Іменем України
11 листопада 2010 року справа № 5020-3/125
За позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя
(вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011)
в інтересах Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”
держави (вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2, м. Севастополь, 99011)
в особі
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум”
(вул. М. Музики, 58, кв.74, м. Севастополь, 99029)
(Камишове шосе, 7-„Г”, м. Севастополь, 99040)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)
про стягнення 124814,56 грн., в тому числі: заборгованість з орендної плати - 73084,54 грн., пеня -2466,65 грн., 3% річних -1316,82 грн., штраф -47946,55 грн.
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
прокурор (Прокурор Ленінського району міста Севастополя) -Білоусова Д.С., помічник прокурора Ленінського району м. Севастополя, посвідчення № 610 від 20.07.2009;
позивач (КП Севастопольської міської Ради “Аррікон”) -Пшенична С.В., начальник юридичного відділу, довіреність № 1 від 12.01.2010;
відповідач (ТОВ “Максимум”) -Опанасенко Н.С., представник, довіреність б/н від 15.01.2009;
третя особа (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) - Пшенична С.В.,начальник юридичного відділу, довіреність б/н від 01.10.2010.
Обставини справи:
Прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум” про розірвання договору оренди нерухомого майна № 114-06 від 29.06.2006 (в редакції протоколу від 04.02.2007 погодження змін до договору оренди № 114-06 від 29.06.2006), звільнення приміщень 1-2, 1-3 в житловому будинку літ. „А” склад № 10 загальною площею 163,40 м2, навісу літ „а6”, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Соловйова, 10, та стягнення 76868,01 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 16.09.2010 порушено провадження у справі №5020-3/125, до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Фонд комунального майна Севастопольської міської ради.
12.10.2010 прокурор надав заяву про збільшення розміру позовних вимог: просив стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати за період з березня 2009 року по липень 2010 року у розмірі 73084,54 грн., пеню -з липня 2009 року по грудень 2009 року -у розмірі 2466,65 грн., 3% річних від простроченої суми -1316,82 грн. та штраф - 47946,55 грн., разом -124814,56 грн. /арк. с. 54-55/.
Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України та в судових засіданнях оголошувалась перерва.
04.11.2010 від позивача надійшла заява про припинення провадження у справі в частині розірвання договору та звільнення приміщень з посиланням на статтю 78 та пункт 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України /арк. с. 85/.
10.11.2010 від відповідача на адресу суду надійшла заява про затвердження мирової угоди із наданим примірником самої угоди, підписаної сторонами /арк. с. 101-102/.
11.11.2010 в судовому засіданні суд розглянув заяву позивача про відмову від позову та заяву відповідача про затвердження мирової угоди.
Ухвалою від 11.11.2010 провадження у справі в частині розірвання договору оренди нерухомого майна № 114-06 від 29.06.2006 та звільнення приміщень припинено на підставі статті 78 та пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо затвердження мирової угоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.
Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.
Предметом позову (з урахуванням заяви від 12.10.2010 про збільшення розміру позовних вимог та за винятком вимог про розірвання договору та звільненням приміщень) є стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 73084,54 грн., пені у розмірі 2466,65 грн., 3% річних в сумі 1316,82 грн. та штрафу 47946,55 грн.
Як вбачається зі змісту мирової угоди, її умови стосуються прав і обов'язків сторін лише щодо частини позовних вимог, а саме: вимоги про стягнення суми основного боргу -73084,54 грн. -і не містять домовленості щодо прав і обов'язків сторін стосовно вимог про стягнення пені, 3% річних та штрафу.
Мирова угода -це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
Правовим наслідком затвердження мирової угоди судом є припинення провадження у справі (п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України).
Отже, суд не може затвердити надану мирову угоду, оскільки залишатимуться нерозглянутими (невирішеними) вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та штрафу.
За викладених обставин, суд відхиляє заяву відповідача про затвердження мирової угоди.
У судовому засіданні 28.10.2010-11.11.2010 прокурор та представник позивача на позовних вимогах щодо стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та штрафу наполягали, просили суд в цій частині позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечував частково: в частині суми основного боргу (73084,54 грн.) та 3% річних (1316,82 грн.) -позов визнає; в частині стягнення пені в сумі 2466,65 грн. та штрафу в розмірі 47946,55 грн. -заперечує, оскільки вважає, що позивачем порушено річний строк позовної давності за вимогою про стягнення пені. Щодо стягнення штрафу -зазначає, що пунктом 6.1 Договору не встановлено, яку саме орендну плату (приміром, місяць, в якому допущено порушення зобов'язання з оплати тощо) необхідно застосовувати для розрахунку штрафу.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -
29.06.2006 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діяв власник комунального майна на праві оперативного управління -комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Максимум” (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна № 114-06 (далі -Договір) /арк. с. 14-16/, який є новою редакцією договору № 114-06 від 10.04.2006.
Договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 2020.
Згідно з пунктом 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду майно -нежилі приміщення 1-2, 1-3, загальною площею 163,40 м2 в житловому будинку літ. „А” склад № 10 загальною площею 163,40 м2, навіс літ. „а6”, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Соловйова, 10, та знаходяться на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”.
Цільове призначення об'єкта оренди -розміщення складу.
Вступ Орендаря в користування майном настає одночасно з підписанням сторонами акта приймання-передачі майна (пункт 2.4 Договору).
04.02.2007, 21.05.2007, 27.02.2008 сторонами підписані відповідні протоколи погодження змін до Договору /арк. с. 18-21, 24/, а 22.06.2007 -укладено Додатковий договір /арк. с. 22/.
Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору (в редакції Додаткового договору від 22.06.2007), розмір орендної плати визначається відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007; орендна плата складає 5795,50 грн. з ПДВ за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на січень 2007 року) та технічне обслуговування: 163,40*0,06=9,80 грн. (в тому числі ПДВ) і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з 01 січня 2007 року; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.
Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.
Пунктом 4.4 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно вносити орендну плату та інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.
Розділом 6 Договору визначена відповідальність сторін за порушення умов цього Договору. Зокрема, згідно з пунктом 6.1 Договору, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.2 Договору).
Строк дії договору встановлений сторонами до 04.02.2013 (згідно з протоколом від 27.02.2008 узгодження змін до Договору /арк. с. 24/).
Орендодавець (позивач у справі) свій обов'язок за Договором виконав у повному обсязі, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі орендованого майна від 29.06.2006 /арк. с. 17/.
Натомість відповідач умови Договору порушив, а саме: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, у зв'язку з чим за період з березня 2009 року по липень 2010 року в нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 73084,54 грн.
Зазначене стало причиною для звернення прокурора до суду із даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Тлумачення поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” наведено в пункті 2 резолютивної частини зазначеного рішення. Так, Конституційний Суд України вказує, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” /арк. с. 36-39/, засновником Підприємства є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради. Форма власності -комунальна.
Предметом діяльності підприємства, зокрема, є: прийняття на баланс підприємства, передання на баланс інших підприємств будівель, будов, споруд, окремих приміщень нежитлового фонду, що є комунальною власністю, згідно з розпорядженнями Севастопольської міської державної адміністрації, передання в оренду за рішенням Севастопольської міської Ради; контроль за виконанням умов договорів оренди орендарями нежитлових будівель і приміщень, що є комунальною власністю, а також збирання орендної плати; контроль за своєчасністю внесення орендарями експлуатаційних зборів та орендної плати (пункти 2.2.1, 2.2.4-2.2.5 Статуту).
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, -щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування -щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Таким чином, органом, який уповноважений здійснювати функції держави в сфері управління комунальним майном є Севастопольська міська Рада, яка для здійснення цих функцій створила Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон”.
Отже, подача прокурором даного позову в інтересах держави в особі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” є правомірною.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.
Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 3 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як зазначено вище, пунктом 3.2 Договору встановлений строк виконання Орендарем зобов'язання щодо внесення орендної плати -не пізніше 20 числа поточного місяця.
Отже, відповідач мав сплатити орендну плату за березень 2009 року -до 20.03.2009; за квітень 2009 року - до 20.04.2009, за травень 2009 року -до 20.05.2009, за червень 2009 року -до 22.06.2009 і так далі.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості з орендної плати. Більше того, у відзиві на позов /арк. с. 87-88/ відповідач позовні вимоги в частині основного боргу визнав в повному обсязі, що відповідно до частини п'ятої статті 78 Господарського процесуального кодексу України є додатковою підставою для задоволення позову.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 73084,54 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор, серед іншого, заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1316,82 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий прокурором /арк. с. 12-13/, суд вважає його вірним, а тому задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 1316,82 грн.
Також прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 2466,65 грн. та штрафу в сумі 47946,55 грн.
З цього приводу суд зазначає наступне.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
В свою чергу, визначення понять „штраф”, „пеня” наводиться в статті 549 Цивільного кодексу України, згідно з якою штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, обов'язок щодо перерахування орендної плати за період з березня 2009 року по липень 2010 року відповідачем виконаний не в повному обсязі і з порушенням строків, встановлених пунктом 3.2 Договору.
Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктами 3.5, 6.1 Договору встановлено, що у разі несвоєчасного чи не в повному обсязі перерахування орендної плати Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Орендодавець нарахував Орендарю пеню за порушення строків внесення орендної плати за період з 01.07.2009 по 30.12.2009 в сумі 2466,65 грн.
Стаття 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлює спеціальну позовну давність тривалістю в один рік.
Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).
Як вбачається з позовної заяви, прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” 14.09.2010, тобто позовні вимоги про стягнення пені за період з 01.07.2009 по 13.09.2009 знаходяться за межами встановленого законом строку позовної давності.
Згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач у відзиві на позов просить для вимоги про стягнення пені за період з 01.07.2009 по 13.09.2009 застосувати строк позовної давності тривалістю в один рік /арк. с. 87-88/.
Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем /арк. с. 11-13/, суд зазначає, що в основному він є вірним, проте у підсумку позивачем допущено арифметичну помилку: замість 2466,45 грн. вказано 2466,65 грн., що на 0,20 грн. більше ніж є насправді.
Враховуючи зазначене, суд вважає можливим задовольнити заяву відповідача про застосування позовної давності, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково -в сумі 1491,55 грн. (за період з 14.09.2009 по 30.12.2009). Отже, в частині стягнення пені в сумі 974,90 грн. (2466,45 -1491,55) позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Що стосується вимоги про стягнення штрафу, то суд не вбачає підстав для її задоволення, зважаючи на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Водночас, частиною шостою вказаної статті встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В Договорі № 114-06 від 29.06.2006 (пункт 6.2) сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором оренди вони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Договору (в редакції Додаткового договору від 22.06.2007) орендна плата складає 5795,50 грн. за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на січень 2007 року). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.
Прокурор та позивач просили стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання орендарем обов'язків за Договором в сумі 47946,55 грн., виходячи з розміру орендної плати за липень 2010 року /арк. с. 11, 13, зворотний бік/: 9589,31 грн.*5=47946,55 грн., причому обґрунтування застосування орендної плати при розрахунку штрафу саме за липень 2010 року ані прокурор, ані позивач не наводять.
Суд не може погодитися із таким розрахунком, оскільки Договором не визначено, з якого розміру місячної орендної плати слід виходити при розрахунку суми штрафу, передбаченого пунктом 6.2 цього Договору.
За таких обставин суд вважає, що розмір штрафу Договором не встановлений, а тому підстави для стягнення штрафу відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, у зв'язку з несвоєчасним виконанням орендарем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 114-06 від 29.06.2006 (який є новою редакцією договору від 10.04.2006) щодо внесення орендної плати, з відповідача підлягає стягненню 75892,91 грн., з яких: основний борг -73084,54 грн., пеня -1491,55 грн. та 3% річних -1316,82 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 974,90 грн. та штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати в сумі 47946,55 грн. задоволенню не підлягають.
Пунктом 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Зважаючи на домовленість сторін щодо розстрочення погашення суми боргу, що вбачається зі змісту мирової угоди /арк. с. 102/, суд вважає за можливе надати відповідачу розстрочку виконання рішення на строк 6 (шість) місяців, зі сплатою заборгованості за наступним графіком:
до 01.12.2010 -12648,80 грн.,
до 01.01.2011 -12648,80 грн.,
до 01.02.2011 -12648,80 грн.,
до 01.03.2011 -12648,80 грн.,
до 01.04.2011 -12648,80 грн.,
до 01.05.2011 -12648,91 грн.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 758,93 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі - 236,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, пунктом 6 частини першої статті 83, статтями 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” (ідентифікаційний код 31005009, вул. М. Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99029; Камишове шосе, 7-„Г”, м. Севастополь, 99040; п/р 26005317020001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” (ідентифікаційний код 20711909, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2, м. Севастополь, п/р 26005945571701 в КРФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Сімферополь, МФО 324010) 75892,91 грн. (сімдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві грн. 91 коп.), з яких: основний борг - 73084,54 грн., пеня -1491,55 грн. та 3% річних -1316,82 грн.
3. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю „Максимум” (ідентифікаційний код 31005009, вул. М. Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99029; Камишове шосе, 7-„Г”, м. Севастополь, 99040; п/р 2600531702001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) розстрочку виконання рішення на шість місяців, зі сплатою заборгованості в сумі 75892,91 грн. за наступним графіком:
до 01.12.2010 -12648,80 грн.,
до 01.01.2011 -12648,80 грн.,
до 01.02.2011 -12648,80 грн.,
до 01.03.2011 -12648,80 грн.,
до 01.04.2011 -12648,80 грн.,
до 01.05.2011 -12648,91 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” (ідентифікаційний код 31005009, вул. М. Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99029; Камишове шосе, 7-„Г”, м. Севастополь, 99040; п/р 2600531702001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) в доход державного бюджету (Ленінський район міста Севастополя, п/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, ОКПО 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 758,93 грн. (сімсот п'ятдесят вісім грн. 93 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” (ідентифікаційний код 31005009, вул. М. Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99029; Камишове шосе, 7-„Г”, м. Севастополь, 99040; п/р 2600531702001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) в доход державного бюджету (Ленінський район міста Севастополя, п/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, ОКПО 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. В частині стягнення пені в сумі 974,90 грн. та штрафу в розмірі 47946,55 грн. -в позові відмовити.
Суддя В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
складено 16.11.2010.