Іменем України
18 листопада 2010 року справа № 5020-5/163
За позовом Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик”
(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 12)
до Приватного підприємства „Глобус Плюс”
(99057, м. Севастополь, вул. Фадєєва, 1)
про стягнення заборгованості в сумі 1590,56 грн., у тому числі: 1535,30 грн. -основний борг, 12,53 грн. -пеня, 2,40 грн. -інфляція, 40,33 грн. -3% річних,
Суддя Євдокімов І.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Монько С.В., довіреність №15 від 01.04.2009;
від відповідача - Крочак О.С., довіреність б/н від 25.10.2010.
Суть спору:
Мале приватне науково-виробниче підприємство „Сердолик” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства „Глобус Плюс” про стягнення заборгованості в сумі 1590,56 грн., у тому числі: 1535,30 грн. -основний борг, 12,53 грн. - пеня, 2,40 грн. - інфляція, 40,33 грн. - 3% річних.
Ухвалою суду від 01.10.2010 порушено провадження по справі № 5020-5/163.
У судовому засіданні від 15.11.2010 представник відповідача надав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, з огляду на те, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 03.03.2007 та 16.06.2007 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. перейшло право власності на будівлі торгово-культурного центру, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Суд відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що зазначені вище обставини не мають значення для вирішення спору.
У судовому засіданні 18.11.2010 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема, відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано належних доказів існування заборгованості, відповідно до статті 33 Господарського кодексу України /а.с. 135-136/.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд
20.02.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір (далі Договір). Відповідно до умов цього Договору позивач надає відповідачу можливість здійснити приєднання до десяти телефонних пар (кабельним лініям зв'язку) в кабельному боксі, розташованому в Торгово-сервісному центрі, який знаходиться за адресою: м. Севастополь, пр-т Ген. Острякова, 164, а відповідач зобов'язується компенсувати 20% витрат позивача на технічне обслуговування відповідної спеціалізованої організації збудованих сітей (пункт 1.1 Договору).
Згідно з пунктом 2.2.2 розділу другого Договору компенсація 20% витрат позивача на технічне обслуговування відповідної спеціалізованої організації збудованих сітей здійснюється відповідачем не пізніше 10 днів з моменту виставлення рахунку.
Пунктом 2.2.5 передбачено, що компенсація витрат відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.2 розділу другого Договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, або внесення до каси позивача.
Проте, відповідач виконував свої обов'язки щодо оплати за Договором не у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 1535,30 грн. за період з січня 2008 року по серпень 2010 року включно.
Зазначені обставини підтверджуються виставленими рахунками-фактурами за період з лютого 2008 року по вересень 2010 /а.с. 13-25/ разом з рахунками-актами за період з лютого 2008 року по вересень 2010 /а.с. 27-58/ та актом звірки взаєморозрахунків станом на 23.09.2010 /докази направлення акту взаєморозрахунків а.с. 73-75/.
Направлення рахунків-фактур на адресу відповідача підтверджується супровідними листами /а.с. 76, 78, 80, 82, 84, 87, 89, 91, 93, 95, 97, 99/, а також виписками з книги реєстрацій виписаних та відправлених рахунків /а.с. 118-132/.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик” в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1535,30 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 3.4 Договору, за порушення строків виконання зобов'язань, вказаних в пунктах 2.2.1, 2.2.2 розділу другого Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочки від суми невиконаних зобов'зань.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 передбачено, що розмір пені за прострочення платежу обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.
На підставі зазначеного позивачем нарахована пеня у розмірі 12,53 грн.
Перевіривши розрахунок пені, суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суму основного боргу позивач просить стягнути з урахуванням 3% річних та збитків від інфляції.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Відповідно наданому позивачем розрахунку та перевіреному судом, сума 3% річних складає 40,33 грн.
Збитки від інфляції згідно наданому позивачем розрахунку складають 2,40 грн., однак суд перевіривши зазначений розрахунок встановив, що сума інфляції складає 2,35грн.
(195,85 грн. х 101.2% = 198,20 грн.) -195,85 грн. = 2,35 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1590,51 грн., у тому числі: 1535,30 грн. - основний борг, 12,53 грн. - пеня, 2,35 грн. - інфляція, 40,33 грн. -3% річних.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства „Глобус Плюс” (99057, місто Севастополь, вулиця Фадеєва 1, ідентифікаційний код 32987733, відомостей про наявні рахунки в банківських установах немає) на користь Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик (99011, місто Севастополь, вулиця Адмірала Октябрського 12 ,ідентифікаційний код 16506701, р/р 260057339005001 в СФ АКБ Приватбанк, м. Севастополь, МФО 324935) 1590,51 грн., у тому числі: 1535,30 грн. -основний борг, 12,53 грн. -пеня, 2,35 грн. -інфляція, 40,33 грн. -3% річних.
3. Стягнути з Приватного підприємства „Глобус Плюс” (99057, місто Севастополь, вулиця Фадеєва 1, ідентифікаційний код 32987733, відомостей про наявні рахунки в банківських установах немає) на користь Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик (99011, місто Севастополь, вулиця Адмірала Октябрського 12 ,ідентифікаційний код 16506701, р/р 260057339005001 в СФ АКБ Приватбанк, м. Севастополь, МФО 324935) державне мито у розмірі 101,99 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у розмірі 235,99 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя Євдокімов І.В.
Рішення складено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 23.11.2010