобілем «FORD-FOСUS», номерний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав численні тілесні ушкодження, від яких настала смерть. Транспортний засіб, яким керував ОСОБА_6 , а саме автомобіль «FORD-FOСUS», номерний знак НОМЕР_1 , який належав йому на праві власності, знищено.
Вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 4 січня 2018 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Зазначеним вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_7 і стягнено з ФОП ОСОБА_4 на його користь ОСОБА_7 242 765,83 грн у відшкодування майнової шкоди, 14 335 грн - витрат на поховання та 200 000 грн - моральної шкоди.
На підставі пункту «в» статті першої Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_5 звільнено від призначеного основного та додаткового покарання.
ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_6 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 23 грудня 1978 року Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану м. Дніпропетровська, актовий
запис № 199.
ОСОБА_6 був рідним сином позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 28 травня 1955 року, виданим Кіровським бюро реєстрації актів цивільного стану м. Дніпропетровська, актовий запис № 411.
ОСОБА_1 у зв'язку із загибеллю чоловіка зазнала душевного болю, страждань та переживань.
Батьки загиблого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є людьми похилого віку, у зв'язку зі смертю єдиного сина, який їх утримував, постійно допомагав та приймав активну участь у їх житті, також зазнали душевного болю, моральних страждань та переживань.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ФОП ОСОБА_4 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу, про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 частини другої вказаної статті визначено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року
у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У пункті 8 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» Верховного Суду України роз'яснив, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що судами попередніх інстанцій не здійснено повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, не встановлено наявність та обсяг моральної шкоди і обґрунтованість зазначених сум компенсації з огляду на наступне.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дружині загиблого та його батькам завдано душевного болю і страждань, які полягали у переживаннях, пов'язаних зі смертю близької людини, тому розмір відшкодування по 100 000 грн - кожному, про стягнення яких просять позивачі, підлягає стягненню у повному обсязі, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із засад розумності та справедливості, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивачів, які втратили чоловіка та сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання і відновити становище, яке існувало у житті позивачів до смерті чоловіка та сина, неможливо.
Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди у сумі по 100 000 грн кожному позивачу не може вважатися явно завищеним чи надмірним для заявника.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій в частині визначеного розміру відшкодування, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Колегія суддів враховує, що передчасна смерть чоловіка та сина завдає позивачам довготривалі та глибокі душевні страждання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 6 березня 2023 року у справі № 559/961/17-ц (провадження № 61-125св23).
Вказані судові рішення також відповідають висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), відповідно до якого, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Касаційний суд вважає необґрунтованими доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції неподання позивачами та їх представником відзиву на апеляційну скаргу та відсутність заперечень на доводи апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Отже подання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов'язком учасників справи.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на неподання позивачами, які не були визнані потерпілими цивільного позову у кримінальному провадженні.
Так, відповідно до частини сьомої статті 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Тобто закон не зобов'язує особу, якій завдано майнову або моральну шкоду, звертатися з цивільним позовом в рамках кримінального провадження. Така особа має право відшкодовувати завдану шкоду шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.
Касаційний суд також відхиляє доводи заявника про те, що суд першої інстанції повторно стягнув на користь родини загиблого моральну шкоду, оскільки вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 4 січня 2018 року із заявника стягнено 200 000 грн компенсації моральної шкоди на користь сина загиблого ОСОБА_7 , тому дружина та батьки загиблого у межах кримінального провадження не реалізували своє право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю близького родича, передбачене частиною другою статті 1168 ЦК України і мають право звертатися з позовом в порядку цивільного судочинства.
Доводи заявника про незалучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 , не вплинули на правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову, тому підстав для скасування правильних по суті рішень з одних лише формальних підстав колегія суддів не вбачає (частина друга статті 410 ЦПК України).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 522/21300/14-ц (провадження № 61-6174св20).
Колегія суддів відхиляє як підставу для скасування судового рішення доводи заявника про звернення рішення до виконання до набрання ним законної сили так як ці обставини не впливають на законність оскаржуваних судових рішень.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій фінансових можливостей заявника , обмежених хворобою його дружини, оскільки моральна шкода, завдана позивачам смертю їх сина та чоловіка, спричинила та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання. Зазначені обставини істотно змінили життя позивачів і відновити становище, яке існувало до смерті ОСОБА_6 неможливо.
Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська