79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
17.11.10 Справа № 18/71-1382
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Мирутенко О.Л.,
при секретарі Томкевич Н.,
з участю представників:
від позивача - з”явився,
відповідача (скаржника) - не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Чортків Тернопільської області
на рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2010 року, суддя Охотницька Н.В., у справі №18/71-1382
за позовом: суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м.Чортків Тернопільської області
до відповідача: суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Чортків Тернопільської області
про стягнення 47800 грн. майнової шкоди,
рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.10.2010 року частково задоволено позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 в частині стягнення 46 000 грн. збитків, заподіяних внаслідок упущеної вигоди від неотриманого прибутку за можливість здачі приміщень в оренду.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи та судовим рішенням по справі №6/14-223 господарського суду Тернопільської області підтверджується факт неможливості використання позивачем належного йому приміщення внаслідок неправомірних дій відповідача, чим порушено його право на використання цього приміщення чи розпорядження ним у вигляді передачі в оренду третім особам чи в інший спосіб та відповідно завдано збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 46 000 грн., розмір яких підтверджується обґрунтованим розрахунком.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1800 грн. майнової шкоди, що становить суму єдиного податку, сплаченого позивачем за 12 місяців, місцевим судом в позові відмовлено, оскільки сума єдиного податку, яка підлягає сплаті приватними підприємцями в бюджет не залежить від результатів діяльності цих підприємців, а тому позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та сплатою цього податку.
В частині позовних вимог щодо стягнення 3 500 грн. моральної шкоди провадження в справі припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв»язку з відмовою позивача від вимог в цій частині.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено причини виникнення заявлених позивачем до відшкодування збитків, їх зв'язок із неправомірними діями відповідача та вину останнього.
Скаржник покликається на визначене ст.777 ЦК України переважне право оренди орендарем за умови належного виконання своїх обов'язків за договором, та ст.770 ЦК України, яка передбачає перехід до нового власника прав та обов'язків наймодавця за договором найму. Скаржник вважає, що зміст вказаних норм закону надає йому право орендувати спірні приміщення за умовами та по ціні, вказаній в договорі оренди, а також вважає безпідставним нарахування позивачем майнової шкоди за 2010 рік по ціні оренди, якої реально не існувало в м.Чорткові за спірний період.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з повним дослідженням матеріалів справи, матеріально і процесуально обґрунтоване. Зокрема, зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт неправомірних дій відповідача, які полягають у незвільненні спірних приміщень, що свідчить про неможливість їх використання позивачем шляхом здачі в оренду третім особам.
Покликання апелянта на переважне право оренди спірного приміщення позивач вважає безпідставним, оскільки дані факти досліджувалися судом при вирішенні справи №6/14-223, а тому доведенню в даній справі не підлягають.
В судове засідання на проголошення постанови представники скаржника не з'явилися, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без їх участі за наявними в справі доказами відповідно до ст.75 ГПК України.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін з їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 30.12.2008 р. між госпрозрахунковим ринком Чортківського районного споживчого товариства (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди об'єкта нерухомості, за яким орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування півпідвальне приміщення, загальною площею 53 кв. м., що знаходиться за адресою вул.Ринок,20 (п.1.1. договору). Згідно п.4.1. цього договору останній діє з 01.01.2009 р. по 30.12.2009 р., а пунктом 10.1. договору від 30.12.2008 р. встановлено, що в разі відчуження орендодавцем об'єкту оренди дія цього договору припиняється.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2009 р. між Чортківським районним споживчим товариством (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі -продажу, за умовами п.2 якого у власність покупця переходить 6/100 часток нежитлового приміщення: приміщення критого м'ясного ринку, а саме: 1-21 підвал площею 9,9 кв.м., 1-22 підвал площею 32,6 кв.м., 1-23 підвал площею 10,2 кв.м., 1-29 підвал площею 8,3 кв.м., 1-30 підвал площею 32,7 кв.м., 1-32 підвал площею 44,7 кв.м., тобто за вказаним договором відчужено орендоване відповідачем в даній справі майно.
30.03.2009 р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір, згідно п.2 якого у власність покупця переходить 6/100 часток нежитлового приміщення: приміщення критого м'ясного ринку, а саме: 1-21 підвал площею 9,9 кв.м., 1-22 підвал площею 32,6 кв.м., 1-23 підвал площею 10,2 кв.м. Загальна площа, що відчужується становить 52,7кв.м. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником 6/100 частки нежилого приміщення критого м'ясного ринку, що знаходиться за адресою вул.Ринок, 20.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.03.2010 р. у справі № 6/14-223 встановлено факт припинення у відповідача права користування спірними приміщеннями на умовах оренди з моменту їх відчуження на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2009 року ОСОБА_4 відповідно до п. 10.1 договору оренди об'єкта нерухомості від 30.12.2008 року та зобов»язано ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення, а саме : 1-21 півпідвал площею 9,9 кв.м., 1-22 півпідвал площею 32,6 кв.м., 1-23 півпідвал площею 10,2 кв.м., які знаходяться в приміщенні критого м'ясного ринку по вул..Ринок,20, зазначеного в генплані під літерою "А", передавши їх фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3
Таким чином, з 30.03.2009 року власником орендованих відповідачем приміщень стала суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, яка в порядку ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України звернулася з даним позовом про відшкодування майнової шкоди в розмірі 47 800 грн., що складає вартість неотриманого доходу за здачу спірного приміщення в оренду(упущена вигода), яке без правових підстав займає та використовує відповідач, а також 3500 грн. моральної шкоди.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
За загальними положеннями про відшкодування шкоди визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала ( стаття 1166 ЦК України ).
Факт припинення у відповідача права користування спірними приміщеннями на умовах оренди з моменту їх відчуження на підставі договору купівлі-продажу від 13.03.2009 року та зобов»язання ОСОБА_2 звільнити ці приміщення, тобто факт неправомірного зайняття відповідачем спірних приміщень з 13.03.2009 року встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.03.2010 р. у справі №6/14-223, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2010 р.
Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На виконання вказаного рішення господарського суду Тернопільської області від 26.03.2010 р. у справі № 6/14-223, господарським судом 08.06.2010 р. видано відповідний наказ, проте, як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови відділу ДВС Чортківського районного управління юстиції, виконавче провадження по виконанню даного наказу зупинено (а.с.37-38).
Станом на час розгляду справи, відповідач продовжує займати нежитлові приміщення, а саме: 1-21 півпідвал площею 9,9 кв.м., 1-22 півпідвал площею 32,6 кв.м., 1-23 півпідвал площею 10,2 кв.м., які знаходяться в приміщенні критого м'ясного ринку по вул.Ринок,20.
Проте, встановлений судом факт здійснення відповідачем перешкод позивачу у користуванні майном не може бути безумовною підставою для відшкодування позивачу завданих збитків, оскільки для визначення підстав застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
Загальні положення, що відносяться до поняття збитків, встановлені ст.22 Цивільного кодексу України. Боржник шляхом відшкодування кредитору збитків повинен відновити майновий стан кредитора, який би існував при відсутності порушення зобов'язання, або завдання шкоди. Наявність збитків доводиться особою, яка заявляє вимогу про їх відшкодування. Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими, на відміну від опосередкованих, які в силу їх часової віддаленості від фактів порушення не підлягають відшкодуванню.
Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було зрушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою. Вимоги ч.2 ст.22 ЦК України передбачають необхідність доведення реальності одержання доходів.
Відповідно до ст. 22, ч. 1 ст. 623 ЦК України, ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а особа, яка порушила господарські зобов'язання, повинна відшкодувати завдані цим збитки; збитками є також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби траво не було порушено (упущена вигода). З приписів зазначених вище статей вбачається, що при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість тримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто, втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний дохід.
В обґрунтування своїх вимог про стягнення завданої шкоди позивач посилається на гарантовану можливість отримання ним вигоди у разі, якщо б його право не було порушено відповідачем, тобто у разі звільнення останнім спірних нежитлових приміщень, шляхом передачі цих приміщень в оренду фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5. В підтвердження своїх доводів позивачем подано договір оренди нерухомості від 02.01.2010 р., укладений між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування напівпідвальне приміщення, загальною площею 53 кв. м., що знаходиться за адресою вул.Ринок,20. Відповідно п. 5.1. договору від 02.01.2010 р. загальний розмір орендної місячної плати за користування об'єктом оренди складає 3500 грн.
Згідно поданого позивачем розрахунку за період з квітня місяця 2009 року по грудень місяць 2009 року розмір неотриманої ним орендної плати складає 18 000 грн. (2000 грн./міс.), за період з січня місяця 2010 року по серпень місяць 2010 року розмір неотриманої ним орендної плати складає 28 000 грн. (3 500 грн./міс.).
Проте, апеляційним судом встановлено, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку позивачем у результаті випадкового збігу обставин. За змістом ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Позивачем не представлено доказів наявності у нього реальних можливостей отримання прибутку у випадку звільнення відповідачем займаного приміщення та в такому розмірі, оскільки не представлено ні доказів укладення договору оренди спірного приміщення з третіми особами, ні доказів можливості здачі спірного приміщення в оренду третім особам, ні доказів здачі цього приміщення в оренду за період до січня 2010 року.
Крім цього, зі змісту укладеного відповідачем договору оренди 30.12.2008 р. спірних приміщень вбачається, що орендна плата встановлена в розмірі 1060 грн. за місяць (п.5.1 договору), а позивач просить стягнути збитки в розмірі 2000 грн. за місяць. Окрім того, наданий договір оренди, суд розцінює як лише намір сторін.
З пояснень скаржника вбачається, що на аналогічні приміщення того ж ринку вартість орендної плати є значно нижчою розміру, визначеного позивачем при обчислення збитків за 2009 рік та встановленого в договорі оренди на 2010 рік. Доказів в спростування таких тверджень позивачем не подано, а судом не встановлено.
Оскільки позивачем не доведено реальну можливість отримання такої суми орендної плати за спірні приміщення і за спірний період апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 в частині стягнення з суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 46000 грн., що становить вартість орендної плати за період з квітня місяця 2009 року по серпень місяць 2010 року, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1800 грн. майнової шкоди, що становить суму єдиного податку, сплаченого позивачем за 12 місяців, то місцевим судом правомірно відмовлено в їх задоволенні, оскільки сума єдиного податку, яка підлягає сплаті приватними підприємцями в бюджет не залежить від результатів діяльності цих підприємців, а тому позивачем не доведено причинно-наслідкового зв»язку між неправомірними діями відповідача та сплатою цього податку.
Аналогічно правильним є висновок місцевого суду щодо припинення провадження в справі в частині стягнення 3 500 грн. моральної шкоди на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв»язку з відмовою позивача від вимог в цій частині.
Таким чином, в решті рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача на користь відповідача належить стягнути понесені ним витрати в розмірі 230 грн. державного мита за апеляційне провадження.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2010 року в справі за номером 18/71-1382 - частково скасувати, а апеляційну скаргу суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 -задоволити.
Відмовити в задоволенні позовних вимог суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про стягнення з суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 46000 грн. майнової шкоди.
В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2010 року в справі за номером 18/71-1382 - залишити без змін.
Стягнути з суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 230 грн. державного мита за апеляційне провадження.
Наказ видати суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.Бойко
Судді: Т.Бонк
О.Мирутенко