"10" листопада 2010 р.Справа № 8/76-1532
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
Розглянув справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль, 46001
про стягнення 9092 грн., з яких 5 269 грн. - пеня, 3 075 грн. - інфляційні нарахування та 748 грн. - 3% річних
За участю представників сторін:
Позивача: ОСОБА_2 -представника, довіреність № 277 від 17.03.2010р.
Відповідача: Іванціва Ю.С.- представника, довіреність від 11 червня 2010 року.
В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль про стягнення 9 092грн., з яких 5 269 грн. - пеня, 3 075 грн. - інфляційні нарахування та 748 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання транспортних послуг №128а/08 від 29.08.08р., зокрема, в частині здійснення своєчасної оплати за надані транспортні послуги. Стверджує, що ним 05.09.2008 року, на виконання умов договору №128а/08 від 29.08.08р., згідно акту виконаних робіт №128а/08 від 05.09.08р., надано відповідачу послуги по перевезенню сільськогосподарської техніки в міжнародному сполученні за маршрутом: м. Харзевінкель (Німеччина)- м. Тернопіль (Україна) на загальну суму 25 000 грн. За умовами договору відповідач зобов'язався оплатити надані послуги в день розвантаження вантажу, однак дані зобов'язання в добровільному порядку останнім виконані не були, що і зумовило позивача звернутись до суду з позовом про стягнення даних коштів в судовому порядку. Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 13.05.2010 року у справі №4/31-488 позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 25 000 грн. Дані кошти в примусовому порядку стягнуто з відповідача відділом державної виконавчої служби лише 29.07.2010р. Відтак, враховуючи допущене відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем, на підставі п.2.2. договору, в порядку ст. ст. 611,625,258 ЦК України, нараховано та заявлено до стягнення 5 269 грн. пені, за період з 29.07.2009р. по 29.07.2010 року, 3 075 грн. інфляційних нарахувань, за 2009 рік та 748 грн. -3% річних, за період з 29.07.2009р. по 29.07.2010 року, які і просить стягнути в судовому порядку.
В підтвердження викладеного надано: Договір №128а/08 про надання транспортних послуг від 29.08.2008р.; акт виконаних робіт №128а/08 від 05.09.2008р.; міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) б/н, як доказ підтвердження виконання перевезення; рішення господарського суду Тернопільської області від 13.05.2010р. у справі №4/31-488; виписку з банківського рахунку позивача від 29.07.2010р., а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Розгляд справи, призначений вперше на 15:50 год. 11.10.2010 року, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено до 15:10 год. 25.10.2010р. та, відповідно, до 10:30 год. 10.11.2010р.
В судове засідання 10.11.2010 року представник позивача прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач у відзиві на позов, підтриманому його уповноваженим представником в судових засіданнях, вимоги позивача не визнає, в задоволенні позову просить відмовити. Вважає, що у позивача відсутні будь-які підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення пені в розмірі 5269,00 грн., у зв'язку з пропуском строку позовної давності на її стягнення. Окрім того, вважає безпідставними нарахування позивачем 3075,87 грн. інфляційних нарахувань та 748,00 3% річних, оскільки наведені розрахунки за невиконання умов договору здійсненні всупереч вимогам договору №128а/08 .
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та обґрунтування представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне:
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочини відрізняються від інших юридичних фактів тим, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; завжди є діями фізичної або юридичної особи та с правомірними діями, що тягнуті виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин, а воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Тобто, правочин може бути як підставою призупинення, поновлення, реалізації тощо правовідносин, так і водночас і підставою припинення одних правовідносин та підставою виникнення або зміни інших правовідносин.
29.08.2008 року між Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1, як Перевізником, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", як Замовником, з другої сторони, укладено договір №128а/08 про надання транспортних послуг, за умовами якого Перевізник надає Замовнику послуги по перевезенню автомашиною MAN BC8940BІ/BC1030ХТ с/г техніки. Німеччина-Україна. Загальна вартість контракту складає 25000грн. (п.п. 1.1. Договору).
Відповідно до п.2.2 Договору Замовник зобов'язався оплатити надані послуги в день розвантаження.
На виконання умов укладеного договору, 05.09.2008 року позивачем надано відповідачу послуги по перевезенню сільськогосподарської техніки в міжнародному сполученні за маршрутом м. Харзевінкель (Німеччина) - м. Тернопіль (Україна) на загальну суму 25 000 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи Акт виконаних робіт №128а/08 від 05.09.2008 року, який підписаний повноважними представниками сторін.
Однак, відповідач, своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих послуг не виконав, що стало підставою для позивача для звернення до суду
Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 13.05.2010 року у справі №4/31-488 позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача суми боргу за надані послуги по перевезенню сільськогосподарської технічки в міжнародному сполученні за маршрутом м. Харзевінкель (Німеччина) - м. Тернопіль (Україна) задоволено повністю та стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 25 000 грн.
14 червня 2010 року господарським судом Тернопільської області, в порядку ст. 116 ГПК України, на виконання даного рішення видано наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН" вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль (ідент. код. 32941987) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1 -25 000 (двадцять п'ять) грн. 00 коп. боргу, 250 (двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. в повернення сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Як стверджує позивач та дане підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку, кошти в сумі 25 486 грн., в т.ч. 25 000 грн. боргу за надані відповідачу послуги по перевезенню стягнуті з його рахунку Першим відділом Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції лише 29.07.2010 року.
В зв'язку з наведеним, суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 3 075 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 748 грн. та пеню за несвоєчасно проведені розрахунки в розмірі 5 269 грн..
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 229 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ст. 610,611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
П.п.3.2 р.3 Договору, сторони передбачили, що у разі несплати Замовником коштів за перевезений вантаж протягом терміну вказаного в п.2.2 він сплачує перевізнику пеню за кожен день прострочки в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №54/96- ВР від 22.11.1996р. Сплата пені не звільняє Замовника від договірних зобов'язань.
Позивачем до матеріалів справи долучений розрахунок, згідно з яким останній просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасні розрахунки в сумі 5269 грн., нараховану за період з 29.07.2009р. по 29.07.2010 року.
Разом з тим, 07.10.2010р. відповідач звернувся до суду із заявою (клопотанням) про застосування судом в частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 5269 грн. позовної давності.
В силу ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У розумінні ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності складає три роки, а відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін обмежено в один рік (ст. 257, п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).
Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (п. 253 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається із змісту п.2.2 Договору, оплата проводиться Замовником на день розвантаження. Матеріалами справи, зокрема, актом виконаних робіт №128а/08 від 05.09.2008 року підтверджено, що 05.09.2008 року позивачем виконано, а Замовником (відповідачем) прийнято транспортні послуги на загальну суму 25 000 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що перебіг позовної давності щодо вимог про застосування правових наслідків прострочення виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, а, відповідно, і щодо вимог по пені за несвоєчасну оплату наданих послуг, починається з 06.09.2008 року та відповідно, з врахуванням ч.6 ст. 232 ГК України, пеня може бути нарахована за період з 06.09.2008 року (день виникнення прострочення) по 06.03.2009р. (кінцевий термін нарахування пені).
Як вбачається з матеріалів справи, з позовом про стягнення з ТзОВ "Компанія ЛАН" 5269 грн. пені, нарахованої за несвоєчасну оплату наданих послуг позивач звернувся до суду 15 вересня 2010 року, про що свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті.
При цьому, пеня за несвоєчасну сплату відповідачем наданих позивачем транспортних послуг нарахована за період 29.07.2009 року по 29.07.2010 року.
Відтак, розглянувши наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасні розрахунки, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування позовної давності та приписи чинного законодавства, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, суд вважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки в цій частині позовних вимог пеня заявлена позивачем до стягнення поза межами позовної давності, встановленої ст. 258 ЦК України.
Окрім того, в силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відносяться передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов'язанню, правова природа яких, є самостійним способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. ст. 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Як уже зазначалось вище, у відповідача існував обов'язок оплати позивачу вартості наданих останнім послуг по перевезенню в сумі 25 000 грн., в день розвантаження, а саме -05.09.2008р. Однак, зобов'язання по оплаті коштів відповідачем в добровільному порядку не виконано, і лише 29.07.2010 року, дані кошти, в ході виконавчого провадження, були стягнуті в примусовому порядку органом ДВС та поступили на рахунок позивача.
На підставі згаданої вище статті, позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті наданих послуг, нараховано та заявлено до стягнення 3 075грн. інфляційних нарахувань за 2009 рік та 748 грн. - 3% річних, за період з 29.07.2009р. по 29.07.2010р.
Розглянувши представлений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 3 075грн. інфляційних нарахувань та 3% річних є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в заявлених сумах (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що аналіз норм чинного законодавства, дозволяє стверджувати, що безпідставне користувався грошовими коштами позивача, отримання від цього прибутку, та завдання позивачу збитків, мало місце зі сторони відповідача протягом періоду з 06.09.2008 року по 29.07.2010 року. Однак, нарахування та заявлення до стягнення даних сум лише за 2009 рік (інфляційні нарахування) та за період з 29.07.2009р. по 29.07.2010р. (3% річних) є правом позивача.
Доводи представника відповідача про безпідставність вимог позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, оскільки умови договору не містили додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, судом відхиляються з огляду на таке:
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
(Судом враховано, що аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України - Інформаційний лист ВГС України від 20.11.2008р. №01-8/685 "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до вимог ст. ст. 44 - 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита в сумі 42,89 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 99,23 грн., відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись 1,2,4,12,22,32,33,34,43,44-49,69,77,82,84,85,115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛАН", вул. Б. Хмельницького, 21А/1, м. Тернопіль (ідентифікаційний код №32941987), на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1):
- 3 075 грн. - інфляційних нарахувань;
- 748 грн. - трьох відсотків річних;
- 42 грн. 89 коп. в повернення сплаченого позивачем державного мита;
- 99 грн. 23 коп. в повернення сплачених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні вимог щодо стягнення 5 269 грн. пені відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).
5. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання - 15.11.2010р.). через місцевий господарський суд.
Суддя І.М. Гирила