Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/17037/2024
м. Київ Справа № 757/36886/23-ц
16 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Шаповал Ірини Олексіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Вовк С.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,-
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 03 листопада 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» (постановою КМУ від 31.10.2018 року № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця») таним,ОСОБА_1 , укладено трудовий договір та його було прийнятона роботу, з призначенням на посаду начальника юридичного департаменту АТ «Українська залізниця». Узв'язку зі зміною у штатному розписі юридичного департаменту, посада начальника юридичного департаменту виводилась, а замість неї вводилась аналогічна посада - директор юридичного департаменту.
08 лютого 2017 року з ним був укладений трудовий договір № 24 на строк з 08 лютого 2017 року до 07 лютого 2018 року включно, яким, в тому числі, його призначено на посаду директора Юридичного департаменту, з урахуванням додаткової угоди до договору від 08лютого 2017 року. В подальшому, відповідно до наказу від 02 жовтня 2017 року № 2483/ос про припинення трудового договору (контракту) його звільнено із займаної посади з 02жовтня 2017 року.
При звільненні з посади роботодавцем не був здійсненний повний розрахунок з ним, а тому він звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати (премій) та середнього заробітку за час затримки розрахунку (справа № 757/37241/20-ц).
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати (премії) у розмірі 279 976,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишено без змін.
Зазначав, що рішення суду в частині стягнення 279 976 грн виконано органами ДВС в примусовому порядку 07жовтня 2021 року (виконавче провадження ВП № 66989126).
Посилаючись на те, що відповідач АТ «Укрзалізниця» повинен компенсувати втрату (знецінення) заробітної плати (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) на користь позивача у вигляді інфляційних втрат та 3% річних відповідно до приписів частини другої статті 625 ЦК України, позивач ОСОБА_2 , з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог, просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний номер - 40075815), на його, ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), користь 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 405 095,62 грн; судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний номер 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 405 095, 62 грн (чотириста п'ять тисяч дев'яносто п'ять грн 62 коп).
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний номер 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн.
Не погоджуючись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Шаповал Ірина Олексіївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду м.Києва від 13 серпня 2024 року та додаткове рішення від 20 серпня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з AT «Укрзалізниця» витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що судові рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не визначився з предметом даного спору, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору та не врахував аргументи відповідача та надані ним докази, які підтверджують необґрунтованість та незаконність заявлених позовних вимог.
Зазначає, що предмет спору у даній справі - це стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму невиплаченої йому при звільненні премії у розмірі 279 976,00 грн. та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 100 000,00 грн, стягнутих за рішеннями судів у справі №757/37241/20-ц.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на приписи ч.2 ст.625 ЦПК України, яка передбачає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв'язку з цим, відповідачем неодноразово наголошувалося на тому, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Сторона відповідача вважає, що вимога позивача про стягнення трьох процентів річних, нарахованих на суму невиплаченої йому при звільненні премії у розмірі 279 976,00 грн та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 100 000,00 грн, є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №753/10967/16-ц та узгоджується з аналізом практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України, викладеним у листі Верховного Суду України від 1 липня 2014 року.
Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі, фактично, на думку сторони відповідача,проігнорував вищевикладені висновки Верховного Суду, а також не застосував правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц|.
Крім того, погоджуючись з розрахунком позивача, суд першої інстанції не перевірив, які суми були покладені в основу розрахунку; не зазначив у рішенні суду розрахунок суми, яка підлягає стягненню та не пересвідчився у правильності її нарахування позивачем.
В частині порушення норм процесуального права сторона відповідача посилається на те що, всупереч приписам ст.ст. 175, 177, 178 ЦПК України, судом було прийнято позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та стягнення інфляційних втрат до розгляду та розглянуто її по суті без сплати позивачем судового збору у розмірі, передбаченому ст.4 Закону України «Про судовий збір».
Щодо порушення судом норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення від 20серпня 2024 року, сторона відповідача зазначає, що суд першої інстанції розглянув заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.Зазначене унеможливило відповідачу надати відповідні заперечення проти таких вимог та заявити про недоведеність вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України), а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Крім того, надані до суду документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Вест Іст Лойерз Партнере» в особі керуючого партнера Корсуна Ю.Ю. існують договірні відносини щодо надання йому юридичних послуг. Додані до заяви представника позивача копії Додаткової угоди № 1 від 21.08.2023 та Додаткової угоди № 2 від 15.08.2024 не містять жодних вказівок на те, яким чином та в які строки має бути сплачений гонорар адвокату за надані ним адвокатські послуги, а томувідсутні підстави для стягнення з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Корсун Юрій Юрійович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року - без змін.
Зазначає, що відповідач повинен компенсувати втрату (знецінення) заробітної плати (середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні), на користь позивача у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, з чим повністю погодився суд першої інстанції при прийняті рішення у справі, із застосуванням положень ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.
Щодо звільнення від сплати судового збору за подання позивачем позову до суду вказує, що спір про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідним від спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (входить в структуру заробітної плати), а також що питання про індексацію заробітної плати регулюється нормами ст. 95 КЗпП України, сторона позивача вважає, що суд першої інстанцї правомірно звільнив позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог.
Щодо правомірності прийняття додаткового рішення у справі сторона позивача зазначає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а відтак, суд першої інстанції правомірно стягнув понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 34 000,00 грн.
Також, не заслуговує на увагу твердження відповідача про позбавлення його права заперечувати проти розміру правничої допомоги, оскільки розмір витрат був вказаний у поданих заявах (позовній та в заяві про збільшення позовнмих вимог), а також копія заяви про ухвалення додаткового рішення надсилалась АТ «Укрзалізниця» в ЄСІТС.
У відзиві на апеляційну скаргу стороною позивача зазначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогув сумі 25 000,00 грн, які позивач очікує понести в звязку із розглядом справи в суді апеляційної інстнції.
В судовому засіданні представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвокат Шаповал Ірина Олексіївна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Корсун Юрій Юрійович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішенняПечерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03 листопада 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» (в подальшому перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця») та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, з призначенням на посаду начальника юридичного департаменту АТ «Українська залізниця».
У зв'язку зі зміною у штатному розписі юридичного департаменту, посада начальника юридичного департаменту виводилась, а замість неї вводилась аналогічна посада - директор юридичного департаменту.
08 лютого 2017 року з ОСОБА_1 був укладений трудовий договір № 24 на строк з 08 лютого 2017 року до 07 лютого 2018 року включно, яким, в тому числі, його призначено на посаду директора юридичного департаменту, з урахуванням додаткової угоди до договору від 08лютого 2017 року.
02 жовтня 2017 року Акціонерним товариством «Українська залізниця»видано наказ № 2483/ос про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 з 02 жовтня 2017 року.
При звільненні з посади роботодавцем не був здійсненний повний розрахунок з ним, а тому він звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати (премій) та середнього заробітку за час затримки розрахунку (справа № 757/37241/20-ц).
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 а заборгованість із заробітної плати (премії) у розмірі 279 976,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100 000 грн. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишено без змін.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині стягнення 279 976 грн виконано органами ДВС в примусовому порядку 07 жовтня 2021 року (виконавче провадження ВП № 66989126).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що погоджується із доводами позивача про те, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу є заробітною платою, а тому за затримку її виплати повинна бути здійснена компенсація. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позову.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону в повній мірі рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року не відповідає.
Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 22 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: 1) індексація заробітної плати провадиться в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення; 2) компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням № 1427 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Аналогічні положення щодо здійснення індексації грошових доходів, які не мають разового характеру, також містяться у статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
З наведеного випливає, що обов'язок нарахування індексації грошових доходів населення та компенсації громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати покладено на роботодавця під час нарахування заробітної плати, яка є щомісячним платежем, при наявності зазначених умов, а не разової виплати.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 487/763/17 (провадження № 61-26024св18).
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) наведено такі висновки щодо застосування норм права.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Апеляційний суд вказав, що вимога позивачки про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду апеляційної інстанції погоджується та звертає увагу на таке:
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вона відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) (див. пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).
Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Правовий висновок щодо відсутності підстав для застосування приписів статті 625 ЦК України до трудових правовідносин, які регулює спеціальне законодавство, також наведено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18).
Крім того, у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, але не виключно, на вказані обставини Акціонерне товариство «Українська залізниця»покликалося у відзиві на позовну заяву, проте, суд першої інстанції залишив вказані твердження відповідача без належної правової оцінки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов до помилкового висновкупро наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, формальний підхідсуду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Шаповал Ірини Олексіївнипідлягає задоволенню, рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 рокускасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (стаття 270 ЦПК України).
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року, то додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року також слід скасувати.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що при поданні позову позивач не сплатив судовий збір, у позові просив звільнити його від сплати судового збору, однак суд першої інстанції без вирішення цього питання відкрив провадження і ухвалив рішення по суті, яке скасоване в апеляційному порядку, а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судового збору за подання позову до суду у розмірі 4 050,96 грн.
Також, з урахуванням того, що за результатами апеляційного перегляду даної справи апеляційну скаргупредставника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Шаповал Ірини Олексіївни було задоволено, рішення рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року було скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 076,44 грн.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 94 КЗпПУ, ст. 34 Закону України « Про ополату праці», ст.ст. 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст.141, 263, 270, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвоката Шаповал Ірини Олексіївни задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позову до суду у розмірі 4 050,96 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний номер 40075815) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 076,44 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий Судді: