Справа № 761/37505/24
Провадження № 2/761/9922/2024
(заочне)
18 грудня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Пономаренко Н.В.,
за участю секретаря Яцишина А.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договорами,-
У квітні 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернувся до суду з позовом відповідно до якого позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму заборгованості за Договором кредитної лінії № 0465-3185 від 19.08.2020 в сумі 20 927,22 грн., судовий збір у розмірі 3028,00 грн. та судові витрати 9 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 19.08.2020 року був укладений Договір №0465-3185, у якому передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строки дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього Договору.
У позовній заяві вказано, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №0465-3185 від 19.08.2020, що підлягає стягнення з позичальника заборгованість, становить 20927,22 грн., з яких: - заборгованість за основними зобов'язанням (за тілом кредиту) - 7000,00 грн.; - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 13 560,00 грн.; - інфляційна збитки - 305,66 грн., нараховані 3 % річних - 61,56 грн.
Позивачем вказано, що 28.10.2021 р. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Фактор Партнерс» було укладено договір факторингу № 02/10/2021 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами.
У зв'язку із чим позивач просить позов задовольнити з підстав викладених у позові та стягнути заборгованість за кредитним договором.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.10.2024 року було відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Разом з тим, у позовній заяві представника позивача просить розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причинити своєї неявки суд не сповістив.
Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 07.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір «Стандарт» № 0465-3185.
Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразово ідентифікатора, який був надісланий відповідачу. Відповідач за допомогою одноразово ідентифікатора А764 підписав договір, про що свідчить п. 13 Реквізити кредитного договору, реквізити та підпис сторін.
Відповідно до п. 1 кредитного договору № 0465-3185 кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.
В п. 2 кредитного договору сторони узгодили строк кредиту 14 днів.
В п. 3 кредитного договору наведений графік платежів: термін платежу 01.09.2020 (п. 3.1. кредитного договору), сума кредиту 7 000,00 грн. (п. 3.2. кредитного договору), нараховані проценти 1 960,00 грн. (п. 3.3. договору), разом до сплати 8 960,00 грн. (п. 3.4 договору).
Згідно з п. 4 Кредитного договору протягом строку кредиту розмір процентів складає 2% (два відсотка) від Суми Кредиту за кожен день користування. Проценти за користування Кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається Кредит. Річна відсоткова ставка складає 730%.
Відповідно до п. 5 Кредитного договору сукупна вартість кредиту (вартість користування кредитом) складає 128,00 % від суми кредиту (у відсотковому виражені) або 8960,00 грн. та виключає в себе проценти за користування Кредитом 28,00% від суми кредиту (у відсотковому вираженні) або 1 960,00 грн. ( у грошовому вираженні).
Пунктом 6 Кредитного договору визначено, що у разі якщо позичальник не повернув суму кредиту у строк, встановлений пунктом 2 Кредитного Договору, за весь час прострочення, включаючи день погашення Кредиту, Кредитодавець має паво нарахувати, з урахуванням обмежень визначених пп. 5) ч. 3 ст. 18 ЗАкрону України «Про захист прав споживачів» та згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов'язаний сплатити до 2 % (включно) пені від неповерненої суми за кожен день користування.
Разом з тим, п. 10 Кредитного договору визначено, що цей договір діє, протягом всього періоду здійснення сторонами своїх прав та обов'язків за цим Договором. У разі невиконання позичальником зобов'язань протягом строку визначеного п.2, дія Договору продовжується на період фактичного користування позичальником кредитом та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення суми кредиту Кредиту, процентів та інших платежів, які мають бути сплачені у разі невиконання умов Договору.
Перерахування коштів за кредитним договором № 0465-3185 від 19.08.2020 ОСОБА_1 в сумі 7 000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 (ID платіж 1400186599), підтверджується довідкою директора ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».
Відповідно до відповіді начальника Департаменту АТ КБ «ПриватБанк», останній повідомив про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LigPay 19.08.2020 за договором № 0465-3185 на номер картки НОМЕР_2 (ID платіж 1400186599).
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому суд дійшов до висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором № 0465-3185 від 19.08.2020 за період з 09.11.2021 по 19.09.2024 становить 20927,22 грн., з яких: 7000,00 заборгованість за тілом кредиту, 13560,00 грн. нараховані відсотки.
У розрахунку зазначено, що за період з 09.11.2021 по 23.02.2022 з відповідача в порядку 625 ЦК України підлягаю стягненню: - інфляційна збитки - 305,66 грн., - нараховані 3 % річних - 61,56 грн.
У відповідності до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідності до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 638 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» цей Закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору.
За частиною 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Положення частини 6 даної статті Закону передбачають шляхи надання відповіді особи, якій адресова пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчиненні дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначені форми підписання електронного правочину: електронним підписом відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом; аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У відповідності до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Також судом встановлено, що 18.12.2023р. між ТОВ «Факторинг Партнерс», як фактором, та ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», як клієнтом, був укладений Договір факторингу №18/12-2023, за умовами якого з урахуванням Додаткового договору №1 від 18.12.2023р. до цього Договору факторингу клієнт - первісний кредитор, зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги в сумі 113 557 013,90 грн., а фактор зобов'язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками.
Відповідно підпункту 6.1.4. Договору факторингу з урахуванням змін, внесених Додатковим договором №1, право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання реєстру боржників у паперовому вигляді (Додаток №4), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.
28.10.2021 р. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Фактор Партнерс» було укладено договір факторингу № 02/10/2021 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.3.13 договору факторингу, право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання ними відповідного реєстру боржників.
09.11.2021 р. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було підписано Реєстр боржників № 1, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відступив (передав) на користь ТОВ «Факторинг Партнерс», своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами згідно реєстру, в тому числі за кредитним договором № 0465-3185 від 19.08.2020, позичальником за яким виступає ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, суд доходить до висновку, що на підставі договору факторингу №02/10/2021від 28.10.2021року,позивач одержав від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» право вимоги по заборгованості відповідача за кредитним договором №0465-3185 від 19.08.2020.
У відповідності до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ч. 1 ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості за Договором позики ні позивачу, ні первісному кредитору ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія».
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем у загальній сумі 20 560,00 грн., з яких 7000 грн. заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 13560,00 грн. заборгованості за нарахованим процентами на дату відступлення права вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до п. 4 вказаного кредитного договору, протягом строку кредиту розмір процентів складає 2% (два відсотка) від Суми Кредиту за кожен день користування. Проценти за користування Кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається Кредит. Річна відсоткова ставка складає 730%.
У зв'язку із викладеним, що зі змісту кредитного договору вбачається, що відповідач за користування кредитом сплачує 730 % річних (фіксована процентна ставка) та 2% в день від суми кредиту, що в свою чергу виключає можливість стягнення трьох процентів річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому позов в частині стягнення: - інфляційних збитків - 305,66 грн., - нараховані 3 % річних - 61,56 грн., задоволенню не підлягає.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивач заборгованість за кредитним договором 0465-3185 від 19.08.2020 у загальній сумі 20 560,00 грн., з яких 7000 грн. заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 13560,00 грн. заборгованості за нарахованим процентами на дату відступлення права вимоги.
Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2975,91 грн. (98,28 %) пропорційно до суми задоволених позовних вимог.
Крім того, у позовній заяві позивач, також просить суд стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Таким чином, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладеної у Постанові від 02 вересня 2020 року у справі 329/766/18.
Як убачається з матеріалів справи 02.07.2024 року між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладено Договір про надання правової допомоги № 02-07/2024, згідно умов якого виконавець бере на себе зобов'язання бере надати клієнту правову допомогу в об'ємі та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно Заявки на надання юридичної допомоги № 136 від 05.07.2024 року та витягу з Акту про надання юридичної допомоги від 05.09.2024 року, підписаних сторонами Договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 року, витрати на правничу допомогу в межах спору до ОСОБА_1 становлять 9 000,00 грн..
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
В постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суд у справі 910/9714/22 від 02 лютого 2024 року вказано, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній справі № 761/37505/24, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представниками процесуальних документів, ціну позову, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на правничу допомогу визначена у розмірі 9 000,00 грн. є необґрунтованою та не відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушений був понести позивач у цій справі.
Отже, виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, категорії спору, фінансового стану і статусу обох сторін у спірних правовідносинах, обсягу фактично наданих позивачу послуг з правової допомоги, в контексті положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України, на переконання суду, стягнення судових витрат, понесених позивачем у вказаній справі у розмірі 9 000,00 грн. є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, а також часом, витраченим на їх виконання, а тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості розміру отриманих коштів.
Таким чином, надавши оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження заявлених вимог в частині стягнення з відповідача судових витрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн., - що є правомірним розподілом витрат з огляду на повне задоволення позову.
Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, яке при цьому не порушуватиме права учасника справи на отримання коштів, які він змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 525, 526, 599, 631, 1048, 1049 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-283, 353, 354 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до О ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму заборгованості за кредитним договором «Стандарт» № 0465-3185 від 19.08.2020 в розмірі 20560,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір у розмірі 2975,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В задоволенні іншої частини позову, - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, адреса місцезнаходження: 03150, Україна, місто Київ, вулиця Ґедройця Єжи, будинок, 6, офіс, 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 18.12.2024.
Суддя: