79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
03.11.10 Справа № 20/136
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі судового засідання Томкевич Н.
з участю представників:
від скаржника (позивача) - з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне
на рішення господарського суду Рівненської області від 21.09.2010 року, суддя Василишин А.Р., у справі № 20/136
за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне
до відповідача колективного підприємства «Господарник», м.Рівне
про стягнення пені в сумі 13352,26 грн.,
рішенням господарського суду Рівненської області від 21.09.2010 року частково задоволено позовні вимоги Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради в частині стягнення з колективного підприємства «Господарник»3 472,39 грн. пені, нарахованої позивачем за період з 04.08.2009 року по 30.10.209 року за несвоєчасне погашення заборгованості по договору від 31.03.09 купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної оплати суми боргу за придбану земельну ділянку, а тому позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості підлягають до задоволення в межах встановленого ст.232 ГК України шестимісячного строку.
В частині стягнення 9879,87 пені відмовлено, оскільки такі нараховані позивачем за період з 31.10.2009 року до 19.07.2010 року, тобто поза межами встановленого вищевказаною нормою строку. При цьому, про відмову в цій частині позовних вимог судом зазначено в мотивувальній частині рішення та не зазначено в резолютивній його частині.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених вимог та в цій частині позов задоволити, в зв»язку з порушенням місцевим судом норм матеріального права, апелюючи тим, що за змістом ст.232 ГК України встановлено шестимісячний строк для стягнення пені у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом. Скаржник зазначає, що договором від 31.03.09 купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення встановлено саме інший строк стягнення пені, оскільки п.5.1 договору передбачено стягнення пені за кожен прострочений день, а тому вважає правомірним нарахування пені за весь час прострочення -з 01.05.2009 року по 19.07.2010 року.
Скаржник також покликається на порушення місцевим судом норм процесуального права в частині вирішення не всіх позовних вимог, оскільки в мотивувальній частині рішення судом зазначено про відмову в частині позовних вимог, проте, в резолютивній частині рішення даний факт не відображено.
В судове засідання представники відповідача не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду, а тому, зважаючи на строк розгляду спору, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами по справі та приватним підприємство-фірмою “РИТМ” укладено договір від 31.03.09 купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами пункту 1.1. якого, позивач зобов'язувався передати, а відповідач та приватне підприємство-фірма “РИТМ” прийняти у спільну часткову власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 327 кв.м., за адресою: м.Рівне, вул.Кубанська,147, розміщених на землях, що знаходяться у віданні Рівненської міської ради, без права розташування на ній залів гральних автоматів та закладів грального бізнесу, а саме: 233 кв.м. -71.3% - відповідачу для реконструкції та обслуговування будівлі магазину та 94 кв.м. -28.7% приватному підприємству-фірмі “РИТМ” для обслуговування нежитлового приміщення.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що відповідач та приватне підприємство-фірма “РИТМ”, пропорційно до площі землі, яка придбавається кожним, вносять кошти, що зазначені у пункті 2.1. за земельну ділянку в банківську установу на розрахунковий рахунок 33116327700002 в головному управлінні Державного казначейства України в Рівненській області, отримувач -місцевий бюджет м.Рівне (ЗКПО 22586331), код платежу 33010101, в термін не пізніше 30-ти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Свої зобов»язання за договором щодо сплати 28 093 грн. вартості землі ПП фірма “РИТМ” виконано, а відповідач зобов»язання щодо сплати вартості землі в сумі 69 792 грн, в строк визначений договором не виконав.
Даний факт встановлено рішенням господарського суду Рівненської області від 1 вересня 2009 року (а.с.12) у справі №2/137, яким з відповідача на користь позивача стягнено борг по договору в сумі 69 792 грн, та пеню, за невиконання умов договору, за період з 1 травня 2009 року по 3 серпня 2009 року в розмірі 4 359,61 грн.
Судом встановлено, що вказана заборгованість сплачена відповідачем 19 липня 2010 року, що підтверджується квитанціями №1885.546.3 та №1885.547.1 від 19 липня 2010 року (а.с.26), а тому з врахуванням рішення суду від 1 вересня 2009 року у справі №2/137 та дати сплати відповідачем суми вартості земельної ділянки позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача пені за порушення умов договору за період з 3 серпня 2009 року по 19 липня 2010 року в розмірі 13352,26 грн. (розрахунок а.с. 10).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до пункту 2.2. договору, кошти вносяться за земельну ділянку не пізніше 30-ти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Оскільки договір посвідчено приватним нотаріусом Торкуновою Т.А. 31 березня 2010 року, про що свідчить відповідна відмітка, зроблена приватним нотаріусом Торкуновою Т.А., на договорі (а.с.8), місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що право на нарахування пені та вимоги щодо її сплати у позивача виникло 1 травня 2009 року.
Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.
Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до пункту 5.1. договору, у разі порушення строків оплати, передбачених пунктом 2.2. цього договору, покупець, який не виконав свої зобов'язання, перераховує на рахунок позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний прострочений день.
Як встановлено судом вище, згідно рішення суду по справі №2/137 з відповідача стягнуто пеню за період з 01.05.2009 року по 03.08.2009 року, а в даній справі позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 04.08.2009 року по 19.07.2010 року, тобто за весь час прострочення та в межах річного строку позовної давності з дня подання позову згідно вимог ст.258 ЦК України.
Такі вимоги позивача узгоджуються з встановленими ч.6 ст.232 ГК України вимогами, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).
Зі змісту п.5.1. договору вбачається визначення сторонами нарахування пені у разі порушення строків оплати, передбачених пунктом 2.2. цього договору, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний прострочений день. Тобто, вказана умова договору містить застереження (в розумінні ч.6 ст.232 ГК України) щодо іншого строку нарахування неустойки в разі порушення строків оплати більш як на 6 місяців та можливості її нарахування за весь час порушення строків оплати.
Таким чином, застосування місцевим судом до спірних правовідносин ч.6 ст.232 ГК України та задоволення позову про стягнення з відповідача неустойки лише в межах встановленого вищевказаною нормою строку є помилковим.
З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради повністю та стягнення з колективного підприємства «Господарник» 13352,26 грн. пені за період з 04.08.2009 року по 19.07.2010 року, тобто нарахованої за весь період прострочення, що відповідає умовам договору та вимогам діючого законодавства.
Крім цього, підставними є також доводи апелянта про те, що місцевим судом про факт відмови в решті частині позовних вимог зазначено лише в мотивувальній частині рішення та не відображено даний факт в резолютивній його частині, що є також підставою для скасування рішення місцевого суду. Проте, дані порушення апеляційним судом не усуваються в зв»язку із задоволенням позовних вимог в цій частині.
Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача - задоволенню.
При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені скаржником витрати в розмірі 133,52 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 66,76 грн. державного мита за апеляційне провадження та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Рівненської області від 21.09.2010 року в справі за номером 20/136 - частково скасувати, а апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - задоволити.
Стягнути з колективного підприємства “Господарник” (33028, м.Рівне, вул.Кубанська,14, код 13983748) на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (330028, м.Рівне, вул.Соборна,12А, код 26259563) 9879,87 пені, 200,28 грн. державного мита та 236 грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.
В решті рішення господарського суду Рівненської області від 21.09.2010 року в справі за номером 20/136 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С. М. Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р. І. Марко