Ухвала
08 січня 2025 року
м. Київ
справа № 369/11062/17
провадження № 61-9183 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюк В. В.,
учасники справи:
позивач-перший заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Фастівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:
ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Фастівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , треті особи: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними розпоряджень та повернення майна на користь держави з незаконного володіння,
за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року, ухвалене суддею Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
Короткий зміст вимог заявника
1. У грудні 2017 року перший заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) до суду із вказаним позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_31 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_32 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .
2. Після уточнення в ході судового розгляду цієї справи переліку осіб, які є відповідачами та третіми особами у цій справі, позов прокурора фактично заявлений до Фастівської районної державної адміністрації Київської області(далі - Фастівська РДА КО), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 (далі - фізичні особи-відповідачі), треті особи: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 (далі - треті особи (фізичні) у справі), та, зокрема, зводиться до визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 та її розпорядження від 12 грудня 2012 року № 3582, витребування з незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок загальною вартістю 1 407 005,00 грн, які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, а саме:
2.1. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5080);
2.2. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5073);
2.3. ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5074);
2.4. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5076);
2.5. ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5079);
2.6. ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0870 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5097);
2.7. ОСОБА_31 земельну ділянку площею 0,0918 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5071);
2.8. ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5081);
2.9. ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5100);
2.10. ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5072);
2.11. ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0868 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5096);
2.12. ОСОБА_32 земельну ділянку площею 0,0866 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5098);
2.13. ОСОБА_32 земельну ділянку площею 0,0868 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5099);
2.14. ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5091);
2.15. ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5075);
2.16. ОСОБА_29 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5077);
2.17. ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5078);
2.18. ОСОБА_18 земельну ділянку площею 0,0907 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5082).
3. Позов мотивований тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 року № 169 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та передана в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України (далі - НУБП України) земельна ділянка площею 373,2166 га в адміністративних межах Чабанівської селищною ради - для ведення лісового господарства (далі - Розпорядження № 169). У подальшому розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 у Розпорядження № 169 внесені зміни, визначено, що в постійне користування НУБП України передана земельна ділянка загальною площею 373,2166 га в межах Чабанівської селищної ради, з яких для ведення лісового господарства - 361,2836 га (з них 4,6003 га - сіножаті, 351,1644 га - ліси та лісо-вкриті площі, 3,1356 га - забудовані землі, 2,3833 га - землі під внутрішніми водами), 11,9330 га - землі для ведення підсобного сільського господарства (далі - Розпорядження № 273). На підставі цього розпорядження НУБП України отримані два державні акти на земельну ділянку площею 229,0789 га (для ведення лісового господарства) та площею 11,9330 га (для ведення підсобного сільського господарства).
4. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 20 грудня 2012 року № 3582 затверджені проєкти землеустрою та передані у власність певному переліку фізичних осіб земельні ділянки в адміністративних межах Чабанівської селищної ради для ведення індивідуального садівництва (далі - Розпорядження № 3582 та спірні земельні ділянки). У подальшому ці спірні земельні ділянки були відчужені.
5. Розпорядження №273 прийняте з порушенням законодавства, оскільки проєкт землеустрою щодо відведення у постійне користування НУБП України зазначеної земельної ділянки площею 11,9330 га (кадастровий номер: 3222457401:02:002:5003) не розроблявся у порушення вимог статей 116 та 123 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (у актуальній редакції далі - ЗК України), Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельним ресурсам від 04 травня 1999 року № 43, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року за № 354/3647 (у актуальній редакції далі - Інструкція про видачу актів на землю), а зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулась з порушенням статей 3, 22, 30, 84, 122, 149 ЗК України, статей 5 та 57 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року № 3852-XII (у актуальній редакції далі - ЛК України), Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (у актуальній редакції далі - Закон про держадміністрації) - відповідна зміна здійснена органом без належних повноважень за відсутності погодження органу виконавчої влади - Київської ОДА.
6. Уточнення кола учасників цієї справи відбувалось, зокрема у зв'язку з тим, що після початку судового провадження у ній спірні земельні ділянки відчужувались іншим особам, ділились на окремі земельні ділянки тощо.
7. Спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника, яким відповідно до змісту статті 122 ЗК України є Київська обласна державна адміністрація, та всупереч законодавству, тому їх слід витребувати з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України), оскільки повернення спірних земельних ділянок їх законному власнику забезпечить та відновить порушені інтереси держави.
8. При цьому 15 березня 2021 року прокурор звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову, у якій вимога була сформульована про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом визнання недійсними оскаржуваних розпоряджень та повернення спірних земельних ділянок з незаконного володіння. Суд відмовив у прийнятті даної заяви. При цьому підготовче засідання у справі закрите, а справа призначена до судового розгляду ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року.
9. Прокурор також зазначив, що Київській ОДА про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки Розпорядження №273 приймалось без її участі та офіційно не оприлюднювалось. За захистом порушеного права до суду Київська ОДА не зверталась. Враховуючи об'єктивні обставини, пов'язані зі складнощами своєчасного виявлення зазначених порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави, прокурор вважає, що строк позовної давності прощений з поважних причин.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
10. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року замінено відповідача ОСОБА_31 на відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року залучено у якості співвідповідача залучений ОСОБА_19 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 травня 2020 року залучений у якості співвідповідача ОСОБА_16 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року залучений у якості співвідповідача ОСОБА_2 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року задоволено клопотання прокурора про заміну відповідача Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на Фастівську РДА КО.
11. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
12. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що встановив право власності держави Україна на спірні земельні ділянки. На підставі законодавства, яке було чинним на момент прийняття Розпорядження № 273 та Розпорядження № 3582 він дійшов висновку, що вони його вимогам не відповідають, зокрема суперечать статтям 6, 14 та 19 Конституції України, статтям З, 13, 17, 20, 22, 56, 57, 84, 116, 118, 122, 123, 141 та 149 ЗК України, статті 57 ЛК України, статті 21 Закону про держадміністрації, статтям 1, 2, 20 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій», Інструкції про видачу актів на землю.
13. Зокрема проєкт землеустрою щодо відведення у постійне користування НУБП України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція») для ведення підсобного сільського господарства відповідної земельної ділянки площею 11,9330 га в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області з кадастровим номером 3222457401:02:002:5003 не розроблявся. Прийняття Розпорядження № 273 про внесення змін в Розпорядження № 169 є фактично вилученням неуповноваженим органом виконавчої влади лісової ділянки площею 11,9330 га із загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га та є незаконною зміною її цільового призначення із категорії земель лісогосподарського призначення в категорію сільськогосподарських земель, у тому числі за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Для ведення підсобного сільського господарства у користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не лісогосподарського призначення. Ліси взагалі не можуть передаватись у власність для будь-яких цілей (за виключенням винятку, передбаченого частиною другою статті 56 ЗК України).
14. Відповідно до Закону про держадміністрації районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності.
15. З аналогічних підстав випливає незаконність й Розпорядження № 3582, у тому числі як похідного від Розпорядження № 273. Незаконним, у тому числі є передача у власність громадян спірних земельних ділянок за рахунок земель НУБП України без офіційного вилучення їх з його постійного користування в установленому законом порядку уповноваженим на це органом державної влади.
16. Оскільки Києво-Святошинська районна державна адміністрація прийняла оскаржувані розпорядження з порушенням вимог законодавства, спірні землі вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника, яким в силу вимог статті 122 ЗК України є Київська ОДА.
17. Отже, доводи позову у частині незаконності оскаржуваних розпоряджень є обґрунтованими.
18. Водночас у цій справі відповідачі заявляли про застосування строку позовної давності, який, на їх переконання, прокурор пропустив.
19. Прокурором пред'явлений позов в інтересах держави в особі Київської ОДА про визнання недійсними зазначених розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації більше ніж через сім років після їх прийняття.
20. Проаналізувавши положення законодавства щодо повноважень прокуратури та Київської обласної державної адміністрації, дослідивши докази у цій справі та встановивши необхідні обставини у ній, суд першої інстанції дійшов висновку, що як прокуратурі так і Київській ОДА ще у червні 2014 року вже було відомо про припинення (вилучення) земельної ділянки площею 11,93 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, та подальшого надання її для потреб працівників НУБП України та інших громадян України. Отже, і прокурор, і Київська ОДА мали можливість подати до суду позов про захист порушених прав та інтересів держави в межах строків позовної давності. Однак позовна заява до суду надійшла лише 11 жовтня 2017 року. Тому у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
21. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. З приводу того, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою охороною держави, стосовно яких законом установлене обмеження щодо використання у цивільному обороті, апеляційний суд зазначив про принцип пропорційного втручання у право мирного володіння своєю власністю, зокрема з урахуванням неналежного урядування, який випливає з практики Європейського суду з прав людини, та звернув увагу на те, що відповідно до матеріалів справи спірні земельні ділянки, власниками яких є відповідачі, на даний час вже не відносяться до земель лісового фонду, а фактично є частиною населеного пункту - села Новосілки Фастівського району Київської області. На цих земельних ділянках збудовані об'єкти нерухомості, до них підведені всі комунікації (газ, вода, електропостачання), ці земельні ділянки отримали поштові адреси.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
22. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 14 квітня 2003 року № 132 Боярській лісовій дослідній станції Національного аграрного університету надано в постійне користування 373,2 га земель для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області та виданий державний акт на право постійного користування серії ІІІ-КВ № 022928, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 552.
23. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 «Питання Національного аграрного університету» - Національний аграрний університет перейменований у Національний університет біоресурсів і природокористування України, а «Боярська лісова дослідна станція» включена до складу НУБП України як структурний підрозділ цього вищого навчального закладу. Також цією постановою Кабінету Міністрів України доручено, зокрема Київській ОДА вирішити в установленому порядку до 01 січня 2009 року питання про переоформлення НУБП України державних актів на право постійного користування земельними ділянками, які належали юридичним особам, що були включені до складу Національного аграрного університету на правах відокремлених структурних підрозділів.
24. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 № 169 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а саме - передана в постійне користування НУБП України земельна ділянка загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
25. Віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення відокремленого підрозділу «Боярська лісова дослідна станція» НУБП України підтверджується також інформацією Виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 460, до якої долучено фрагмент Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами переданих у власність спірних земельних ділянок та межами 32 кварталу і таксаційних виділів Хотівського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1997, 2007 років.
26. У подальшому на підставі листа НУБП України від 07 жовтня 2009 року № 2608 розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 внесені зміни у зазначене розпорядження № 169 - його пункт другий викладений у наступній новій редакції: «Передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них: 4,6003 га сіножатей (сільськогосподарські землі), 351,1644 га лісів та лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в тому числі: ріллі - 9,4080 га, під господарськими будівлями - 1,1896 га, не рекультивовані землі - 1,3354 га в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району».
27. На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 січня 2010 року № 273 НУБП України (відокремлений підрозділ Боярська лісова науково-дослідна станція») видані:
27.1. державний акт серії ЯЯ № 140063 на право постійного користування земельною ділянкою в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області площею 11,9330 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5003 - для ведення підсобного сільського господарства, зареєстрований 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000051;
27.2. державний акт серії ЯЯ № 140064 на право постійного користування земельною ділянкою в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області площею 229,0789 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5004, для ведення лісового господарства, зареєстрований 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000049.
28. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 20 грудня 2012 року № 3582 затверджений відповідний проєкт землеустрою та передані у власність громадянам земельні ділянки в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області для ведення індивідуального садівництва, зокрема:
28.1. ОСОБА_24 земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5100;
28.2. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5080;
28.3. ОСОБА_33 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 322245.7401:02:002:5078;
28.4. ОСОБА_21 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5077;
28.5. ОСОБА_22 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5075;
28.6. ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5074;
28.7. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5073;
28.8. ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5082;
28.9. ОСОБА_26 земельну ділянку площею 0,0868 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5096;
28.10. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5076;
28.11. ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5079;
28.12. ОСОБА_23 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5091;
28.13. ОСОБА_27 земельну Мілянку площею 0,0866 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5098;
28.14. ОСОБА_28 земельну ділянку площею 0,0868 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5099;
28.15. ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0870 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5097;
28.16. ОСОБА_34 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5072;
28.17. ОСОБА_31 земельну ділянку площею 0,0918 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5071;
28.18. ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0907 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5081.
29. У подальшому ОСОБА_24 та ОСОБА_35 (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5100 та 3222457401:02:002:5072) належні ним земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2012 року відчужили ОСОБА_36 , а право власності на них через низку цивільно-правових угод остаточно набуто ОСОБА_11 .
30. У подальшому ОСОБА_27 та ОСОБА_28 (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5098 та 3222457401:02:002:5099) належні їм земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 05 жовтня 2013 року відчужили ОСОБА_37 , ОСОБА_23 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222457401:02:002:5091) на підставі договору купівлі продажу від 28 жовтня 2016 року - ОСОБА_14 , ОСОБА_21 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222457401:02:002:5077) на підставі договору купівлі-продажу від 09 березня 2017 року - ОСОБА_29 , ОСОБА_38 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222457401:02:002:5078) на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2016 року - ОСОБА_17 , ОСОБА_25 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222457401:02:002:5082) на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2013 року - ОСОБА_18 .
31. У подальшому ОСОБА_26 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222457401:02:002:5096) належну їй земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2015 року відчужила ОСОБА_39 , право власності на яку 08 липня 2017 року набуто ОСОБА_12 , а ОСОБА_22 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222457401:02:002:5075) земельну ділянку на договором купівлі-продажу від 26 березня 2013 року відчужив ОСОБА_40 , який 28 жовтня 2016 року продав її ОСОБА_15 .
32. У подальшому ОСОБА_8 поділила спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222457401:02:002:5079 на дві ділянки площею 0,0179 га (кадастровий номер 3222457401:02:002:5172) та площею 0,0728 га (кадастровий номер 3222457401:02:002:5173)
33. ОСОБА_4 та ОСОБА_41 спірну земельну ділянку з кадастровими номером 3222457401:02:002:5071 поділили на дві: площею 0,0641 га (кадастровий номер 3222457401:02:002:5189) та площею 0,0277 га (кадастровий номер 3222457401:02:002:5190).
34. ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і ОСОБА_11 відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5073, 3222457401:02:002:5074, 3222457401:02:002:5100, 3222457401:02:002:5072 на користь ОСОБА_2 , який об'єднав їх в одну земельну ділянку площею 0,4 га (кадастровий номер 3222457401:02:002:5441).
35. Відповідно до пункту 14.4 Регламенту Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням від 27 листопада 2007 року № 1305, чинного на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, надходження оперативної інформації щодо економічної, соціальної та суспільно-політичної ситуації в районах і містах області, діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування забезпечується організаційним відділом апарату адміністрації.
36. Розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30 грудня 2011 року № 3349 затверджений Регламент Києво-Святошинської районної державної адміністрації, який регулює організаційні та процедурні питання діяльності Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - Регламент). Відповідно до пункту 11.20 Регламенту проєкт розпорядження візується працівниками апарату районної державної адміністрації, які здійснювали його опрацювання (в обов'язковому порядку уповноваженими працівниками юридичного та загального відділів, першим заступником голови або заступником голови облдержадміністрації, що відповідає за його підготовку, а також у разі потреби іншими заступниками голови) тільки після візування проекту розпорядження головним розробником, заінтересованими структурними підрозділами райдержадміністрації, іншими органами.
37. Згідно із абзацом п'ятим пункту 11.24 Регламенту розпорядження голови районної державної адміністрації надсилаються заінтересованим органам, підприємствам та організаціям і посадовим особам згідно з розрахунком розсилання та оприлюднення на офіційному веб-сайті місцевої державної районної державної адміністрації в установленому її головою порядку.
38. Генеральна прокуратура України листом від 24 червня 2014 року (за підписом заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка) зверталась до виконуючого обов'язки ректора НУБП України Ніколаєнка С. М., у якому, зокрема, зазначено: «На засіданні вченої ради Національного університету біоресурсів і природокористування України прийнято рішення про надання дозволу на вилучення земельних ділянок: ...23.10.2012 р. - площею 11,933 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, для потреб працівників університету та інших громадян України...».
39. НУБП України листом від 01 липня 2014 року № 1923 проінформував Генеральну прокуратуру України про наявність рішення вченої ради від 23 жовтня 2012 року про надання згоди на вилучення земельної ділянки площею 11,933 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селишної ради Києво-Святошинського району, для потреб працівників університету та інших громадян України та надав витяг з протоколу № 3 цього засідання вченої ради НУБП України та підстави для його прийняття.
40. Прокуратура міста Києва листом від 19 червня 2014 року № 08-579 - зверталась до НУБП України, у якому зазначалось «Прокуратурою м. Києва проводиться перевірка у вищих навчальних закладах міста з питань дотримання вимог законодавства щодо збереження та цільового використання майна, будівель, земельних ділянок навчальних закладів та інших питань». До цього листа додана постанова про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів від 05 червня 2014 року № 08-11-14.
41. У червні 2014 року на виконання завдання Генеральної прокуратури України було вирішено: провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів у Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Головному управлінні Держземагентства в Київській області, Київській обласній державній адміністрації, Києво-Святошинській районній державній адміністрації, Ірпінській міській раді, Бучанській міській раді, Бородянській районній державній адміністрації, Васильківській районній державній адміністрації та Фастівській районній державній адміністрації. Зокрема, прокуратурою Київської області проводилась перевірка щодо законності припинення права користування землями НУБП України (земельна ділянка 11,9 га), у тому числі досліджувався витяг з протоколу засідання вченої ради цього університету від 23 жовтня 2012 року № 3.
42. Генеральна прокуратура України листом від 16 липня 2014 року № 05/3-10655-14 зверталась до НУБП України, зазначаючи, що нею опрацьована інформація НУБП України щодо надання згоди на припинення права користування та вилучення з постійного користування структурних підрозділів університету земельних ділянок, та просила надати: рішення про затвердження складу вченої ради цього університету, яка діяла у період з 2011 року по час звернення; документи, що свідчать про перебування на балансі цього університету земельних ділянок, на які вченою радою надано згоду на припинення права користування та їх вилучення, вартість цих земель; копії державних актів на ці землі. На цей лист прокуратури НУБП України своїм листом від 22 липня 2014 року № 2357 надав запитувані документи, зокрема і Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 13 вересня 2012 року серія ЯЯ № 140063 на земельну ділянку площею 11,933 га, яка розташована у Київській області (Києво-Святошинський район, Чабанівська селищна рада), а також надав інформацію щодо земельних ділянок, щодо яких зазначеною вченою радою надана згоду на припинення права користування, їх вилучення та вартість вказаних земель.
43. Державна інспекція сільського господарства України зверталась до НУБП України з листом від 07 липня 2014 року № 4622/6-1/2-14, у якому зазначено: «У Державній інспекції сільського господарства України на розгляді знаходиться лист Генеральної прокуратури України від 19.06.2014 № 05/3-10655- 14 та від 24.06.2014 № 05/3-10655-14 щодо дотримання вимог земельного законодавства при припиненні (вилученні) земель відокремлених підрозділів Національного університету біоресурсів і природокористування України та подальшого їх надання фізичним та юридичним особам, а саме 23.10.2012 - площею 11,93 га, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, для потреб працівників університету та інших громадян України». Згідно із листом від 15 липня 2014 року № 2291 НУБП України надав копії відповідних актів на землю, витяги з протоколів засідання вченої ради НУБП України та інші запитувані документи.
44. Державна інспекція сільського господарства України зверталась 17 липня 2014 року до НУБП України з клопотанням щодо надання документів (матеріали, інформація), які необхідні для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а саме: належним чином завірених копій документації постанов президії НУБП України щодо надання та вилучення земельних ділянок НУБП України та відокремлених підрозділів НУБП України («Боярський коледж екології і природних ресурсів», «Ірпінський економічний коледж», «Великоснітинське навчально-дослідне господарство ім. О. В. Музиченка», «агрономічна дослідна станція», Навчально-дослідне господарство «Ворзель», «Боярська лісова дослідна станція») на території Київської області у період з 01 січня 2012 року по 01 січня 2014 року. На виконання цього листа НУБП України листом від 23 липня 2014 року № 2383 надав витяг з протоколу засідання своєї вченої ради від 23 жовтня 2012 року № 3, на якому було прийняте рішення про погодження вилучення земельної ділянки загальною площею 11,9330 га (державний акт від 13 вересня 2012 року Серія ЯЯ № 140063) для забезпечення потреб працівників університету (40 %) та інших громадян України (60 %).
45. Відповідно до листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 вересня 2017 року № 04-36/1806 ця організація не погоджувала дій, передбачених Розпорядженням № 273.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
46. У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
47. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі.
48. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
49. 08 січня 2025 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
50. З урахуванням змісту касаційної скарги заявник оскаржує зазначене судове рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
51. Прокурор вважає, що апеляційний суд безпідставно не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, від 17 червня 2020 року у справі № 359/9716/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 30 січня 2019 року № 357/9328/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 07 червня 2017 року у справі № 910/27025/14, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15, від 05 лютого 2019 року у справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року у справі № 303/5411/17, від 20 червня 2018 року у справі № 911/3023/15 щодо визначення початку перебігу строку позовної давності, у тому числі встановлення факту поінформованості про порушення прав того чи іншого органу державної влади.
52. Також апеляційний суд не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду з приводу наявності у особи, від якої як кінцевого набувача земельної ділянки вона повертається її законному власнику, можливості відшкодування відповідних збитків на підставі положень Цивільного кодексу України, викладений у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
53. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України не стосується рішень Європейського суду з прав людини, а постанови Верховного Суду, які підтримують ті чи інші правові висновки цього європейського суду, мають наводитися з точки зору суті таких правових висновків, а не конкретної оцінки в порядку касаційного перегляду їх застосування судами попередніх інстанцій у конкретній справі з її конкретними індивідуальними обставинами та доказами.
(2) Позиція інших учасників справи
54. 18 вересня 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , направлений їх представником, на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість касаційної скарги та про необхідність відмовити у її задоволенні із залишенням без змін оскаржуваних судових рішень.
55. 20 вересня 2023 року ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_17 передали через свого представника Верховному Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість касаційної скарги та про необхідність відмовити у її задоволенні із залишенням без змін оскаржуваних судових рішень.
56. 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 передав через свого представника Верховному Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, про необґрунтованість касаційної скарги та про необхідність відмовити у її задоволенні із залишенням без змін оскаржуваних судових рішень.
57. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
58. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (частини перша та друга статті 13 Конституції України).
59. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).
60. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
61. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
62. Пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
63. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
64. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом (частина друга статті 178 ЦК України).
65. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (згідно із частиною першою статті 330 ЦК України).
66. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
67. Аналіз статті 398 ЦК України свідчить про те, що титульним володінням слід вважати лише те володіння, яке має відповідну правову підставу: договір з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Об'єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно (у тому числі й нерухоме), не вилучене з цивільного обороту, яке може бути об'єктом приватної власності. Отже, якщо чинним законодавством не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку.
68. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (частина перша статті 658 ЦК України).
69. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (частини перша та друга статті 56 ЗК України). Цьому положенню у частині лісів, що належать народу України кореспондує положення частини першої статті 12 ЛК України.
70. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частини перша та друга статті 59 ЗК України).
71. Фізичне зайняття особою, яка не може набути права власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
72. Власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
73. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
74. Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
75. Отже питання використання земель лісогосподарського призначення як нерухомого майна є питанням публічності правового режиму таких земель, які відповідно до положень статті 13 Конституції України є об'єктом права власності Українського народу. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому стаття 13 є підставою виникнення права власності Українського народу як титульного володільця
76. Законодавство України не передбачає підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського використання, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 ЛК України та статтею 56 ЗК України.
77. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.
78. Відповідно до статей 330, 387 та 658 ЦК України право власності дійсного власника майна презюмується і не припиняється із втратою майна, це право підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника майна.
79. Отже, за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця.
80. Водночас приписи чинного законодавства, щодо неможливості приватними особами заволодіти землями лісового фонду принципово не відрізняються від відповідних приписів щодо земель водного фонду.
81. У справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду здійснила аналіз своїх попередніх висновків, зокрема про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України, є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (дивитись висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
82. Відповідних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.
83. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за особою з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (дивитись постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15 вересня 2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46) та інші).
84. Але відповідно до цього підходу, аналогічно, особа за візуальними ознаками земельної ділянки не може не розуміти протиправності своїх дій щодо заволодіння земельними ділянками лісового фонду, як і земельними ділянками водного фонду.
85. У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки належить розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред'явлення негаторного позову.
86. Підсилюючи захист природних об'єктів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказала, що залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
87. Водночас Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 368/1158/16-ц, у постанові від 30 травня 2018 року погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії. Фактично у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду (постанова від 23 листопада 2021 року) встановивши, що не підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України, дійшла висновку про необхідність застосування статті 387 ЦК України, однак не вважала, що ефективним способом захисту відповідних порушених прав держави на землі лісового фонду є негаторний позов.
88. Разом з тим в пункті 8.6 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказала, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.
89. Тобто Велика Палата Верховного Суду хоча і не сформулювала відповідної вказівки фактично відступила від власних попередніх висновків щодо ефективного захисту земель лісогосподарського призначення, які одночасно становлять землі (1) природно-заповідного та (2) іншого природоохоронного призначення.
90. В свою чергу у частині першої статті 5 (Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища) Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
91. Відповідно ж до частини другої цієї статті особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
92. Отже будь-які ділянки лісу та іншої рослинності, незалежно від того чи вони залучені в господарський обіг, чи ж невикористовувані в економіці, є земельними ділянками природоохоронного призначення. Об'єктами особливої державної охорони є території та об'єкти природно-заповідного фонду.
93. Водночас відповідно до пункту і) частини першої стаття 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» навіть місцеві ради можуть приймати рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
94. Разомз тим Велика Палата Верховного Суду в жодний спосіб так не конкретизувала, за якими саме зовнішніми ознаками земельної ділянки набувач такої ділянки може відрізнити землі лісогосподарського призначення, які (1) є територіями чи об'єктами природно-заповідного фонду, (2) об'єктами іншого природоохоронного призначення (ділянками лісу та іншої рослинності), чи (3) взагалі не є об'єктами природоохоронного призначення (якщо таке можливо).
95. Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду вважає, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про усунення цього порушення слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, а відтак необхідно відступити від зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у раніше прийнятих постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
(2) Висновок про підстави передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
96. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно із частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
97. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
98. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону про судоустрій).
99. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).
100. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.
101. Завжди існуватиме потреба у роз'ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, та тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65).
102. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від її попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (дивитись постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
103. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (частина четверта статті 403 ЦПК України).
104. Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України касаційний суд може за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи вирішити питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
105. Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду врегульований, зокрема, статтею 404 ЦПК України.
106. Отже, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від зазначеного правового висновку Верховного Суду, який міститься, зокрема, у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, визначивши, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а позовну вимогу про усунення цього порушення слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
107. З огляду на вищенаведене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, керуючись частиною четвертою статті 403 та частиною першою статті 404 ЦПК України,дійшла висновку про наявність підстав передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 403, 404, 415 ЦПК України,
1. Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Фастівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , треті особи: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними розпоряджень та повернення майна на користь держави з незаконного володіння, за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Сердюк