справа № 165/5565/24
провадження №2-о/165/162/24
31 грудня 2024 року м. Нововолинськ
Нововолинський міський суд Волинської області у складі:
головуючого судді Гайворонського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Дячук С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Нововолинську справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Нововолинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України.
Позовні вимоги обґрунтовує наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - ракова інтоксикація, рак правої легені з метастазами в плевру. ОСОБА_2 помер на тимчасово окупованій території України, а саме: в с. Хрестівка Каховського району Херсонської області, де він і був похоронений. Про факт смерті ОСОБА_2 було видано медичне свідоцтво про смерть № 265 від 16.12.2024, довідка про смерть № С-01529 від 17.12.2024, свідоцтво про смерть від 17 грудня 2024 року серії НОМЕР_1 . Вказані документи були видані медичними закладами, органами реєстрації та іншими незаконними органами (установами), які знаходяться на території, непідконтрольній державній владі України. Вказує, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 в судовому порядку необхідне для подальшої реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть відповідно до законодавства України.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився, подав до суду письмову заяву, у якій просить заяву розглядати у його відсутності, заявлені вимоги підтримує, просить заяву задоволити.
Представник заінтересованої особи - Нововолинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з'явився, до суду подано письмову заяву, в якій просить справу розглядати у відсутності представника відділу.
З урахуванням наведеного та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні фактичні обставини справи та застосовує до них такі норми права.
ОСОБА_2 є батькомОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 , виданого 31.08.2021, орган, що видав - 6531, копією паспорта громадянина України ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого 03.11.1998 Чаплинським РВ УМВС України у Херсонській області (а.с. 3, 5, 10-11).
Заявником вказано, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на окупованій території у с. Хрестівка Каховського району Херсонської області.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, Хрестівська сільська територіальна громада Каховського району Херсонської області з 24.02.2022 року є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником надано копії виписки із медичної картки 2/11649, медичного свідоцтва про смерть № 265 від 16.12.2024, довідки про смерть № С-01529 від 17.12.2024, свідоцтва про смерть від 17 грудня 2024 року серії НОМЕР_1 , згідно яких: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - ракова інтоксикація, рак правої легені з метастазами в плевру (а.с. 6-9).
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має юридичне значення для заявника, оскільки надає йому право для проведення державної реєстрації смерті батька на території України та отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка.
У відповідності до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, вирішується судом з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2. ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Статтею 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Оцінюючи свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України, суд виходить з того, що смерть фізичної особи громадянина України на окупованій території є юридичним фактом, що має наслідком виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи громадянина України.
Положеннями ст. 3, ст. 8, ст. 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Разом з тим, при вирішення питання щодо оцінки доказів у справі про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.
Так, згідно висновків ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду ООН у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою невизнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки копії свідоцтва про смерть та медичних документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
З огляду на викладені обставини та норми матеріального права, суд приходить до висновку, що зібрані у справі докази в їх сукупності вказують на можливість задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його батька ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявнику реалізувати питання виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав як заявника, так і померлої фізичної особи, які за своє суттю є подіями та діями, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах держаної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 4 ст. 317, п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, ст.ст. 317, 319, 430 ЦПК України, суд
вирішив:
Заяву задоволити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце народження: с. Новомиколаївка Новотроїцького району Херсонської області; паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Чаплинським РВ УМВС України у Херсонській області 03.11.1998; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: село Хрестівка Каховського району Херсонської області, Україна.
Рішення про встановлення факту смерті підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Олександр ГАЙВОРОНСЬКИЙ