Житомирський апеляційний суд
Справа №282/761/24 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.
Номер провадження №33/4805/1192/24
Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
26 грудня 2024 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Гандзьошина Михайла Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Любарського районного суду Житомирської області від 11 липня 2024 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Любарського районного суду Житомирської області від 11 липня 2024 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення, передбачене санкцією цієї статті у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 17 червня 2024 року о 10 годині 25 хвилин по вул. Кантемирівській в с. Старий Любар Житомирського району, гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки DAF FA55220 державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння шкіряного покриву). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Гандзьошин М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на її незаконність, однобічне та неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, ОСОБА_1 не відмовлявся від проведення огляду в медичному закладі, більш того, працівники поліції на такий огляд його навіть не направляли та відповідного направлення не складали.
Відповідно до усталеної судової практики Європейського суду з прав людини, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у § 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Умови застосування статті 6 Конвенції щодо оцінки поведінки особи та її вплив на тривалість розгляду справи стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ). При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Також, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»).
Оскільки в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Гандзьошин М.В. знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, втретє в судове засідання не з'явились, заяв та клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, на переконання апеляційного суду особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, надано більш ніж необхідний термін для захисту своїх прав в розумні строки, а тому доходжу висновку про розгляд даної справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до пункту 2.9 а) Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
За правилами частин 2-5 ст. 266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису або у закладах охорони здоров'я.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відмові в проходженні огляду на стан сп'яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення від 17.06.2024 вбачається, що ОСОБА_1 17 червня 2024 року о 10 годині 25 хвилин по вул. Кантемирівській в с. Старий Любар Житомирського району, керував транспортним засобом марки DAF FA55220 державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: мав різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння шкіряного покриву). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 2).
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об'єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За таких обставин, вважаю, що винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться: в протоколі про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що останній від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку відмовився; копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2410717 від 17.06.2024 про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП; розписці про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП; наявним в матеріалах справи відеозаписом.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що поліціянти не запропонували ОСОБА_1 огляд в медичному закладі, спростовуються наявним в матеріалах справи відеозаписом з нагрудної камери працівника патрульної поліції, з якого вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово пропонували пройти огляд на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер та у медичному закладі, але ОСОБА_1 постійно ухиляється від відповіді та пояснює «я посплю, а потім поїду, просить, щоб нічого не писали». Поліціянт роз'яснює ОСОБА_1 , що останній затягує з відповіддю щодо проходження огляду та це буде розцінюватися як відмова. Пізніше поліціянт пропонує пройти огляд у встановленому законом порядку на місці або в медзакладі, на що ОСОБА_1 махає головою та повідомляє «вживав ввечері, посплю 12 годин, а потім поїду, просить не писати протокол, дуже просить». З відеозапису з нагрудної камери вбачається, що дії ОСОБА_1 спрямовані на ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння та зафіксовано на відеозапис, який є належним та допустимим доказом. Крім того, на відеозаписах, зафіксовано факт надання ОСОБА_1 неправомірної вигоди працівнику поліції за не складання відносно нього зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки на місце події працівником поліції ОСОБА_2 було викликано оперативну групу відділення поліції, які зафіксували цей факт провівши відповідні слідчі дії. Також були роз'яснені наслідки, що настануть у разі відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, права та обов'язки.
Щодо покликання захисника на те, що не встановлено жодних допустимих та достовірних доказів про порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, за змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП України, двома окремими підставами для притягнення до адміністративної відповідальності є керування особою транспортними засобами в стані сп'яніння (п. 2.9 «а» ПДР України) та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ( п. 2.5 ПДР України).
При цьому п. 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Враховуючи вище викладене, ОСОБА_1 уникаючи конкретної відповіді щодо огляду, його дії поліціянтами були розцінені як відмова від проходження огляду, тому його дій вірно кваліфіковано, як порушення п. 2.5 ПДР як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а не за п. 2.9 «а» ПДР України керування особою транспортними засобами в стані сп'яніння.
Відсутність чи наявність направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я - не спростовує винності ОСОБА_1 , який відмовився від огляду на стан сп'яніння. При цьому, доводи скарги про необхідність складання направлення, не підтверджуються нормами законодавства при відмові від вказаного огляду на стан сп'яніння.
Під час апеляційного розгляду справи апелянтом не були спростовані обґрунтовані висновки суду першої інстанції, якими було надано оцінку відеозаписам, як належним та допустимим доказам, та які не мають ознак переривання чи монтування під час фіксації обставин, які мають значення для справи.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.
Враховуючи наведене, проходжу до висновку про те, що при розгляді даної справи суддя місцевого суду повною мірою дотримався вимог ст. ст. 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, відсутні підстави для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Гандзьошина Михайла Васильовича, в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Любарського районного суду Житомирської області від 11 липня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь