79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
08.11.10 Справа № 10/261
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Давид Л.Л.,
Юрченка Я.О.,
при секретарі Горбач Ю.Б.,
за участю представників:
від позивача (скаржник) - ОСОБА_2
від відповідача-1 -Басюк Г.Т.
від відповідача-2 -не з'явився
від третьої особи -не з'явився
Розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2, вих.№40 від 11.08.2010 року
на рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2010 року, суддя Довга О.І.
по справі №10/261
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Чернівці
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Експрес Сервіс-Україна», с.Ожидів
до відповідача-2 Приватного підприємства «Д-Транс», м.Чернівці
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний підприємець ОСОБА_4, с.Б.Криниця
про стягнення 99442,81 грн.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем уточнювались позовні вимоги, а саме у письмових поясненнях (від 04.06.2010 року вих.№28, арк. справи 103), поданих суду 08.06.2010 року, позивач просить стягнути з відповідача-1: 88569,62 грн. -основного боргу та 10873,19 грн. -штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Львівської області від 04.08.2010 року по справі №10/261 відмовлено в задоволенні позову ПП ОСОБА_2 про стягнення з ТзОВ «Інтер Експрес Сервіс-Україна»99442,81 грн.
У рішенні суд посилаючись на положення ст.ст.173, 175, 315, 316 ГК України, ч.1 ст.207, ст.ст. 256, 258, 267, 526, 614, 908, ч.3 ст.925 ч.1 ст.916 ЦК України, п.168 Статуту автомобільного транспорту УРСР із змінами і доповненнями, зазначає, що позивач звернувся до суду -27.11.2009 року, тобто поза межами строку позовної давності, встановленого ст.258 ЦК України, оскільки спір виник на підставі замовлень від 12.12.2007 року та 17.12.2007 року. Враховуючи наведене, а також клопотання відповідача-1, в якому заявлено про застосування строку позовної давності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПП ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2010 року по справі №10/261 скасувати частково, прийняти нове рішення, яким стягнути з ТзОВ «Інтер Експрес Сервіс-Україна»88569,62 грн. -основного боргу та 10873,19 грн. -штрафних санкцій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначала, що судом першої інстанції при розгляді справи не взято до уваги ч.1 ст.32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, якою передбачено, що у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення термін позовної давності встановлюється в три роки. При цьому, апелянт звертає увагу суду на те, що в даному випадку має місце умисне порушення договірних зобов'язань. Таким чином, скаржник посилаючись на положення вказаної Конвенції, ст.ст.526, 549, 611, 625, 628, 629 ЦК України, ст.ст.193, 197, 230, 231 ГК України, вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Розпорядженнями голови Львівського апеляційного господарського суду та В.о. голови суду склад судової колегії змінювався.
Представник скаржника (позивача) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача-1 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, з підстав наведених у запереченні на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях до заперечення. Зокрема, звертала увагу суду на те, що ТзОВ «Інтер Експрес Сервіс-Україна»не отримувало замовлень від вантажоотримувача «Фірма Лагерсервіс»і не укладало замовлень з ПП ОСОБА_2 для здійснення перевезень вантажу для «Фірми Лагерсервіс». Поряд з цим, посилаючись на положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, зазначала, що в даному випадку зі сторони відповідача-1 навмисне правопорушення відсутнє, позивачем не доведено, що дії відповідача-1 є зловмисним проступком, а відтак судом правомірно застосовано термін позовної давності в один рік.
Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Інтер Експрес Сервіс-Україна»надіслано ПП ОСОБА_2 факсом замовлення від 12.12.2007 року № 712329 та від 17.12.2007 року №712370 на міжнародні вантажні перевезення вантажу двома автомобілями по маршруту Іспанія-Україна.
Відповідно до замовлень, відповідач-1 повинен був сплатити позивачу грошову винагороду в гривнях по курсу НБУ на день оплати, а саме по замовленню № 712329 від 12.12.2007 року -4000 Євро, по замовленню № 712370 від 17.12.2007 року -4000 Євро
Позивач вказує на те, що згідно вказаних замовлень вантаж доставлено до місця призначення, проте, відповідач-1 за надані послуги не розрахувався. Станом на момент подання позову основна заборгованість відповідача-1 перед позивачем становить - 88569,62 грн.
Поряд з цим, позивач враховуючи положення ч.6 ст.231 ГК України та Конвенції про договір міжнародного перевезення автомобільних вантажів та ст.625 ЦК України нарахував 2380,75 грн. -пені, 690,84 грн. - 3% річних та 708,55 грн. -інфляційних.
Одночасно, позивач посилаючись на те, що згідно замовлень № 712329 від 12.12.2007 року та № 712370 від 17.12.2007 року узгоджено фрахтові суми при прибутті автомобілів на розвантаження в іноземній валюті, а саме 8000,00 Євро, враховуючи курсову різницю, яка на дату виставлення рахунку 06.08.2009 року становила 11,071203 курс за євро, а на день подання позову курс становив 11,957834, просить стягнути з відповідача-1 курсову різницю в сумі - 7093,05 грн.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та правочинів.
За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, умов, що звичайно ставляться.
Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Положеннями ЦК України, а саме ст.614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.
Суд апеляційної інстанції погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що вина відповідача-1 у неналежному виконанні взятих на себе зобов'язань за договором про надання транспортно-експедиційних послуг в повному обсязі доведена, проте, позивач звернувся до суду з позовом 27.11.2009 року, тобто, поза межами строку позовної давності, встановленого ст. 32 Конвенції, оскільки спір виник на підставі замовлень № 712329 та № 712370 від 12.12.2007 року та 17.12.2007 року. Відлік позовної давності почався відповідно до Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів з 12 та 17 березня 2008 року.
За приписами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В матеріалах справи міститься клопотання відповідача-1, подане суду 28.07.2010 року (арк. справи 113), в якому останній просить про застосування строку позовної давності. Позивач звертаючись до суду з позовом, клопотання про поновлення пропуску строку позовної давності не подавав.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Щодо посилань скаржника на положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), підписаної в Женеві 19.05.56р. та на те, що в даному випадку має місце умисне порушення договірних зобов'язань, а відтак термін позовної давності становить 3 роки, слід зазначити, що лише у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення термін позовної давності встановлюється в три роки.
Колегією суддів відзначено, що оскільки неоплата отриманих послуг не може вважатися тими винними діями, які б давали суду право зробити висновок про їх зловмисність. А тому неправомірним є посилання позивача на необхідність застосування трирічного строку позовної давності, передбаченої ст.32 Конвенції.
Скаржником (позивачем) не доведено того, що дії відповідача-1 по неоплаті наданих послуг є навмисним правопорушенням.
За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, суд,
постановив:
Рішення господарського суду Львівської області від 04.08.2010 року по справі №10/261 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Давид Л.Л.
Юрченко Я.О.